Постанова 4824 № 331/4534/20

справа № 331/4534/20 головуючий у суді І інстанції Савицький О.А. провадження № 22-ц/824/5656/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Авіакомпанії «AirFrance» в особі представництва в Україні «AirFrance KLM» про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Авіакомпанії «AirFrance» в особі представництва в Україні «AirFrance KLM» про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою від 18.01.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання. Розглядаючи цивільну справу за вказаним позовом, судом першої інстанції встановлено, що належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду позивачка, ОСОБА_1 повторно не з`явилась в судове засідання без поважних причин, свого представника до суду не направила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до Авіакомпанія «AirFrance» в особі представництва в Україні «AirFrance KLM» про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди - залишено без розгляду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу та, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому, апелянт зазначає, що безпідставними є висновки суду, що позивач двічі без поважних причин не з`явилася до суду, оскільки ОСОБА_1 неодноразово направляла на адресу суду клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, які суд залишав без задоволення, не виносивши ухвали. Вказує, що ухвала суду порушує її право на доступ до правосуддя. Вважає, що карантинні обмеження та її хвороба є поважною причиною неявки в судове засідання. Апелянт в судове засідання не з`явився, просив апеляційну скаргу розглядати у його відсутність. Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасника судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що неявка належним чином повідомленої позивачки в судове засідання без поважних причин є повторною, і від неї не надходило заяв про розгляд справи за її відсутності. Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, і якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. При цьому процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду при неповідомленні причин неявки. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Згідно з вимогами процесуального закону суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Також вказані норми законодавства не містять вказівки і на те, що для визнання неявки в судове засідання повторною попередня неявка повинна бути такою, що відбулася лише з невідомих суду причин, або з причин, що визнані судом неповажними. Правове значення в цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Такий правовий висновок, міститься у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 740/1734/18, де залишаючи без змін судове рішення про залишення позову без розгляду, Верховний Суд вказав, що суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 390/1076/18-ц, від 19 вересня 2018 року у справі 760/1143/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 201/15122/15-ц. Залишаючи позов без розгляду, судом першої інстанції встановлено, що належне повідомлення щодо дати, часу і місця судового розгляду та виклики позивачки в судові засідання підтверджується матеріалами справи, як на 17.06.2021 р. о 09 год. 00 хв. (а.с.33), так і на 09.11.2021 р. о 10 год.(а.с.66), рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень на ім`я позивачки, які були отримані нею особисто. За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, заяви щодо розгляду справи у його відсутності не подавав. Отже, встановивши, що позивач повідомлена належним чином про судові засідання, проте до суду не з`явилася, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки неявка позивачка у призначене судове засідання є повторною, а заяви про розгляд справи за відсутності позивача до суду, на момент ухвалення відповідного процесуального рішення, не надходило. Колегія суддів, вважає, що такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи, вимогам процесуального закону та висновкам викладеним в постановах Верховного Суду, зазначеним вище. Вказані висновки суду першої інстанції доводи апеляційної скарги не спростовують. При цьому, посилання апелянта на неодноразове направлення на адресу суду клопотань про розгляд справи в режимі відеоконференції, колегія суддів оцінює критично, оскільки доказів про направлення вказаних клопотань засобами електронного зв`язку на адресу суду апелянтом надано не було, і таких клопотань, які були б отримані судом від апелянта, матеріали справи не містять. Крім того, у частинах першій, третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. А відтак, колегія суддів ставить під сумнів відповідність поданих апелянтом паперових копій оригіналу надісланих в електронній формі листів до суду першої інстанції щодо направлення клопотань. Також, колегія суддів бере до уваги те, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення. Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа. Врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що надана позивачем роздруківка електронної переписки не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, а зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова