Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/3342/19

Справа № 128/3342/19 Провадження № 22-ц/801/1119/2022 Категорія: 19 Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 рокуСправа № 128/3342/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Берегового О.Ю., за участю секретаря судового засідання Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року, ухвалене суддею Вінницького районного суду Вінницької області Карпінською Ю.Ф., ВСТАНОВИВ: В грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в подальшому уточнюючи позовні вимоги просила встановити земельний сервітут на право проїзду по земельній ділянці відповідача. Позовна заява була мотивована тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,1418 га, кадастровий номер 0520684906:03:001:0062, яка розташована по АДРЕСА_1 . До даної земельної ділянки прохід та проїзд здійснювався виключно через сусідню земельну ділянку, що на даний час належить відповідачу. Позивач вказує, що 14 квітня 2003 року між позивачем та ОСОБА_3 (чоловіком відповідача), який на той час був землекористувачем суміжної земельної, було укладено договір на встановлення земельного сервітуту, за яким надано позивачу право на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку відповідача. Договір земельного сервітуту включено до складу технічної документації на виготовлення державного акта ОСОБА_2 , яка була затверджена Парпуровецькою сільською радою Вінницького району Вінницької області при наданні земельної ділянки у власність позивачу. Однак після смерті чоловіка відповідача та реєстрації у 2015 році відповідачем права власності на суміжну з позивачем земельну ділянку відбулись зміни у ставленні до можливості проходу та проїзду позивачем цією земельною ділянкою. Відповідач створює перешкоди у проході та проїзді позивача через свою земельну ділянку, зокрема, встановила ворота на шляху, яким позивач з давніх часів користувалась для доступу до своєї земельної ділянки, а також забороняє проїзд до земельної ділянки. ОСОБА_2 зазначає, що відповідач всіляко уникає укласти договір сервітуту на право проходу та проїзду до земельної ділянки, належної позивачу. Позивач зверталася з такою вимогою до відповідача, однак остання не погоджується укласти земельний сервітут. Крім того, сільська рада листом повідомила позивача, що виділити проїзд до її земельної ділянки неможливо, тому що сусідня земельна ділянка у приватній власності ОСОБА_1 , тому потрібно укласти договір сервітуту з ОСОБА_1 та зареєструвати його відповідно до вимог чинного законодавства. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом. В свою чергу відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому вказує, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,1716 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з Державного земельного кадастру та кадастрового плану, на земельній ділянці відсутні будь-які проїзди та проходи. Зазначає, що земельний сервітут у виді права проїзду на транспортному засобі встановлюється лише за наявності вже існуючого шляху на земельній ділянці, щодо якої вимагається встановлення сервітуту, однак наявний шлях на земельній ділянці, щодо якої позивач просить встановити земельний сервітут, відсутній. Обраний вид захисту права право проїзду на транспортному засобі по земельній ділянці без наявності шляху не відповідає встановленим ст. 99 ЗК України видам земельних сервітутів і є найбільш обтяжливим для власника земельної ділянки, тому відсутні підстави для задоволення позову. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року позов задоволено. Встановлено на користь позивача постійний безоплатний земельний сервітут щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, площею 0,1716 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 , на право проїзду на транспортному засобі до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0520684900:03:001:0062, що належить позивачу. Визначено істотні умови земельного сервітуту: земельна ділянка, на якій встановлюється земельний сервітут, площею 0,1716 га із кадастровим номером 0520684900:03:001:0484, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; площа земельного сервітуту 0,0163 га; строк дії земельного сервітуту постійно; вид сервітуту право проїзду на транспортному засобі; межі та конфігурація земельного сервітуту: в межах згідно з додатком № 1 до висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи № 7986/7987/20-21 від 15.03.2021. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову. В якості основних доводів скаржник вказує на те, що суд не взяв до уваги, що позовні вимоги не змінювалися, при цьому судом позов задоволено повністю та встановлено сервітут лише на право проїзду, однак судом не розглянуто одну з позовних вимог щодо права проходу. Висновки суду про наявність існуючого проїзду є помилковим і таким, що спростовується доказами, які містяться в матеріалах справи. Крім того, станом на 14.03.2003 ОСОБА_3 (чоловік відповідача) не був ні власником ні користувачем земельної ділянки, тому вказаних просто не могло укладатись. Вперше право на земельну ділянку набуте 08.10.2015 з моменту видачі свідоцтва про право власності на ОСОБА_1 . Також, позивач в позові посилається на порушення свого права, проте необхідним є встановлення яке конкретно його право порушено. Обраний вид захисту права- право проїзду на транспортному засобі по земельній ділянці без наявності шляху - не відповідаєм встановленим ст. 99 ЗК України видам земельних сервітутів і є найбільш обтяжливим для власника земельної ділянки Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, також просив вирішити питання про судові витрати стягнути на користь позивача витрати по оплаті за проведення судової експертизи. Представник позивача заперечив щодо поданої заяви представника відповідача про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги, просив ці витрати залишити за відповідачем. Відповідач суду пояснила, що не заперечує, щоб позивач двічі на рік проїжджала по її земельній ділянці до своєї земельної ділянки з метою її обробки та збору урожаю. Такі умови нею виконувались раніше і пропонувались позивачу. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали та обставини справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,1418 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 0520684906:03:001:0062, що підтверджується копією Державного акту на земельну ділянку серії ВН № 117237 від 27.04.2004 (т. 1 а.с. 10). В 2003 році, в процесі приватизації позивачем земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 , в технічній документації на виготовлення державного акта ОСОБА_2 , для доступу до земельної ділянки було передбачено заїзд через земельну ділянку, яка на даний час належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією даної технічної документації (т. 1 а.с. 23-49). 14 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір на встановлення земельного сервітуту, за яким ОСОБА_3 встановив земельний сервітут на власника сусідньої земельної ділянки на прохід та проїзд транспортними засобами через земельну ділянку власника землі до дороги загального користування, що підтверджується копією даного договору (т. 1 а.с. 14). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідач є власником земельної ділянки площею 0,1716 га, кадастровий номер № 0520684900:03:001:0484, що розташована за адресою АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 73). Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру від 23.09.2015 та кадастрового плану земельної ділянки, виготовленого в вересні 2015 року ПП ЦЕП «Сервіс-Центр» у складі технічної документації, земельна ділянка, що належить ОСОБА_2 , розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних користувачів, в тому числі ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 75-76, 77-86). Ці обставини також підтверджуються відомостями про суб`єктів права власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 201). З письмової заяви ОСОБА_4 , слідує, що ОСОБА_4 мав товариські відносини з чоловіком позивача ОСОБА_5 , та проживає за тією ж адресою, що і позивач. До помешкання ОСОБА_5 він ходив по ґрунтовій дорозі, які йшла по земельній ділянці, що на даний час належить ОСОБА_1 . Вказаною дорогою користувалися також й інші жителі села. Сім`я ОСОБА_6 користувалась даною дорогою для проходу до свого помешкання, а також для потреб, які були пов`язані з обслуговуванням їхньої земельної ділянки. Ширина дороги дозволяла проїзд трактора і коней, однак з 2020 року прохід і проїзд на даній ділянці перекритий та огороджений проволокою (т. 2 а.с. 40). З копії листа-пропозиції про укладення договору сервітуту слідує, що позивач зверталася до відповідача ОСОБА_1 (т.1 а.с. 17, 18, 19). Відповідно до відповіді голови сільської ради № 359 від 19.11.2015, яку було надано на запит ОСОБА_2 , виділити проїзд до земельної ділянки ОСОБА_2 неможливо, оскільки сусідня земельна ділянка знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 , тому ОСОБА_2 необхідно укласти договір сервітуту з ОСОБА_1 та зареєструвати його відповідно до вимог чинного законодавства (т. 1 а.с. 13). За висновком експертизи № 7986/7987/20-21 від 15.03.2021 встановлено, що лише один варіант встановлення земельного сервітуту. Технічно можливий варіант №1 встановлення безоплатного земельного сервітуту на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , що належить відповідачу, для проходу та проїзду від земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, до дороги загального користування ( АДРЕСА_1 , наданий у дослідницькій частині висновку та відображений на план-схемі у додатках до висновку. Інші варіанти забезпечення проїзду від земельної ділянки, яка належить позивачу до дороги загального користування, менш обтяжливі для інших землевласників та землекористувачів, відсутні, оскільки зазначена земельна ділянка розміщена у серединній зоні масиву та оточена земельними ділянками суміжних землекористувачів. Можливість проходу від земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , до дороги загального користування, тобто до АДРЕСА_1 , існує. Існуючий прохід пролягає між межею земельної ділянки (огорожею), що належить відповідачу, та наявними зеленими насадженнями. Орієнтовна ширина існуючого проходу у його початку становить 2,10 м, у закінченні 1,52 м, що унеможливлює проїзд транспортних засобів та іншої техніки для обробітку земельної ділянки. Станом на час проведення дослідження прохід та проїзд через земельну ділянку, що належить відповідачу, до земельної ділянки, яка належить позивачу, відсутні. Найбільш доцільним варіантом встановлення можливого проходу та проїзду до земельної ділянки, що належить позивачу, менш обтяжливим для всіх землекористувачів, являється використання земельної ділянки загального користування (проходу) площею 0,0150 га та незначної частини земельної ділянки, що належить відповідачу, площею 0,0125 га (125,0 м2), при умові виділу у користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0125 га (125,0 м2) із земельної ділянки ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 1-14). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що відповідач своїми діями перешкоджає позивачу використовувати свою власність, зокрема неможливість нормального використання належного їй майна без встановлення земельного сервітуту у судовому порядку, тому є підстави для встановлення безоплатного земельного сервітуту на право проїзду на транспортному засобі безпосередньо через земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 . При цьому, варіант № 1 висновку експерта № 7986/7987/20-21 від 15.03.2021 (додаток 1 до висновку експерта) найбільшою мірою захистить права позивача. Також вказано, що сторона відповідача жодного разу не зазначала про необхідність встановлення плати за сервітутом. Водночас судом не здобуто доказів, які б могли свідчити, що встановлення безоплатного земельного сервітуту буде надмірно обтяжливим для відповідача. Встановлюючи земельний сервітут, суд свій висновок мотивував тим, що через земельну ділянку відповідача існує та раніше існував проїзд до земельної ділянки ОСОБА_2 , яким остання раніше користувалась. При цьому суд прийняв до уваги факт існування земельного сервітуту, укладений між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_7 та договір про встановлення земельного сервітуту, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , акт земельної комісії від 28.02.2020 та покази свідків. З таким висновком не погоджується Вінницький апеляційний суд з огляду на наступне. Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ст.404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. На підтвердження своїх вимог щодо встановлення безоплатного постійного сервітуту на право проїздку по земельній ділянці відповідача, ОСОБА_2 посилалась на існування сервітуту між попереднім землекористувачем земельної ділянки, яка на даний час належить ОСОБА_1 та на висновок судової експертизи, яка була проведена в ході розгляду даної справи. Встановлюючи земельний сервітут на право проїзду по земельній ділянці відповідача суд не звернув увагу на висновок експертизи, в якому вказано, що прохід та проїзд по земельній ділянці ОСОБА_1 доцільний та можливий лише в разі використання земельної ділянки загального користування (проходу) площею 0,0150 га та незначної частини земельної ділянки, що належить відповідачу, площею 0,0125 га (125,0 м2), при умові виділу у користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0125 га (125,0 м2) із земельної ділянки ОСОБА_2 . Станом на час проведення експертизи прохід та проїзд через мельну ділянку відповідача до земельної ділянки позивача відсутні. Допитаний в судовому засіданні судовий експерт пояснив, що можливість проходу від земельної ділянки ОСОБА_2 до дороги загального користування існує та його орієнтовна ширина складає 1,50м х 2,10м, що не підходить для проїзду транспортних засобів. Отже суд першої інстанції не дав належної правової оцінки одному із головних доказів у справі- висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №128/3342/19. Відповідно до п.б ч.1 ст.99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту, як право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. Встановлення земельного сервітуту у вигляді права проїзду транспортним засобом за загальним правилом є можливим у разі, якщо на земельній ділянці вже наявний шлях для проїзду (постанова КЦС від 06.10.2021 №302/830/18). Уточнюючи позовні вимоги позивач просила встановити сервітут для проїзду транспортирними засобами на земельній ділянці відповідача по пішохідному проходу, що на переконання Вінницького апеляційного суду унеможливлює встановлення такого виду сервітуту. Обраний спосіб захисту на право проїзду по земельній ділянці відповідача не відповідає ст.99 ЗК України і є найбільш обтяжливим для власника земельної ділянки. Ч.3 ст.100 ЗК України, чинної на нас укладення договору, на який послався суд у рішенні, визначено, що право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Ст. 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках , встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Станом на 2003 рік діяв «Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель» 02.07.2003 №174. Порядком передбачено, що оператори державного реєстру земель структурні підрозділи Центру ДЗК здійснювали реєстрацію прав на земельні ділянки, у тому числі договори сервітутів. Натомість «Порядок державної реєстрації договорів оренди землі», затверджений постановою КМУ від 25.12.1998 року №2073, передбачав проведення реєстрації відповідними радами договорів оренди та суборенди земельних ділянок, а не договорів земельних сервітутів. Отже договір земельного сервітуту від 14.04.2003 року між попереднім землекористувачем ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 , яким позивач обґрунтовував позовні вимоги і який був прийнятий судом до уваги, є невчиненим, а відтак є неналежним доказом у справі. Доводи апеляційної скарги відповідача є вагомими, а тому приймаються судом до уваги, оскільки вони спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального та матеріального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для його скасування з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 23 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове. В задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08 липня 2022 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук О.Ю. Береговий