Постанова 4812 № 477/372/20

04.07.22 22-ц/812/645/22 Єдиний унікальний номер судової справи 477/372/20 Номер провадження 22-ц/812/645/22 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 04 липня 2022 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Самчишиної Н.В., Ямкової О.О., з секретарем судового засідання Калашник А.О., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Жовтневим районним судом Миколаївської області 18 січня 2022 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 25 травня 2022 року, під головуванням судді Саукової А.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про відшкодування шкоди, УСТАНОВИЛА: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (далі ПАТ «НАСК «ОРАНТА») про відшкодування шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05 серпня 2018 року о 19 год.30 хв. на автодорозі М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки і моделі Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки і моделі BMW 323 СІ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2018 року винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП визнано ОСОБА_2 . Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПАТ «НАСК «ОРАНТА», поліс АМ6961637 від 21 червня 2018 року. ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про виплату суми страхового відшкодування, проте отримав лише 11 653 грн. 86 коп., що не відповідає реальним затратам на ремонт пошкодженого автомобіля. Відповідно до звіту №126-19 від 10 липня 2019 року про незалежну оцінку майна оцінювач визначив, що розмір збитку внаслідок вищевказаної ДТП становить 48 344 грн. 07 коп., а вартість відновлювального ремонту складає 91 231 грн. 32 коп. У липні 2019 року позивач звернувся до ПАТ «HACK «ОРАНТА» із заявою про доплату суми страхового відшкодування. Однак відповіді на заяву позивач не отримав. Посилаючись на викладені обставини, уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ПАТ «HACK «ОРАНТА» суму страхового відшкодування в розмірі 44 476 грн. 04 коп. (вартість матеріального збитку спричиненого в результаті ДТП транспортному засобу 56 129 грн. 90 коп., визначеного відповідно до висновку судового експерта з врахуванням 11 653 грн. 86 коп. сплаченого страхового відшкодування) та з ОСОБА_2 різницю між реальними витратами і страховою виплатою в сумі 22 977 грн. 60 коп. (79 107 грн. 50 коп. 56 129 грн. 90 коп.). Також просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн. 80 коп. Відповідач ОСОБА_2 надав до районного суду відзив, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог до нього. Зазначав, що його відповідальність була застрахована в ПАТ «HACK «ОРАНТА» на суму 100 000 грн., що цілком покриває збитки позивача. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 січня 2022 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 25 травня 2022 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування в розмірі 44 476 грн. 04 коп. Стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 553 грн. 90 коп. і понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 637 грн. 60 коп., пропорційно задоволеним вимогам. Рішення обґрунтовано тим, що позивачем доведені та обґрунтовані позовні вимоги до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення страхового відшкодування, а отже є такими, що підлягають задоволенню, в межах заявлених позивачем вимог на суму 44 476 грн. 04 коп. В той же час, оскільки, розмір матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля марки і моделі Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , повністю покривається страховою сумою (лімітом відповідальності), а вимоги щодо виплати франшизи до відповідачів не пред`являлись, районний суд вважав, що позовні вимоги позивача до ОСОБА_2 про стягнення різниці між реальними витратами і страховою виплатою в сумі 22 977 грн. 60 коп., задоволенню не підлягають. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду в частині відмови у задоволені позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати та постановити нове судове рішення в цій частині, про задоволення позову. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що 05 серпня 2018 року з вини водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом - автомобілем марки і моделі BMW 323 СІ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений транспортний засіб - автомобіль марки і моделі Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2018 року винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. визнано ОСОБА_2 (том 1 а.с.8). Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч.6 цієї ж статті вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, при розгляді даної справи про цивільно-правові наслідки дій відповідача, стосовно якого ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, колегія суддів не обговорює вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Так, згідно висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи транспортного засобу №20-1167 від 25 лютого 2020 року, проведеного на стадії підготовчого провадження за ухвалою суду від 30 вересня 2020 року, вбачається, що вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки і моделі Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті ДТП, що сталася 05 серпня 2018 року, складає 56 129 грн. 90 коп. Вартість відновлювального ремонту на 05 серпня 2018 року цього транспортного засобу, складає 107 148 грн. 70 коп. (том 1 а.с.107,129-136). Згідно акту виконаних робіт №53 від 25 червня 2020 року, ФОП ОСОБА_3 виконані роботи з відновлювального ремонту автомобіля марки і моделі Volkswagen Crafter, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на суму 79 107 грн. 50 грн. (том 1 а.с.191). На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА», згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ6961637 від 21 червня 2018 року. Страхова сума по предмету страхування становить 100 000 грн. ПАТ «НАСК «ОРАНТА» здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 розмірі 11 563 грн. 86 коп. За змістом ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року за №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Главою 82 ЦК України. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України). Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст.1 Закону України «Про страхування»). Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 вказаного Закону України). Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37 вищевказаного Закону України), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176цс18). Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19). Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст.1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст.1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю, майну потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі винна особа. За такого відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що страхові виплати, мав би виплатити саме страховик у межах страхового ліміту виходячи з вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу, оскільки інше, буде суперечити меті інституту страхування, та оскільки у даній справі не встановлено різниці між вартістю відновленого ремонту автомобіля та страховим лімітом і шкода може бути покрита в повному обсязі страховою компанією, то відсутні правові підстави для покладення відповідальності на відповідача ОСОБА_2 . Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 січня 2022 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 25 травня 2022 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст судового рішення складено 05 липня 2022 року