Ухвала КАС ВС № 300/5171/21

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 04 липня 2022 року м. Київ справа №300/5171/21 адміністративне провадження № К/990/14651/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 74% до 70% сум грошового забезпечення; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74 % сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум; - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у проведенні з 01 квітня 2019 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із врахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених станом на 05 березня 2019 року, згідно з довідкою Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 23 липня 2021 року № 9/1/2585; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , із врахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених станом на 05 березня 2019 року відповідно до довідки Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 23 липня 2021 року № 9/1/2585, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% сум грошового забезпечення, з урахуванням проведених платежів, однією сумою. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року, адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою. За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області видати позивачу довідку про розмір грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії із врахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених станом на 05 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та здійснити на підставі неї перерахунок пенсії. Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Скаржник вказує на те, що у спірних правовідносинах повинні бути застосовані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 640/1744/20, в якій Суд дійшов висновку, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб`єкта владних повноважень); від 08 вересня 2021 року у справі № 340/3185/19, в яких предмет спору стосувався перерахунку пенсії працівників прокуратури, що вийшли на пенсію при дії положення закону із правом на обрахунок пенсії від заробітку до 90 %, а при отриманні нової довідки із значно вищим складом заробітної плати - 70%; від 27 вересня 2021 року у справі № 580/585/21, в якій предметом спору є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із урахуванням нових довідок про розмір грошового забезпечення (із значно більшим розміром, в порівнянні до такого, який отримувався до набуття права на відставку), на час видачі яких положення спеціального закону про право відповідного обчислення розміру утримання від 80 % до 90%, втратило чинність. На думку скаржника, суди під час вирішення спорів мають застосовувати саме останню правову позицію сформовану Верховним Судом, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17. Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на вищенаведені висновки Верховного Суду, оскільки вони не є релевантними спірним правовідносинам та мають інше нормативно-правове регулювання, тоді як у цій справі спірні правовідносини стосуються перерахунку та виплати пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи врахували прийняте 04 лютого 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийняте зразкове рішення по справі № 240/5401/18, де Суд дійшов висновку про те, що при перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ. Тому, при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. За таких обставин відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку. Постановою Великої Палати Верховного суду від 16 жовтня 2019 року зазначене рішення залишене без змін. Отже, скаржником не наведено, а Судом не встановлено, що вказане обґрунтування дає підстави вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Твердження скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб`єктивний характер. Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Я.О. Берназюк Суддя Т.Г. Стрелець