Постанова 4873 № 910/2076/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" червня 2022 р. Справа№ 910/2076/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Андрієнка В.В. суддів: Демидової А.М. Шапрана В.В. секретар судового засідання - Добрицька В.С. учасники справи: від позивача: Бурла В.Е. від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі №910/2076/22 (Суддя Морозов С.М.) за позовом Міністерства юстиції України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг" про стягнення 2 337 542, 18 грн УСТАНОВИВ: Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг" про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 2337542,18 грн. Разом з позовом була подана заява про забезпечення позову. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у задоволенні заяви Міністерства юстиції про забезпечення позову відмовлено. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що заявником суду не наведено достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення виконання рішення суду ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача. Не погодившись з ухвалою суду, Міністерство юстиції України 04.04.2022 звернулося з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 та ухвалити нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться в банках на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг". В обґрунтування своєї скарги апелянт зазначив, що ухвала суду першої інстанції постановлена без повного з`ясування обставин, якими обґрунтована необхідність забезпечення виконання рішення суду та невірним застосуванням положень ст. 136 та 137 ГПК України. Позивач зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 клопотання Міністерства юстиції України щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 у справі № 910/2076/22 задоволено, поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, розгляд апеляційної скарги Міністерства юстиції України призначено на 29.06.2022. Частиною 1 статті 232 ГПК України визначено, що судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови та судові накази. Згідно з ч. 1 ст. 281 ГПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову. При цьому суд виходить з наступного. Як на підставу для забезпечення позову апелянт указує на те, що відповідно до даних офіційного веб-порталу «Судова влада України» ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» є відповідачем у ряді судових справ. У разі ухвалення судами рішень в указаних справах не на користь ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» стягнення з відповідача коштів ускладнить виконання рішення в даній справі. Також заявником зазначено, що існують об`єктивні ризики того, що ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» може вчинити дії, пов`язані із переведенням коштів або відчуженням майна. Колегія суддів вважає вищенаведені підстави необґрунтованими з огляду на наступне. Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Тобто предметом розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі. Частиною першою статті 2 ГПК України установлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У вирішенні питання про забезпечення позову, виходячи з положень статей 136, 137 ГПК України, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише у межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід ураховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19. За змістом статей 136, 137 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Таким чином, звертаючись з відповідною заявою позивач серед іншого, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення господарського суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Апеляційний суд звертає увагу, що обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України). Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на те, що оскільки ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» є відповідачем у ряді судових справ та разі ухвалення судами рішень в указаних справах не на користь ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» стягнення з відповідача коштів ускладнить виконання рішення в даній справі, є лише припущеннями позивача. Так само не доведено суду належними засобами доказування твердження заявника про наявність об`єктивних ризиків того, що ТОВ «ФК «Конкорд Факторинг» може вчинити дії, пов`язані із переведенням коштів або відчуженням майна. Колегія суддів відзначає, що посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову. При цьому наявність порушених судових справ та відкриття виконавчого провадження не є доказами обставин, зазначених заявником, а продаж торгівельних точок та товару, що знаходиться у цих торгівельних точках, про який зазначено в заяві, матеріалами справи не підтверджується. З огляду на зазначене, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування ухвали Господарського суду м. Києва від 14.02.2022 у справі № 910/2076/22 про відмову у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову. Підсумовуючи вищеуказане, колегія суддів вважає безпідставними доводи Міністерства юстиції України, наведені у апеляційній скарзі стосовного порушення Господарським судом Київської області норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.02.2022 у справі № 910/2076/22 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.02.2022 у справі № 910/2076/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Міністерство юстиції України.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 05.07.2022. Головуючий суддя В.В.Андрієнко Судді А.М. Демидова В.В. Шапран