Постанова 4812 № 479/400/21

04.07.22 22-ц/812/641/22 Єдиний унікальний номер судової справи:479/400/21 Провадження № 22-ц/812/641/22 Постанова іменем України 04 липня 2022 року м. Миколаїв Справа №479/400/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Самчишиної Н.В., суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Калашник А.О., за участю: - представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , - представника відповідача ОСОБА_3 - Синкевича Р.І. , розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Синкевичем Романом Ігоровичем, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2022 року, ухваленого у складі головуючого судді Репушевської О.В., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення 25 березня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Кривоозерська селищна рада Миколаївської області, як орган опіки та піклування, про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності договору емфітевзису, встановив: 11 травня 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Приймака О.Ю., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Кривоозерська селищна рада Миколаївської області, як орган опіки та піклування, про визнання недійсним та застосування наслідків недійсності договору емфітевзису. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 є співвласниками по Ѕ частини земельної ділянки кадастровий номер: 4823981600:01:000:0287, площею 2,5644 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в межах земель Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області. 10 вересня 2018 року між відповідачем ОСОБА_3 , як Орендарем, та ОСОБА_7 (яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ) і ОСОБА_8 , як Орендодавцями, укладено договір про користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) №0287, строком на 49 років, який був зареєстрований за №43081341 державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради. Посилаючись на те, що на момент укладення договору ОСОБА_1 був малолітнім, згода органу опіки та піклування на укладення цього правочину отримана не була, представник позивача, уточнюючи позовні вимоги, остаточно просив: - визнати недійсним договір №0287 від 10 вересня 2018 року про право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 4823981600:01:000:0287, площею 2,5644 га, цільове призначення - для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзизу), укладений строком на 49 років між ОСОБА_3 як Орендарем і ОСОБА_7 (яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ) та ОСОБА_5 , як Орендодавцями; - застосувати наслідки недійсності правочину, а саме: відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації іншого речового права номер запису: 27988773 від 13 вересня 2018 року, яке виникло на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №0287 від 10 вересня 2018 року, кадастровим номером: 4823981600:01:000:0287, площею 2,5644 га, що внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43081341 від 19 вересня 2018 року, з витребуванням її з незаконного володіння; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 2,5644 га кадастровий номер: 4823981600:01:000:0287, яка розташована в межах земель Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 588628248239), номер запису про інше речове право:27988773 від 13 вересня 2018 року, і припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ОСОБА_3 щодо вказаної земельної ділянки. Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір №0287 від 10 вересня 2018 року про право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 4823981600:01:000:0287, площею 2,5644 га, цільове призначення - для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзизу), укладений строком на 49 років між ОСОБА_3 , як Орендарем, і ОСОБА_7 (яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ) та ОСОБА_5 , як Орендодавцями. Застосовано наслідки недійсності правочину, а саме: відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації іншого речового права номер запису: 27988773 від 13 вересня 2018 року, яке виникло на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №0287 від 10 вересня 2018 року, кадастровим номером: 4823981600:01:000:0287, площею 2,5644 га, що внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43081341 від 19 вересня 2018 року, з витребуванням її з незаконного володіння. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо земельної ділянки площею 2,5644 га кадастровий номер: 4823981600:01:000:0287, яка розташована в межах земель Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:588628248239), номер запису про інше речове право:27988773 від 13 вересня 2018 року, і припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) щодо земельної ділянки площею 2,5644 га з кадастровим номером: 4823981600:01:000:0287, яка розташована в межах земель Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області. Стягнуто з ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2724,00 грн. Додатковим рішення цього ж суду від 25 березня 2022 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що представником позивача доведено, а представником відповідача не спростовано, факт відсутності відповідного дозволу органу опіки та піклування відповідного органу місцевого самоврядування при укладанні оскаржуваного Договору емфітевзису, що є підставою для визнання його недійсним. Оскільки Договір емфітевзису визнається недійсним, тому суд вважав необхідним застосувати наслідки недійсності правочину. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на незаконність вказаного судового рішення, на те, що судом не правильно установлені обставини, які мають значення для справи, не правильно надана оцінка доказам, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент укладення оспорюваного договору законним представником ОСОБА_1 отримання згоди органів опіки та піклування не було обов`язковим. Позивач не зазначив жодних доказів щодо порушення його прав та інтересів, як малолітньої дитини, звуження обсягу його існуючих майнових прав, спричинених внаслідок укладення договору оренди земельної ділянки його матір`ю. Суд необґрунтовано застосував норми частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» до спірних правовідносин та послався на ст. 32 ЦК України. Крім того, заявник зазначала, що позивач вправі оспорювати договір в частині лише своєї частки спірної земельної ділянки. Суд залишив поза увагою правові наслідки недійсності договору для відповідача та фактично застосував реституцію в односторонньому порядку, порушивши відповідні права та майнові інтереси ОСОБА_3 . У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Супрун І.І., заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, зазначав, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановлене на підставі наявних доказів з урахуванням всіх обставин справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав. Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_5 (до одруження ОСОБА_5) і ОСОБА_1 , 27 листопада 2006 року на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04 березня 2015 року є співвласниками по Ѕ частині земельної ділянки площею 2,5644 га, що розташована в межах земель Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 48239816000:01:000:0287, що підтверджується даними свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованими в реєстрі за №255, №256, виданими 04 березня 2015 року Кривоозерською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 8932850, 8932797 (т.1 а.с.79-81). 10 вересня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 (від імені та в інтересах якого діяла мати - ОСОБА_7 ) та ОСОБА_5 як землевласниками, та відповідачем ОСОБА_3 , як землекористувачем, було укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №0287, строком на 49 років (т.1 а.с.85-92). Відповідно до п.3.2 Договору «Плата за користування земельною ділянкою становить 42 200 грн. за весь строк дії договору. Землевласники вважають визначений розмір плати за Договором справедливим, достатнім та таким, що відповідає їхній волі і не пов`язаний зі збігом якихось важких для них обставин». Згідно пункту 3.3. Договору «Плата за користування земельною ділянкою сплачується Землекористувачем кожному Землевласнику одноразовим платежем (по 21 100 грн. кожному) в момент підписання Сторонами цього Договору, про що Землевласники видають Землекористувачу письмову розписку». На виконання цього пункту відповідач ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла його мати ОСОБА_7 , 21 100 грн. в якості плати за передачу в користування ОСОБА_3 1/2 частки земельної ділянки, що підтверджуються розпискою від 10 вересня 2018 року (а.с.116). Аналогічну розписку складала та підписала ОСОБА_5 (т.1 а.с.115). Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла його мати ОСОБА_7 , та ОСОБА_5 передали, а ОСОБА_3 прийняла за цим Актом земельну ділянку в користування, на умовах договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладеного сторонами 10 вересня 2018 року (т.1 а.с.117). Державним реєстратором Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженком О.С. 19 вересня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43081341 та внесено запис про державну реєстрацію договору №0287 від 10 вересня 2018 року про право користування вказаною земельною ділянкою, що підтверджено даними копії реєстраційної справи (т.1 а.с.75-94). Пунктом 12.2 оспорюваного Договору встановлено, що речове право у Землекористувача щодо користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), згідно ст.334 ЦК України, виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Сторони пов`язали речове право укладеного Договору виключно з подальшою реалізацією права виникнення емфітевтичного права у Емфітевта, визначивши його значення при вирішенні питання про можливість реєстрації уповноваженим державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ОСОБА_3 . Встановлено, що речове право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивачу ОСОБА_1 на момент укладення Договору виповнилося 12 років. За даними Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області за вих. №08-24/343 від 08 лютого 2022 року встановлено, що мати позивача - ОСОБА_7 - із заявою про надання дозволу на укладання договору на право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) до органу опіки та піклування не зверталася. Звертаючись з цим позовом, позивач просив визнати недійсним оспорюваний договір оренди землі № 0287 від 10 вересня 2018 року, посилаючись на те, що відсутній дозвіл органу опіки та піклування щодо передачі належної йому частини земельної ділянки в оренду. Так, відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статті 14 Закону України «Про оренду землі»). Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити. які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Усталеним в судовій практиці є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним. Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України). Аналіз частини шостої статті 203 ЦК України свідчить, що будь-які правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Така вимога спрямована на створення можливостей для охорони майнових прав та інтересів вказаних осіб. Звичайно, діти за життя батьків (усиновлювачів), за винятком певних випадків, не мають відповідних прав на їх майно. Однак заради забезпечення недопущення порушення їх прав та інтересів та можливості реалізації батьками відповідних майнових прав щодо дитини (наприклад, на утримання дитини - стаття 180 СК України) передбачається, що при вчиненні будь-яких правочинів батьки мають враховувати права та інтереси дітей. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 587/1697/19 (провадження № 61-5327св21) зазначено: «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц (провадження № 61-9813св20) зазначено, що: «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах». У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 208/4556/17 зазначено: «Вчинення батьками малолітньої/неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Між тим, позивач в позові не обґрунтовував і не довів, що укладення спірного договору оренди землі його матір`ю призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого його права дитини на той час. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним, з наведених вище підстав. Інших підстав недійсності оспорюваного договору позивач в позові не зазначав. За такого, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору оренди землі лише за відсутності на це дозволу органу опіки та піклування, є необґрунтованим та передчасним. Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що на сьогоднішній день позивач перебуває у скрутному матеріальному положенні, а орендна плата не достатня для покращення матеріального становища, іншого доходу немає, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини, які можуть бути підставою для недійсності правочину, мають існувати на момент його укладення. Оскільки суд першої інстанції був іншої думки та встановивши лише відсутність дозволу органу опіки та піклування при вчиненні оспорюваного договору, задовольнив позов, то на підставі пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору емфітевзису та застосування наслідків недійсності правочину, які є похідними вимогами. Враховуючи вищенаведене, додаткове рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу також підлягає скасуванню. За результатами висновку суду апеляційної інстанції про задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Синкевичем Романом Ігоровичем, задовольнити. Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Кривоозерська селищна рада Миколаївської області, як орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору №0287 від 10 вересня 2018 року про право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 4823981600:01:000:0287, площею 2,5644 га, цільове призначення - для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзизу), укладений строком на 49 років між ОСОБА_3 , як Орендарем і ОСОБА_7 (яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_1 ) та ОСОБА_5 , як Орендодавцями та застосування наслідків недійсності договору емфітевзису. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: О.В. Локтіонова Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 05 липня 2022 року.