Постанова 4850 № 200/13009/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 року справа №200/13009/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року (повне судове рішення складено 21 грудня 2021 року у м. Слов`янську) у справі № 200/13009/21 (суддя в І інстанції Бєломєстнов О.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління), у якому просив: - визнати протиправними дії Управління щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з липня 2017 року по липень 2021 року; - зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплатити заборгованість з щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку позивачу з липня 2017 року по липень 2021 року. В обґрунтування позову зазначив, що він є особою, яка отримує страхові виплати в порядку, визначеному Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV), та є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Позивач перебуває на обліку в Управлінні як отримувач щомісячних страхових виплат. Відповідач припинив виплату щомісячних страхових виплат з липня 2017 року. Зазначив, що виплату щомісячних страхових виплат йому було поновлено з липня 2021 року, однак не нараховано та не виплачено заборгованість з страхових виплат. Наведене стало підставою його звернення до суду з цим позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 20.07.2016 по 01.07.2021. Зобов`язано Управління нарахувати та виплатити позивачу щомісячні страхові виплати за період з 20.07.2016 по 01.07.2021. Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначено, що згідно відомостей інформаційно-аналітичної системи Фонду, ОСОБА_1 з грудня 2014 року по 20.07.2016 року перебував на обліку та отримував страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Лиманському міському відділенні Управління. З 20.07.2016 року Лиманське міське відділення припинило щомісячне страхові виплати, у зв`язку із зміною місця проживання на підставі особистої заяви потерпілого. З серпня 2016 року по червень 2021 року позивач не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат та не перебував на обліку у будь-якому відділенні Фонду як внутрішньо переміщена особа, тому страхові виплати за період з серпня 2016 року по червень 2021 року йому не нараховувались, тому відсутня будь-яка заборгованість за даний період позивачем. З 01.07.2021 та по теперішній час страхові виплати як внутрішньо переміщена особа позивач отримує в Слов`янському відділенні Управління. З посиланням на приписи постанов Кабінету Міністрів України, що регламентують соціальні виплати внутрішньо-переміщеним особам, апелянт наголошує на правомірності своїх дій та відсутності підстав для задоволення позову. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. Позивач є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою, місце проживання було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичним місцем проживання/перебування позивача на момент звернення до суду є АДРЕСА_2 . Зазначене підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.06.2018 № 0000561560. Відповідач - Управління є робочим органом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України є суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах здійснює функції, передбачені ст. 9 Закону № 1105-XIV. Відповідач є юридичною особою, має відділення в районах і містах обласного значення, які є відокремленими підрозділами без статусу юридичної особи. Згідно з ч.3 ст. 8 вказаного вище Закону відповідач та його відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду. Тому з урахуванням їх статусу, діяльність (бездіяльність) Управління оцінюється судом незалежно від відділень, у яких знаходився на обліку позивач у межах території Донецької області. Постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман від 09.12.2014 № 0537/1512/1512/11 позивачеві поновлено страхові виплати з 01.12.2014 безстроково. Постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красний Лиман від 05.07.2016 № 0537/1512/1512/19 позивачеві припинено страхові виплати з 20.07.2016. 06.10.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про припинення страхових виплат у зв`язку із зміною місця проживання. 20.07.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято постанову від 06.08.2021 № 14022/251528/1512/22 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» з 01.07.2021 безстроково. Відповідно до відомостей про нараховані та виплачені страхові виплати стосовно ОСОБА_1 , страхові виплати позивачеві у період з серпня 2016 року по червень 2021 року включно не нараховувалися та не виплачувалися. Спірним питанням у цій справі є правомірність (протиправність) бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу страхових виплат за період з липня 2017 року по липень 2021 року. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого. Згідно ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII). Статтею 7 Закону № 1706-VII визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом № 1105-ХІV. Відповідно до приписів статті 46 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. При цьому слід вказати, що законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України. Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття органом Фонду соціального страхування відповідного рішення та лише з підстав, визначених статтею 46 Закону № 1105-XIV. Враховуючи те, що відповідач припинив виплату позивачеві щомісячні страхові виплати з 20.07.2016 згідно постанови Кабінету Міністрів України № 352 від 08.06.2016, як визначено у відповідному рішенні, а заява позивача про припинення страхових виплат датується 06.10.2016, тому посилання відповідача на зазначену заяву судами не приймається до уваги. Крім того, положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання. Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи спірних виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. Позивач не може нести тягар неодержання належних йому сум виплат, внаслідок неможливості забезпечення функціонування органів ФСС у м. Горлівці. Щодо посилань відповідача на приписи Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27, як на підставу правомірності його дій щодо невиплати позивачеві заборгованості за спірний період часу. Так, на виконання вимог п. 3.1 цього Порядку позивач звернувся до відповідача 20.07.2021 із заявою про продовження йому раніше призначеної страхової виплати. Оскільки відповідно до п.3.7 Порядку № 27 щомісячні страхові виплати ВПО продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява, та позивач права на їх отримання не втратив, відповідач при прийнятті рішення про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати 06.08.2021 повинен був прийняти рішення щодо їх виплати позивачеві за спірний період часу, оскільки ці суми страхових виплат, згідно п. 3.9 Порядку № 27, повинні обліковуватись в робочих органах виконавчої дирекції Фонду. Судами враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Крім того, слід зазначити, що за приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Керуючись частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією». У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Відповідно до положень ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Незважаючи на вади правового регулювання спірних правовідносин покладені на Україну міжнародними договорами обов`язки не дозволяють державі відмовити у отримані позивачем спірних сум. Відповідач у даному випадку представляє владу України, тому його бездіяльність оцінюється судом максимально широко. Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу страхових виплат за період з 20.07.2016 по 01.07.2021. Разом з тим, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу страхових виплат за період з липня 2017 року по липень 2021 року. За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. З метою повного захисту порушеного права позивача, апеляційний суд також погоджується з судом першої інстанції, що підлягає визнанню протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за період з 20.07.2016 по 01.07.2021, а порушені права - захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячні страхові виплати за зазначений період. Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням відповідного способу захисту порушеного права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року в справі № 200/13009/21 залишити без змін. Повне судове рішення 05 липня 2022 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук