Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/2253/19

Справа № 133/2253/19 Провадження № 22-ц/801/971/2022 Категорія 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кучерук І.М. Доповідач Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 рокуСправа № 133/2253/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів : Берегового О. Ю., Якименко М. М., за участю секретаря Ліннік Я. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Вінницької обласної прокуратури на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 11 квітня 2022 року в м. Козятин суддею цього суду Кучерук І.М., дата складення повного тексту 21 квітня 2022 року, В С Т А Н О В И В: В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Вінницької обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача Державна казначейська служба України (далі ДКСУ) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, мотивуючи його тим, що 04 лютого 2011 року його було затримано працівниками Козятинського РВВС Вінницької області за підозрою у вчиненні крадіжки. 05 лютого 2011 року слідчим Козятинського РВВС винесено постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за фактом крадіжки в будинку ОСОБА_2 07 лютого 2011 року Козятинським міськрайонним судом Вінницької області прийнято постанову, якою надано дозвіл на проведення обшуків у будинку ОСОБА_1 15 лютого 2011 року позивачу було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. 13 травня 2011 року ОСОБА_1 було оголошено про закінчення досудового слідства. 05 червня 2012 року під час судового розгляду його було звільнено з-під варти під заставу. Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 було виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, однак ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року вирок суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Під час нового судового розгляду кримінальної справи прокурором постановою від 11 травня 2018 року змінено обвинувачення та дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ознакою злочину, передбаченого ст. 198 КК України. Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2018 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ст. 198 КК України та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі та звільнено від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Отже, слідство та судовий розгляд тривали з 04 січня 2011 року до 06 листопада 2018 року, що складає 94 місяці. Позивач вказує, що у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та через невірну правову оцінку та кваліфікацію його діяння до нього було застосовано занадто суворі юридичні заходи, чим йому було завдано моральної шкоди. Позивач зазначає, що протиправними діями відносно нього держава Україна в особі відповідача по справі спричинила йому душевні страждання, викликані діяльністю правоохоронних органів та тривалим судовим розглядом, де позивач змушений був доводити свою невинуватість, що викликало пригніченість у нього. Також він був позбавлений можливості спілкуватися з рідними, друзями, батьками та дітьми, брати участь у суспільному житті, була зупинена його підприємницька діяльність, що завдало значних збитків, виникли проблеми зі здоров`ям. Моральні втрати призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків і вимагали додаткових зусиль для організації життя позивача. Пославшись на викладене, просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду у розмірі 1 500 000 гривень. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 565 500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи на невірне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Не погодившись з ухваленим рішенням в частині позовних вимог, які задоволено, Вінницька обласна прокуратура, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Також апеляційну скаргу подано Державною казначейською службою України, однак, ця апеляційна скарга повернута апелянту ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 червня 2022 року. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури слід задовольнити повністю з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 82 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2011 року ОСОБА_1 затримано в порядку ст.115 КПК України (в редакції 1960 року) як підозрюваного. В ході проведення досудового слідства у вказаній кримінальній справі на підставі постанови суду від 07 лютого 2011 року було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також на приватному підприємстві, яке належить ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 17). Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 лютого 2011 року продовжено строк затримання ОСОБА_1 до 10 діб (т. 1 а. с. 18). Постановою Козятинського міськрайонного суду від 15 лютого 2011 року обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 14 лютого 2011 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185 КК України. 17 лютого 2011 року порушено кримінальну справу №11080042 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 185, ст. 304 КК України, яка об`єднана з кримінальними справами № 11080030, № 11080042 та № 06080180. Вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 серпня 2013 року ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 185, 304 КК України за недоведеністю вини. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року вищевказаний вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Під час нового судового розгляду вказаної кримінальної справи прокурором постановою від 11 травня 2018 року змінено пред`явлене обвинувачення ОСОБА_1 та його дії кваліфіковані за ознаками злочину, передбаченого ст.198 КК України (в редакції 2018 року), як заздалегідь не обіцяне придбання та зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом. Вироком Козятинського міськрайонного суд від 21 червня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2018 року, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ст. 198 КК України, та призначено покарання строком на один рік обмеження волі. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України його звільнено від призначеного судом покарання за ст. 198 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що органом досудового розслідування неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 , що в подальшому призвело до обрання непропорційно суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та тривалого перебування під слідством та судом, а тому наявні підстави для відшкодування шкоди в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможна, зважаючи на наступне. Статтею 56 Конституції Українивизначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно із статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації. Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 06 березня 20191 року у справі №161/10842/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ст. 198 КК України, та призначено покарання строком на один рік обмеження волі. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України його звільнено від призначеного судом покарання за ст. 198 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав. Таким чином, оскільки позивача у справі звільнено від відбування покарання через закінчення строків давності, що не є реабілітуючою підставою, то підстави для відшкодування шкоди на користь позивача відсутні, через те, що у останнього не виникло право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тримання під вартою або засудження. А сам факт зміни обвинувачення прокуратурою не свідчить про незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності та не тягне за собою права на відшкодування шкоди в порядку статті 1176 ЦК Українита Закону, оскільки, ОСОБА_1 фактично є притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, однак без застосування судом покарання через сплив строків давності, що не може бути підставою для висновку про незаконний характер дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Стаття 9 Конституції Українипередбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У свою чергу відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України2004 року суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня1997 року (далі - Конвенція), кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) дотримання пункту 5 статті 5 Конвенції забезпечується тоді, коли існує можливість вимагати відшкодування шкоди, заподіяної позбавленням свободи за умов, які суперечили пунктам 1, 2, 3 і 4 цієї статті. У справі «Мироненко і Мартенко проти України» ЄСПЛ вказав, що право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або суд виявив порушення одного з попередніх пунктів цієї статті. ОСОБА_1 , вимагаючи компенсацію за позбавлення його свободи не надав докази, які б свідчили про незаконність такого обмеження волі. Жодних даних про те, що суд, санкціонуючи тримання під вартою позивача, вказав на незаконність такого обмеження волі або порушення процедури затримання матеріали справи не містять. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довів факт незаконного обмеження свободи, який би надав право на компенсацію, передбачену статтею 5 Конвенції, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частин 1 та 2 цієї ж статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, відповідно до п.13 ч.2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову у цій справі, то відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України їх слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури задовольнити. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 11 квітня 2022 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначеного позову. Судові витрати за подання позову віднести за рахунок держави. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Вінницькою обласною прокуратурою в розмірі 8482 грн 50 коп, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач: Вінницька обласна прокуратура, вул. Монастирська,33 м. Вінниця, код ЄДРПОУ 02909909. Третя особа: Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, ЄДРПОУ 37567646. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : О. Ю. Береговий М. М. Якименко Повний текст постанови складено 05 липня 2022 року