Постанова Чернігівський апеляційний суд № 731/533/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 05 липня 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 731/533/21 Головуючий у першій інстанції - Савенко А. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/696/22 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І., із секретарем: Зіньковець О.О., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексібл Файненшл Солюшнз», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Варвинського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2022 року (ухвалене о 09:51, повний текст рішення складено 17 лютого 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексібл Файненшл Солюшнз» про визнання недійсним кредитного договору, - У С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз», в якому просила визнати недійсним договір №1100040746 від 22.12.2020, укладений між нею та ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз», та стягнути з відповідача на її користь понесені у справі судові витрати. Позов обґрунтовувала тим, що у жовтні 2020 року, під час переїзду з міста Чернігова до смт Варва, у неї було викрадено сумку з особистими речами, в якій, серед іншого, знаходилися паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків та кредитні картки. З даного приводу вона зверталась правоохоронних органів. У квітні 2021 року нею отримано повідомлення від ТОВ «Кредитекспрес Юкерйн ЕЛ.ЕЛ.СІ», що діяло на підставі доручення від імені ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз», з вимогою погасити заборгованість, яка станом на 31.08.2021 становить 4 485 грн, за невідомим їй кредитним договором №1100040746 від 22.12.2020, укладеним з ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз». Уважає, що вказаний кредитний договір був укладений шляхом шахрайських дій, вона цього договору не укладала, будь-яких дій на отримання кредитних коштів за ним ні в письмовому, ні в електронному вигляді не вчиняла, кредитний договір не підписувала. За її заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за фактом заволодіння грошовими коштами шляхом обману з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 190 КК України. Із посиланням на ч. 3 ст. 203 ЦК України просить визнати зазначений кредитний договір недійсним. Заочним рішенням Варвинського районного суду м. Чернігова від 16.02.2022 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на недоведеність та неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районним судом не взято до уваги докази позивачки на підтвердження того, що вона не укладала оспорюваного кредитного договору, не вчиняла будь-яких дій на отримання кредитних коштів за ним ні в письмовому, ні в електронному вигляді або у будь-який інший спосіб, не здійснювала дій, що могли призвести до укладення кредитного договору від її імені третіми особами. Заявниця зазначає, що висновок суду про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний саме позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, з отриманням нею листа на електронну пошту та/або смс-повідомлення, є помилковим. Указує, що судом не враховано, що необхідні для проходження процедури ідентифікації для отримання кредиту персональні дані (РНОКПП, паспортні дані, номер телефону, місце реєстрації, реквізити банківської картки, місце роботи, сімейний стан та контактні дані), можуть бути відомими не лише позивачці, а і третім особам. Наголошує, що відсутність доказів отримання саме позивачкою одноразового ідентифікатора, відсутність доказів реєстрації саме позивачки у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, відсутність доказів отримання саме позивачкою коштів за оспорюваним кредитним договором, свідчить про обґрунтованість вимог та наявність підстав для задоволення позову. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки ОСОБА_1 не довела, що не підписувала договір про надання фінансового кредиту за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, що в неї було викрадено паспорт громадянина України, реєстраційний номер платника податків, як і не підтвердила, що вона втратила мобільний телефон з номером НОМЕР_1 та банківську картку № НОМЕР_2 , не надала суду жодних доказів на підтвердження протиправних дій будь-яких сторонніх осіб при укладенні договору, в тому числі шахрайських дій третіх осіб щодо використання її персональних даних, а також доказів того, що розрахунковий рахунок, на який було перераховано кошти, їй не належить. З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що 22.12.2020 між ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1100040746 (а.с. 7-13), за умовами якого позивачка отримала грошові кошти у розмірі 3 000 грн на споживчі цілі, на умовах кредитного продукту "Lucky Start" (повторно), строком на 30 днів з 22.12.2020 по 21.01.2021, зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом в розмірі 1,65% на день (п. 2.1-2.5 договору). Загальна вартість кредиту станом на дату укладення договору становить 4 485 грн (п. 2.10 договору). Кредит надається позичальнику у безготівковій формі, шляхом перерахування суми кредиту на рахунок платіжної картки позичальника, зареєстрованої позичальником в Особистому кабінеті на сайті Товариства та зазначеної у Заяві (п. 3.1 договору). Підписуючи даний Договір позичальник засвідчує, що він не обмежений в дієздатності, може укладати правочини від свого імені без відповідного узгодження з третіми особами та має всі права та повноваження, необхідні для укладення та підписання цього Договору; він в чіткий та зрозумілій формі отримав інформацію від Товариства, що вказано в ч. 2 ст. 12 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та підтверджує, що надана інформація є повною та достатньою для правильного розуміння суті фінансової послуги, що надається Кредитодавцем; він повідомлений про свої права та обов`язки відповідно до Цивільного кодексу України, ЗУ «про захист персональних даних» та ЗУ «Про захист прав споживачів»; він ознайомлений з умовами Договору, договір відповідає його намірам та Позичальник повністю розуміє предмет та зміст цього Договору, а інформація, надана Кредитодавцем, забезпечує правильне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання та користування нею (п. 10.1, 10.1.1, 10.1.2, 10.1.3, 10.1.5 договору). Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами в порядку, передбаченому п. 10.7 цього договору, за винятком випадків, визначених п. 2.11 цього договору. Цей Договір укладений українською мовою, в електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», та підписаний шляхом накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором з боку позичальника та з боку кредитодавця. Внутрішні правила надання коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту, Товариства є невід`ємною частиною цього договору. З повним текстом внутрішніх правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, можна ознайомитися за посиланням httr://verocash.com.ua/rules.pdf. (п. 10.5, 10.7, 10.8 договору). Додатками до цього договору є: Додаток 1 - «Заява на укладення кредитного договору»; Додаток 2 - «Графік платежів»; Додаток 3 - «Форма надання інформації щодо виконання позичальником Договору» (п. 10.9 Договору). У розділі договору «Юридична адреса, реквізити та підписи сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз» (місцезнаходження, телефон, код ЄДРПОУ, IBAN, МФО) та ОСОБА_1 (адреса, телефон, РНОКПП, адреса електронної пошти). Договір та додатки до нього підписані обома сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором 89t09deo (генеральний директор) та h50c6f8f ( ОСОБА_1 ). У заяві на укладення кредитного договору (додаток 1 до кредитного договору), серед іншого, зазначені паспортні дані ОСОБА_1 , РНОКПП, місця реєстрації та проживання, контактні дані та номер банківської картки/рахунку НОМЕР_2 . Як вбачається з банківської виписки АТ «Ощадбанк» ТВБВ № 10026/0657 по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 з 01.01.2018 по 21.12.2021 кошти за спірним кредитним договором у сумі 3 000 грн були перераховані відповідачем 22.12.2020 (а.с. 53-68). ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшнз» є зареєстрованою у належному порядку фінансовою установою, що надає фінансові послуги, зокрема з кредитування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 5). Статтями 16, 203, 215 ЦК України передбачено, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. У частинах першій та другій статті 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина перша статті 642 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України). Судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законами України «Про електронну комерцію» та «Про електронний цифровий підпис» (в редакції, чинній на час укладення договору позики). Відповідно до статтей 3, 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції, чинній на час укладення договору позики) електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. Згідно з частиною першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Отже, як установлено судом, спірний кредитний договір укладений між сторонами на підставі прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) кредитодавця, яка розміщена в інформаційгно-телекомунікаційній системі кредитодавця та опублікована на його офіційному сайті, та шляхом оформлення та подання позивачкою ТОВ «Флексібл Файненшл Солюшинз» відповідної заяви на укладення кредитного договору № 1100040746 від 22.12.2020 та перерахування на її картковий рахунок суми кредиту 3 000 грн, а тому доводи ОСОБА_1 про те, що вона не укладала вищевказаного кредитного договору, не вчиняла будь-яких дій на отримання кредитних коштів за ним ні в письмовому, ні в електронному вигляді або у будь-який інший спосіб, не здійснювала дій, що могли призвести до укладення кредитного договору від її імені третіми особами, а також щодо непідписання нею договору за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, з отриманням нею листа на електронну пошту та/або смс-повідомлення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки спірний договір укладено з використанням нею електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка вказувала, що у жовтні 2020 року у неї було викрадено паспорт, РНОКПП та кредитні картки, після чого за допомогою даних документів шахрайським способом було укладено оспорюваний кредитний договір. На підтвердження вказаного ОСОБА_1 до позову додано лише повідомлення Прилуцької місцевої прокуратури, у якому зазначено, що її заяву щодо внесення відомостей до ЄРДР за фактом оформлення на її ім`я кредиту та заволодіння грошовими коштами розглянуто та 27.01.2021 прокуратурою за фактом заволодіння грошовими коштами шляхом обману внесено відомості до ЄРДР за № 42021271210000013 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 6). Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993). Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, в якій з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17. У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно ч.ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17). Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та правових позицій Верховного Суду, саме ОСОБА_1 як позивачка та особа, яка стверджує про порушення її прав, повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - втрату паспорта, РНОКПП та кредитних карток і оформлення кредитного договору шахрайським способом третіми особами. На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов`язку, позивачкою в розпорядження суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження підстав та обставин позовних вимог не надано. Як вірно вказав суд першої інстанції, повідомлення Прилуцької місцевої прокуратури про внесення відомостей до ЄРДР за №42021271210000013 за фактом заволодіння коштами шляхом обману з попередньою правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 190 КК України, на яке посилається позивачка, не містить інформації яка б свідчила саме про крадіжку згадуваних паспорта, РНОКПП та платіжної картки, і не підтверджує достовірно, що вказане кримінальне провадження з приводу заволодіння грошовими коштами стосується саме оспорюваного договору. Доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів з повідомленням про викрадення її паспорта, РНОКПП та кредитних карток, а також доказів отримання нею нового паспорта чи дублікату РНОКПП, матеріали справи не містять. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як зазначалось вище, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, належний позивачці картковий рахунок, на який було зараховано кредитні кошти, не був заблокований ні до, ні після втрати вищевказаних документів у жовтні 2020 року, а також і після зарахування кредитних коштів 22.12.2020. При цьому, після зарахування кредитних коштів належний позивачці картковий рахунок використовувався систематично та у звичайному режимі в основному для розрахунку у магазинах, оплати мобільного зв`язку та переказу коштів. Також, з цієї ж таки банківської виписки вбачається, що кредитні кошти на картковий рахунок позивачки № НОМЕР_4 протягом 2019-2021 років зараховувались неодноразово. З огляду на викладене, є юридично неспроможними посилання заявниці щодо неврахування районним судом того, що необхідні для проходження процедури ідентифікації для отримання кредиту персональні дані (РНОКПП, паспортні дані, номер телефону, місце реєстрації, реквізити банківської картки, місце роботи, сімейний стан та контактні дані), можуть бути відомими не лише позивачці, а і третім особам. Доказів внесення цих даних до заяви на укладення кредитного договору не ОСОБА_1 , а іншою особою, до суду не надано. З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, встановлених обставин справи та наданих на їх підтвердження чи заперечення доказів, оцінених судом у сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Варвинського районного суду м. Чернігова від 16 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 08 липня 2022 року. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: Н.В.Висоцька О.І.Онищенко