Постанова Київський апеляційний суд № 759/14333/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2022 року м. Київ Справа № 759/14333/20 Провадження: № 22-ц/824/6392/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Вербової І.М., Нежури В.А., секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Якімова Віктора Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спільне майно, зміну черговості спадкування, в с т а н о в и в : В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтувавши його тим, що з листопада 2004 року вона розпочала проживали спільно з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони разом здійснювали спільні витрати, вели спільний бюджет, купували побутові речі для спільного користування, тобто, були пов`язані веденням спільного побуту та домашнім господарством, мали взаємні права та обов`язки, притаманні сім`ї. Розпочавши жити разом, ОСОБА_3 оселився в її, ОСОБА_1 , квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 , періодично здавали в оренду, однак, іноді в ній проживав його брат. За кошти орендної плати за квартиру та додатково спільні кошти вони погашали заборгованість за надані комунальні послуги по квартирі, яка існувала у ОСОБА_3 до початку спільного проживання. Через деякий час вони, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вирішили продати належну ОСОБА_3 квартиру у зв`язку з чим за спільні кошти провели в квартирі частковий капітальний ремонт та звернулись до суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Гросаль» для складання звіту про ринкову вартість квартири. В середині лютого 2020 року ОСОБА_3 занедужав. Вона, позивачка систематично доглядала за ним та купувала йому необхідні ліки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_1 за власні кошти організувала його похорони, отримала дозвіл на поховання та самостійно оплатила витрати, пов`язанні з похованням. 31.07.2020 року вона звернулась із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Красновської Т.В., яка відмовила у прийнятті заяви та повідомила, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 відкрита за заявою доньки померлого ОСОБА_2 в іншого нотаріуса. Їй, позивачці, не відомо про кількість спадкоємців першої черги у померлого ОСОБА_3 , їй лише було відомо, що у нього є донька та син. Діти ОСОБА_3 з батьком зв`язку ніколи не підтримували та не виявляли бажання якимось чином допомагати йому, в той час, коли її, ОСОБА_1 , діти та онуки навпаки завжди мали добрі відносини з ОСОБА_3 та відносилися до нього як до батька та дідуся. У зв`язку з проведеним за спільні кошти ремонтом вартість належної померлому ОСОБА_3 квартири збільшилась, а тому позивачка, посилаючись на положення статтей 57, 62 74 СК України та ч. 4 ст. 368 ЦК України, вважала, що у неї виникло право на ј частину цієї квартири. За наведених обставин просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з 19.11.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки це має юридичне значення для визначення спадкоємців за законом, які можуть претендувати на цю спадщину після смерті ОСОБА_3 ; визнати за нею право спільної часткової власності на ј частину квартири АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 у першій черзі спадкоємців за законом. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 рокупозов ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на спільне майно, зміну черговості спадкування задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вела спільне господарство з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, актовий запис № 6227 від 14.04.2020 року), з 19 листопада 2004 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири, адвокат Якімов В.А. в інтересах ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачкою було заявлено вимогу до спадкоємців щодо визнання за нею права спільної часткової власності на ј частини спірної квартири. Інші спадкоємці, приймаючи у спадщину все майно спадкодавця, порушують її, позивачки, право на частину в спільному майні зі спадкодавцем з огляду на те, що право власності на спільне майно зареєстровано за спадкодавцем і за життя спадкодавця не було розділене між співвласниками. Ухвалами Київського апеляційного суду від 18 квітня та 16 травня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні адвокат Ярмак С.С. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріальногоправа із дотриманням норм процесуального права. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (т.1, а.с.8). 30 квітня 2020 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чмирук О.В. звернулася ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3 , зазначивши, що крім неї спадкоємцями є син померлого - ОСОБА_4 (т.1, а.с.181). У цей же день, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмирук О.В. зареєстрована спадкова справа № 16/2020 відносно померлого ОСОБА_3 (т.1, а.с.180). 31 липня 2020 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Красновської Т.В. звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (т.1, а.с.175). ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Київською біржею нерухомості «Джі-Ай-Пі» від 10.02.1997 року № 1-0051/97 та зареєстрованого в Бюро від 11.06.1997 року за № 1225, (т.1, а.с.185-186). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири, суд першої інстанції вважав їх передчасними, оскільки встановлення черговості спадкоємців за законом прямо передбачена ЦК України та відноситься до дискреційних повноважень органів нотаріату України. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України). Так, у статті 62 СК України передбачено втручання у право особистої приватної власності. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак, при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника. Тому у самому законі, а саме статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто, істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто, значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Тобто, тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15,від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19 Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 161/17237/19, від 10 червня 2021 року у справі № 462/1305/16-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як убачається з матеріалів справи, позивачка на обґрунтування вимог про визнання за нею права спільної часткової власності на ј квартири посилалась на проведення у квартирі ремонтних робіт, які, на її думку, істотно збільшили її вартість. На підтвердження таких обставин ОСОБА_1 долучила до позову письмові записи про ремонтне приладдя і роботи. Разом з тим, як вказано вище, поточний ремонт житла не надає підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. Окрім того, позивачкою не доведено, що вартість нерухомого майна істотно збільшилась порівняно з його вартістю, яка була на момент укладення між сторонами фактичного шлюбу, саме внаслідок спільних з померлим ОСОБА_3 трудових чи грошових затрат або затрат самої ОСОБА_1 . Будь-яких доказів понесення витрат, які вказані у записах, особисто нею за її окремі (власні) кошти чи внаслідок власної трудової діяльності в матеріалах справи немає. Сам по собі факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю за відсутності належних доказів того факту, що внесок ОСОБА_1 у збільшення вартості квартири був значнішим, ніж у ОСОБА_3 , не може бути підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності. Окрім того, слід відмітити, що ОСОБА_3 працював водієм автотранспортних засобів першого класу до ІНФОРМАЦІЯ_1 в ТОВ «Ягуар» до смерті, здавав в оренду квартиру, тобто, отримував заробіток, проте, будь-яких доказів того, що позивачка ОСОБА_1 працювала, або мала власні кошти чи заощадження, які б могли бути внесені у збільшення вартості належної померлому ОСОБА_3 квартири останньою не надано. Оскільки жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірної квартири внаслідок праці позивачки та вкладення коштів надано не було, позовні вимог ОСОБА_1 про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Також колегія судів відмічає, що згідно матеріалів справи спадкоємцем першої черги померлого ОСОБА_3 , окрім його доньки ОСОБА_2 , є його син ОСОБА_4 . Однак, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної часткової власності на ј квартири пред`явлені лише до ОСОБА_2 . Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, саме позивач, звертаючись з позовом до суду, визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Із змісту зазначених норм права слідує, що залучення у справі співвідповідача і заміна неналежного відповідача належним можливі лише за клопотанням позивача на певній стадії процесу, а саме, до закінчення підготовчого провадження у справі. Як убачається із матеріалів справи, позивачкою та його представником таке клопотання у суді першої інстанції не заявлялось. Права суду апеляційної інстанції формувати суб`єктний склад учасників справи та, відповідно, залучати співвідповідачів цивільно-процесуальним законом не передбачено. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)). Суд першої інстанції належним чином не дослідив підстави та обставини заявлених позивачкою вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири, та, як наслідок, помилково вважав такі вимоги передчасними та такими, що відносяться до дискреційних повноважень органів нотаріату України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири ухвалене без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення судів першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Якімова Віктора Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на ј частину квартири змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 14 липня 2022 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.М. Вербова В.А. Нежура