Постанова 4801 № 127/29739/21

Справа № 127/29739/21 Провадження № 22-ц/801/1157/2022 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 05 липня 2022 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В., з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» адвоката Михніцького Геннадія Юльяновича на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Вохмінової О.С., повний текст якого складено того ж дня, в справі № 127/29739/21 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (відповідач) за участі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - встановив: Короткий зміст позовних вимог У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до місцевого суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди В.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в обґрунтування якого посилалась на те, що 07.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 491030040 від 20.07.2020 року в загальній сумі 29 599,61 грн. Вважає, що вимоги стягувача є неправомірними, нотаріус порушив процедуру вчинення виконавчого напису, Закон України «Про нотаріат», Постанову КМУ від 29.06.1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». А тому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 07.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. за реєстр. № 6601 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 29 599,61 грн. Також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати: судовий збір 1 362 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 10 000 грн. Рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 07.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. за реєстровим № 6601 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» заборгованості в загальній сумі 29 599,61 грн. Стягнуто з Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 02 червня 2022 року представник АТ «Альфа Банк» адвокат Михніцький Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити, шляхом зменшення стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну допомогу з 10 000 грн до 2 000 грн. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року ухваленим з неправильним застосуванням норм процесуального права. Доводи апелянта полягають у тому, що стягнена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, оскільки є неспівмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг. Вважає, що підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, при тому, що дана справа розглядалась в спрощеному провадженні. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 22 червня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду. Представник відповідача АТ «Альфа Банк» адвокат Михніцький Г.Ю. в судовому засідання вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених в ній, і просив задовольнити. Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що 20.07.2000 року ОСОБА_1 звернулася із заявою-анкетою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АВТ «Альфа-Банк». Того ж дня вона підписала оферту на укладення угоди про надання кредиту № 401030040. Тип кредиту «кредит готівкою» на суму 24 746,46 грн., з фіксованою процентною ставкою 39,90 % на строк 60 місяців. Дата повернення кредиту 21.07.2025 року. Кредит ОСОБА_1 просила надати для погашення заборгованості за кредитним договором № 630375621 від 03.03.2016 року (а.с. 12, 13). 07.06.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. за реєстр. № 6601 вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором № 491030040 від 20.07.2020 року в загальній сумі 29 599, 61 грн (а.с. 11). Стягнення заборгованості проводиться за період з 27.09.2020 року по 03.02.2021 року. Сума заборгованості складає 28 949,61 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 742,68 грн., прострочена заборгованість за комісією та процентами 4 065,05 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту 23 869,27 грн. строкова заборгованість за комісією та процентами 272,61 грн. За вчинення напису стягнуто плати 650 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника - 29 599, 61 грн. Із заявою про примусове виконання виконавчого напису від 07.06.2021 року представник АТ «Альфа-Банк» звернувся 01.09.2021 року. Позиція апеляційного суду Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки судове рішення оскаржується відповідачем в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині, зокрема в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судове рішення в апеляційному порядку не переглядається відповідно до статті 367 ЦПК України. Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Як встановлено матеріалами справи, заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Крім того, на її користь з Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» стягнуто судові витрати: судовий збір 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: -попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); -визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (статті 137 ЦПК України); -розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку дії (бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України ). Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19; у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №211/1674/19, від 19 серпня2020 року у справі N 195/31/16-ц. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Дані висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі N 757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року по справі N 361/6253/16-ц. У справі, яка переглядається, позивачем на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, надано копії: договору від 14.09.2021 про надання правової (правничої) допомоги, додаткової угоди N 2 від 14.09.2021 до договору про надання правової (правничої) допомоги; квитанцію про фактичну сплату гонорару та ордер (а. с. 20-27). Оскільки позивач згідно зі статтею 81 ЦПК України довела надання їй адвокатом Хейнісом О.Г. послуг у суді першої інстанції у відповідній сумі, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції мав правові підстави задовольнити відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені. Доводи апеляційної скарги не спростовують також висновку суду першої інстанції щодо співмірності розміру витрат позивача на правничу допомогу при розгляді справи. Так, відповідно до п. 2 Додаткової угоди N 2 від 14.09.2021 сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за надання правничої допомоги, передбачених п. 1 цієї угоди становить 10 000 грн. Пунктом 1 додаткової угоди сторони домовились, що адвокат на виконання вимог основного договору про надання правової допомоги зобов`язаний надати такі послуги: підготувати до Вінницького міського суду позовну заяву клієнта до АТ «Альфа-Банк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди В.О. про визнання виконавчого напису таким, та представляти інтереси клієнта у Вінницькому міському суді. Беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної роботи, оскільки вона розглядалась в спрощеному провадженні. Разом з тим, дана справа призначена до розгляду судом першої інстанції в спрощеному провадження з урахуванням ціни позову, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, на думку колегії суддів, розгляд справи в спрощеному позовному провадженні не свідчить про її безумовну легкість і однозначність, враховуючи при цьому обсяг роботи, здійснений представником позивача у цій справі адвокатом Хейнісом О.Г., зокрема подання позову із відповідними доказами, клопотань, витрачений ним час. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до укладеної угоди з клієнтом, адвокат виконує обов`язки з представництва інтересів клієнта у суді, а також бере на себе відповідальність здійснювати таке представництво у комплексі, а не за взяту кожну окрему правничу дію, наприклад тільки написати процесуальний документ або суто виступити у судовому засіданні. Саме вчинення комплексу правничих дій забезпечить належну реалізацію прав та обов`язків клієнта для представництва його інтересів. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Доводи апеляційної скарги щодо того, що вартість послуг адвоката є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими, жодним чином не були підтвердженими та не доведені, незважаючи на те, що законом вказаний обов`язок прямо покладений на особу, яка ставить під сумнів заявлений розмір таких витрат. При цьому апеляційний суд приймає до розгляду заперечення відповідача проти заявлених витрат на професійну допомогу із клопотанням про їх зменшення, що подане на адресу апеляційного суду, так як він не міг подати відповідне клопотання раніше з поважних причин. Разом з тим, оцінивши відповідні доводи апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані посилання апелянта на неспівмірність витрат на правничу допомогу адвоката, Так, помилковими є посилання апелянта на те, що розглянута судом справа не має особливого значення для позивача, оскільки навіть після визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вона залишається боржником за кредитним договором і банк вправі стягнути заборгованість в судовому порядку. До визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, на його підставі було відкрито виконавче провадження і відбувалося примусове стягнення, тобто як встановлено судом, відповідні права позивачки було обмежено і вона була змушена звертатися за їх відновленням до суду. Банк дійсно не позбавлений права стягнути відповідну заборгованість в судовому порядку, проте в умовах змагального судового процесу, де боржник (позичальник) за кредитним договором матиме можливість заперечувати проти позову, розміру заборгованості і її складників, а не в порядку безспірного списання на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вочевидь, що застосування банком безспірного списання заборгованості за відсутності підстав для цього негативно вплинуло на позивача і вона була змушена звертатися до суду в зв`язку з цим. Щодо відсутності в даній справі будь-якої складності і необґрунтованості в зв`язку з цим розміру гонорару, то складність справи є поняттям оціночним і повинна визначатися судом в кожному випадку індивідуально. «Складність» справи можна визначити різними способами, але в контексті визначення обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу складність справи традиційно визначається за допомогою часових значень, які представляють середній обсяг робочого часу адвоката, що витрачається на кожен тип справ. В даній конкретній справі адвокатом проведено усне консультування клієнта, зібрано й перевірено документи, необхідні для складання процесуальних документів, складено й подано до суду позовну заяву і заяву про забезпечення позовних вимог, що відображено в описі робіт (наданих послуг). Крім того, якщо правова кваліфікація питання, що постало перед адвокатом позивача, а згодом і перед судом наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса, є такою простою і однозначною як про те стверджує представник відповідача, незрозуміло чому Банк як кредитор не розібрався у ньому відразу, а спочатку помилково звернувся до нотаріуса за видачею виконавчого напису, а в подальшому погодився з судовим рішенням в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Стягнута судом першої інстанції сума витрат на адвокатські послуги, в сумі 10 000 грн на думку апеляційного суду, не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі N 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Недоречним є посилання апелянта на нібито ігнорування судом першої інстанції висновків суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, а саме у постанові ВС УКАС від 15.04.2021 в справі № 160/6899/20. Так, у наведеній справі КАС дійшов висновку про те, що в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд застосував норму права частину четверту статті 138 КАС України і відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20) від 05 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19) та інших, згідно з якими відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Також у зв`язку з передчасністю висновків суду про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн суд скасував додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року в частині відмови в задоволенні вимог заяви представника сторони про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу і справу в цій частині направив на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. Таким чином колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлені апелянтом підстави для зміни оскаржуваного судового рішення суду і зменшення витрат на професійну правничу допомогу відсутні, а відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Враховуючи наведене, керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» адвоката Михніцького Геннадія Юльяновича залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий І.М. Стадник Судді Ю.Б. Войтко М.В. Матківська