Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12183/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/12183/21 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача - Турецької І. О., суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Драгомирова О. М. звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому, з урахуванням уточнень (а.с.40-41), просила: - визнати протиправними дії щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення та обмеження пенсії максимальним розміром; - зобов`язати здійснити перерахунок та виплачувати пенсію, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, наданої Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки №ЮО103954 від 22.12.2020 станом на 05.03.2019 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01.04.2019, а також здійснити виплату різниці між нарахованим розміром пенсії та фактично виплаченим з 01.04.2019 по день проведення перерахунку. Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказала, що зменшення відсоткового розміру пенсії з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення є протиправним та порушує право пенсіонера на належний соціальний захист, а також є звуженням обсягу досягнутих прав. Представник позивача звертає увагу на те, що подібні обставини були предметом розгляду у зразковій справі №240/5401/18, яка була вирішена на користь пенсіонера. Щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром, представник адвоката зазначила, що такі дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, оскільки суперечать рішенню Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, згідно якої встановлено обмеження розміру пенсії 10 прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визначено, що положення частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Тому, позивач указує, що з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ застосуванню не підлягає. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській областi щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 90% до 70% сум грошового забезпечення та обмеження ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 01.04.2019, при її перерахунку 19.04.2021, на виконання рішення суду. Зобов`язав ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.04.2019 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70 відсотків грошового забезпечення не стосується перерахунку вже призначеної пенсії, у зв`язку з чим, має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. За таких умов, на думку суду першої інстанції, позивач має право на призначення пенсії у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення, визначеного у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії. Щодо обмеження пенсії максимальним розміром (10-ма прожитковими мінімумами) суд першої інстанції виходив з того, що частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, а відтак зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017 року) до цієї норми, яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. При цьому, суд першої інстанції указав, що сам факт визнання обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає Конституції України свідчить про протиправність застосування, при перерахунку пенсії позивача, аналогічних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI). Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У доводах апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області указує, що за редакцією ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, встановленого ст. 43 даного Закону, а тому є правомірним перерахунок з 01.04.2019 пенсії позивача та встановлення основного розміру пенсії 70 відсотків грошового забезпечення. Далі, щодо обмеження пенсії максимальним розміром (10-ма прожитковими мінімумами) скаржник указує, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позов в цій частині, оскільки пенсія позивача не обмежувалась, її розмір, станом на 01.02.2022, складав 18 432,23 грн., що не перевищує 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас, апелянт вважає, що обмеження пенсії позивача, у разі перевищення 10-ти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є законним. Свою позицію скаржник пояснює постановою Верховного Суду від 21 травня 2021 року (справа №347/2083/16), де встановлені обставини перевищення максимального розміру пенсії позивача, внаслідок її перерахунку та зроблено висновок, якщо таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Останнє, на чому зупинив свою увагу скаржник це те, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з нього судовий збір, адже забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі не передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 знаходиться на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 22.05.2004 отримує пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Пенсію позивачу у 2004 році було призначено у розмірі 90% грошового забезпечення. На підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» ГУ ПФУ в Одеській області у 2018 році здійснило перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 у розмірі 70% від суми грошового забезпечення. Не погоджуючись із зменшенням відсоткового значення пенсії з 90% на 70%, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року (справа №420/1177/20), яке набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 виходячи з 90% відповідних сум грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2018 із врахуванням раніше виплачених сум. На виконання даного судового рішення, пенсія позивача була перерахована в квітні 2020 року. Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки складено та направлено до ГУ ПФУ в Одеській області довідку №ЮО 103954 від 22.12.2020 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та премії. У зв`язку з відмовою пенсійного органу в проведенні перерахунку пенсії на підставі вказаної довідки, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року (справа №420/2348/21), яке набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.04.2019 пенсії з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії на підставі довідки Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №ЮО 103954 від 22.12.2020, виданої станом на 05.03.2019, з урахуванням раніше проведених виплат. 19.04.2021, на виконання вказаного судового рішення, ГУ ПФУ в Одеській області провело перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019. З протоколу перерахунку пенсії позивача вбачається, що з 01.04.2019 обчислення та виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється з урахуванням обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а відсотковий розмір пенсії складає 70% грошового забезпечення (а.с.69). Отже, підсумок пенсії позивача склав 18432,23 грн., але з урахуванням обмеження максимальним розміром, остаточний розмір пенсії склав 14970 грн. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Відповідно до ст. 13 Закону № 2262-XII, в редакції на момент призначення позивачу пенсії, пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів. Обґрунтовуючи правомірність перерахунку пенсії позивача, з урахуванням наведеного процентного співвідношення, апелянт в скарзі посилається на те, що, станом на момент проведення перерахунку пенсії, ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-XII установлено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. При цьому, апелянт указує, що, за чинною на час перерахунку позивачу пенсії, редакцією ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-XII максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визнав необґрунтованими вказані доводи ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки стаття 13 Закону № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосується порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Колегія суддів зазначає, що процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-XII, які не містять положень щодо перегляду (зміни) при перерахунку пенсій її відсоткового значення від розміру грошового забезпечення. Тобто, при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні, відповідно до наявної у особи вислуги років, є незмінним. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, при перерахунку пенсії позивача з 01 квітня 2019 року, відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, в редакції на час такого перерахунку, яка застосовується саме при призначенні пенсії. За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у суб`єкта владних повноважень були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення основного розміру пенсії при здійсненні її перерахунку, а тому, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Вказані висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18. Досліджуючи довід скаржника про те, що пенсія позивача не обмежувалась максимальним розміром, оскільки її розмір не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у зв`язку з чим покладення обов`язку проводити виплату пенсії без обмеження є передчасним, колегія суддів зазначає таке. Аналіз документів пенсійної справи ОСОБА_1 свідчать про неодноразове прийняття пенсійним органом рішень про обмеження пенсії граничним розміром. Правова позиція суб`єкта владних повноважень складається з того, що статтею 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Наведена правова позиція свідчить про те, що між сторонами існує спір з приводу обмеження пенсії максимальним розміром, а тому такі вимоги не є передчасними. Вирішуючи питання чи передбачено на законодавчому рівні обмеження пенсії військовослужбовця максимальним розміром, колегія суддів встановила таке. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016. Конституційний Суд України Рішенням від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262. Так, Конституційний Суд виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому, Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. При цьому, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Верховний Суд, розглядаючи спір з подібних правовідносин, у постанові від 16.12.2021 (справа №400/2085/19) дійшов висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Тому, на думку Верховного суду, обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії особи, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-XII, є протиправним. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Тому, обмеження ГУ ПФУ в Одеській області пенсії позивача максимальним розміром порушує його право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом №2262-ХІІ, а тому такі дії є протиправними. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 21 травня 2021 року (справа №347/2083/16) судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли у період до прийняття Конституційним Судом Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження пенсії максимальним розміром. Останнім доводом апеляції є те, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув судовий збір з ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки це суперечить статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Колегія суддів не погоджується з таким висновком апелянта, оскільки ч.1 ст.139 КАС України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи, що суд першої інстанції задовольнив позов, то судові витрати, понесені позивачем, правомірно стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. За результатами апеляційного оскарження розподіл судових витрат не проводиться. Стаття 263 КАС відносить дану справу до категорії справ незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас, п.2 ч.5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції розглянута апеляційна скарга, на рішення суду першої інстанції, ухваленого за особливостями, передбаченими ст.263 КАС України, відсутні підстави для його оскарження, крім випадків, викладених вище. Керуючись статтями: 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 30.06.2022.