Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/6391/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/6391/21 пров. № А/857/4575/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року (головуючий суддя Осташ А.В., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України про визнання дії та бездіяльності протиправними,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні з 17.07.2018 по день фактичного розрахунку 08.09.2021, виходячи із середньоденного грошового забезпечення у розмірі 309,12 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2018 по день фактичної виплати 08.09.2021. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2018 по день фактичної виплати 08.09.2021 у розмірі 3199 (три тисячі сто дев`яносто дев`ять) грн. 39 (тридцять дев`ять) коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_3 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, просить скасувати таке рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначає, що стягнення на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3199 грн 39 коп порушує принципи розумності, справедливості та пропорційності, та є не співрозмірним з сумою остаточного розрахунку. Адже виходячи із цих принципів, суд має встановити розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Розмір компенсації повинен залежати від розміру завданих майнових втрат. Зазначає, що при звільненні у липні 2018 року позивачу було виплачено грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, компенсація за не використану відпустку загальною сумою 15462 грн 11 коп, що є значно більшою сумою ніж невиплачена сума, а тому слід зробити висновки, що позивач не поніс значних матеріальних збитків та Військовою частиною НОМЕР_3 не поставлено позивача у скрутне становище. Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги, що на теперішній час Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду із обмеженим фінансовим ресурсом, оскільки прийнято Рішення Державної казначейської служби України про припинення фінансування всіх незахищених видатків. А тому, фінансовий ресурс Збройних Сил України використовується раціонально та з дотриманням порядку обов`язкових виплат. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частин НОМЕР_3. Згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.03.2005 ОСОБА_1 має статут учасника бойових дій. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 №148 від 17.07.2018 виключено позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - 17.07.2018. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 по справі № 500/2493/21: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 07.08.2018; - зобовязано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби, станом на день звільнення з військової служби у період з 17.01.2018 по 17.07.2018. Дане судове рішення набрало законної сили 30.07.2021. Відповідачем 08.09.2021 виконано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі № 500/2493/21 та перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у розмірі 3395,16 грн. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 року держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктами 2, 4 цієї статті визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Згідно з ч. 3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Відповідно до п.242 вказаного Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Судом першої інстанції встановлено, що при звільненні позивача відповідно до наказу №148 від 17.07.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів, проте грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у розмірі 3395,16 грн. не була виплачена. Водночас, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі і грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій. Дану компенсація виплачено лише 08.09.2021. У даній спірній ситуації судом першої інстанції вірно зазначено, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відтак, судом враховано, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, відтак суд вірно вважав, про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16, від 28.01.2021 року у справі 240/11214/19. За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст.117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17. З урахуванням наведеного суд вірно вважав, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за період з 17.07.2018 по 08.09.2021. Згідно з пунктом 2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. За змістом пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. За пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Також, судом першої інстанції правильно здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за період з 17.07.2018 по 08.09.2021, який становить 355494,78 грн. Також, судом першої інстанції враховано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 3395,16/355494,78 (сума грошової компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,009. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та, з метою належного способу захисту прав позивача суд першої інстанції вірно стягнув із Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 17.07.2018 по 08.09.2021 в розмірі 3199,39 грн. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_3 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року по справі № 500/6391/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді О. М. Гінда В. В. Ніколін