Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/16759/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16759/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Келеберда В.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Автоінвестстрой-Брок» до Київської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И В: Підприємство з іноземними інвестиціями «Автоінвестстрой-Брок» (далі по тексту - позивач, ПІІ «Автоінвестстрой-Брок») звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби (далі по тексту - відповідач, Київська митниця) в якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС №UA100010/2019/000235/2 від 25.06.2019 року про коригування митної вартості товарів; - визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00797 від 25.06.2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ПІІ «Автоінвестстрой-Брок» та Компанією Hyundai Glovis Co., Ltd укладено контракт № А12014-1902-05 від 12.03.2019 року щодо купівлі-продажу вживаних автомобілів (далі по тексту - Контракт). Відповідно до умов Контракту, а саме: п.п.1.2, 1.3 та 2.1, кожен правочин здійснюється за індивідуальним контрактом, що додається до Контракту у вигляді Додатку. Кількість, ціна і специфікація мають бути визначені в індивідуальному контракті. Згідно з п.3.2 Контракту узгодження ціни за одиницю товару і кількість мають бути вказані в індивідуальному контракті і розуміються на умовах CFR, якщо не обумовлено інше. У подальшому, між сторонами було укладено індивідуальний контракт від 17.04.2019 року, в якому було зазначено найменування товару, його кількість, ціна та порядок розрахунків. З метою здійснення митного оформлення товару, 24.06.2019 року позивачем було сформовано та подано в електронному вигляді митну декларацію для здійснення митних процедур відносно вживаних автомобілів у кількості 21 шт. Митна вартість товару (вживаних автомобілів) була визначена позивачем із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту). Разом із митною декларацією декларантом подано до митного оформлення наступні документи, які необхідні для визначення митної вартості товару: - пакувальний лист СІ-1900424-001 від 24.04.2019 року; - рахунок-фактуру (інвойс) СІ-1900424-001 від 04.04.2019 року; - коносамент KKLUKR6013199 від 24.04.2019 року; - автотранспортні накладні № 975024, № 975028 та № 975031 від 18.06.2019 року; - декларація про походження товару СІ-1900424-001 від 24.04.2019 року; - свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів; - банківські платіжні документи № 95 від 18.03.2019 року, № 98 від 05.04.2019 року та № 103 від 24.04.2019 року; - зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №А-12014-1902-05 від 12.03.2019 року; - доповнення до зовнішньоекономічного договору - індивідуальний контракт від 17.04.2019 року; - довідки еко.стандарту в кількості 21 шт.; - копія митної декларації країни відправлення № 12917-19-990055Х від 23.04.2019 року. 25.06.2019 року Київською митницею прийнято рішення №UA100010/2019/000235/2 від 25.06.2019 року про коригування митної вартості товарів (далі по тексту - оскаржуване рішення №1). Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, митницею відкориговано митну вартість 6 (шести) задекларованих автомобілів позивача, а саме: - автомобіль KIA PRIDE, визначено митну вартість 6501 євро, замість задекларованих позивачем 5500 доларів США; - автомобіль HYUNDAY TUCSON, визначено митну вартість 7050 євро, замість задекларованих позивачем 6900 доларів США; - автомобіль HYUNDAY TUCSON, визначено митну вартість 7180 євро, замість задекларованих позивачем 7600 доларів США; - автомобіль HYUNDAY TUCSON, визначено митну вартість 9702 євро, замість задекларованих позивачем 8400 доларів США; - автомобіль HYUNDAY TUCSON, визначено митну вартість 12909 євро, замість задекларованих позивачем 8400 доларів США; - автомобіль HYUNDAY AVANTE, визначено митну вартість 5841 євро, замість задекларованих позивачем 6100 доларів США. Також, 25.06.2019 року Київською митницею Держмитслужби відмовлено в прийнятті електронної митної декларації ПІІ «Автоінвестстрой-Брок» до оформлення та складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00797. В якості причин відмови митницею зазначено, що при перевірці правильності визначення митної вартості товару, згідно вимог ст. 54 МК України, орган доходів і зборів дійшов висновку про неможливе митне оформлення митної декларації (МД), так як невірно розраховано митну вартість та вибрано метод визначення митної вартості згідно рішення про визначення митної вартості товару №UA100010/2019/000235/2 від 25.06.2019 року, на підставі якого митну вартість було скориговано (далі по тексту - оскаржуване рішення №2). Вважаючи протиправними оскаржувані рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом безпідставно ухвалено рішення про коригування митної вартості товарів, в якому зазначено, що використані декларантом відомості не підтверджені документально, адже надані позивачем первинні документи в повній мірі відповідають заявленій вартості товарів. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК). Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу. Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондується з положеннями ч. 3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК). З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15). Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. У даному випадку, під час дослідження первинних документів, які містяться в матеріалах справи та надані позивачем митному органу, встановлено, що їх обсяг дозволяє визначити митну вартість товару за основним (першим) методом. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що ПІІ «Автоінвестстрой-Брок» надано митному органу ряд первинних документів, який не є обов`язковим відповідно до ст. 53 МК України, на підтвердження вірно зазначеної вартості товарів, проте вказане протиправно не було взято до уваги відповідачем. Як вірно встановлено судом першої інстанції, з метою підтвердження заявленої митної вартості товарів ПІІ «Автоінвестстрой-Брок» було подано до Київської митниці Держмитслужби наступні документи: пакувальний лист СІ-1900424-001 від 24.04.2019 року; рахунок-фактуру (інвойс) СІ-1900424-001 від 04.04.2019 року; коносамент KKLUKR6013199 від 24.04.2019 року; автотранспортні накладні № 975024, № 975028 та № 975031 від 18.06.2019 року; декларація про походження товару СІ-1900424-001 від 24.04.2019 року; свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів; банківські платіжні документи № 95 від 18.03.2019 року, № 98 від 05.04.2019 року та № 103 від 24.04.2019 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №А-12014-1902-05 від 12.03.2019 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору - індивідуальний контракт від 17.04.2019 року; довідки еко.стандарту в кількості 21 шт.; копія митної декларації країни відправлення № 12917-19-990055Х від 23.04.2019 року. Відповідно до наданих позивачем до митного оформлення товарів документів, відповідач зазначив, що позивачем невірно розраховано митну вартість та вибрано метод визначення митної вартості, згідно рішення про визначення митної вартості товару №UA100010/2019/000235/2 від 25.06.2019 року, на підставі якого митну вартість було скориговано. Так, з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості з урахуванням інформації, яка наявна в орані доходів і зборів, між декларантом та Київською міською митницею ДФС було проведено консультації, в ході яких відповідачем було визначено, зокрема, що: на момент митного оформлення декларантом не надано всіх відомостей щодо складових митної вартості, а саме документів, що підтверджують вартість перевезення; документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари - згідно п. 5 контракту від 12.03.2019 №А-12014-1902-05 здійснюється передоплата у розмірі 50%, а інші 50% за 3 дні до відвантаження (Swift від 24.04.2019 №103, від 18.03.2019 №95, від 05.04.2019 №98, не відповідає умовам зазначеним у контракті), а також у платежах відсутня прив`язка до інвойсу (зазначеної партії товарів, що не можливо стверджувати про прив`язку до даних товарів): за митною декларацією від 24.06.2019 № UA100010/2019/337889 спрацювала автоматична система управління ризиками, якою було згенеровано критерії ризику, з коментарем: «Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел». Як вже вище зазначалося, за результатами розгляду даної справи, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність доказів того факту, що подані декларантом документи на підтвердження митної вартості товарів містили розбіжності або суперечності, які б унеможливлювали підтвердження заявленої позивачем митної вартості. Так, як вбачається зі змісту контракту №А-12014-1902-05 від 12.03.2019 року, індивідуального контракту від 17.04.2019 року, інвойсу СІ-1900424-001 від 24.04.2019 року, придбання товару здійснювалося на умовах CFR (вартість і фрахт) порт Чорноморськ, Україна, товар, вказаний в інвойсі СІ-1900424-001 від 24.04.2019 року та пакувальному листі до нього, прибув у місце призначення порт (м. Чорноморськ), що підтверджується коносаментом KKLUKR6013199 від 24.04.2019 року. Придбання та доставка товару на умовах CFR відповідно до Інкотермс-2010 (офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010), означає, що продавець зобов`язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення. Коли фрахт оплачується продавцем, по суті він оплачується покупцем, так як витрати по фрахту включаються продавцем в загальну ціну товару. Тобто, в даному випадку, Hyundai Glovis Co., Ltd взяло на себе зобов`язання сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення. Отже, з огляду на те, що на умовах Контракту та згідно з інвойсом поставка позивачу морським транспортом імпортованого товару здійснювалась на умовах порт Чорноморськ, Україна (вартість і фрахт) суд приходить до висновку, що ціна, яка підлягала оплаті за імпортований товар, включала витрати на його транспортування, а тому не підлягала коригуванню за правилами, визначеними частиною десятою статті 58 МК України. Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості. Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування. У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав. Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена. Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості. Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18). У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані рішення Київської митниці №UA100010/2019/000235/2 від 25.06.2019 року про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00797 від 25.06.2019 року є протиправними та підлягають скасуванню. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Київської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 29.06.2022 року