Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/3559/21

Справа № 149/3559/21 Провадження № 22-ц/801/1192/2022 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2022 рокуСправа № 149/3559/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №149/3559/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Кишені Володимира Сергійовича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2022 року, яке ухвалене суддею Олійник І.В. в Хмільницькому міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено 29 квітня 2022 року, в с т а н о в и в : В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач є батьком позивача та відповідно до рішення суду зобов`язаний сплачувати аліменти на його утримання, як повнолітнього сина, який продовжує навчання. Позивач зазначає, що відповідач не належним чином виконує рішення суду, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів. Приймаючи до уваги наведені обставини позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період із 30 листопада 2020 року до дня ухвалення судом рішення, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2022 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кишеня В.С. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 30 листопада 2020 року по 01 лютого 2022 року в сумі 20891,04 грн. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач умисно не виконував рішення суду про стягнення аліментів, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на дату відкриття виконавчого провадження становила 16249,82 грн. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2022 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є батьком позивача та відповідно до рішення суду зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання позивача, як повнолітнього сина, який продовжує навчання в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 09 листопада 2020 року до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2024 року, але не більше ніж до досягнення сином 23 років. Виконавче провадження про примусове виконання рішення суду відкрито за заявою представника стягувача 02 квітня 2021 року (а.с.5, 6 7, 47). Відповідач не працює та проживає разом із матір`ю, яка є пенсіонером (а.с. 49 52). Відповідно до розрахунків, складених головним державним виконавцем Хмільницького ВДВС у Хмільницькому районі Вінницької області ЦЗ МУ МЮ Лисою Т. Л. (а.с.8 9, 45 46) встановлено, що за період з 09 листопада 2020 року до 30 березня 2021 року у відповідача дійсно мала місце заборгованість по сплаті аліментів, однак у квітні 2021, після відкриття виконавчого провадження, дана заборгованість була повністю сплачена, а за період з квітня 2021 до січня 2022 заборгованість на 30 число поточного місяця відсутня та станом на січень 2022 наявна переплата у розмірі 0,76 грн. Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість виникла не з вини відповідача. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосував норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вина ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів відсутня. Зокрема, в судовому засіданні був допитаний в якості свідка державний виконавець ОСОБА_3 , яка надала пояснення, що після відкриття виконавчого провадження 02 квітня 2021 року відповідачу була нарахована заборгованість зі сплати аліментів за період з 09 листопада 2020 року до 01 квітня 2021 року, яку відповідач сплатив після відкриття виконавчого провадження в квітні 2021. У подальшому відповідач щомісячно сплачував аліменти у встановленому нею розмірі, який було визначено від середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Відомості про середню заробітну плату надходили поквартально, а тому після отримання таких відомостей розмір аліментів за попередні місяці коригувався, що призводило до виникнення заборгованості. Після проведення коригування відповідач сплачував заборгованість, постійно з`являвся на виклик державного виконавця, систематично сплачував аліменти, а заборгованість виникла не з його вини. На даний час заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Зокрема, позивач ОСОБА_1 не звертався до державної виконавчої служби зі скаргами про притягнення відповідача до відповідальності за ухилення від виконання судового рішення. Крім того, ОСОБА_1 не звертався до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 278/725/20 (провадження № 61-690св21). Отже, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, який ухвалив обґрунтоване рішення про відому у задоволенні позову, застосувавши частину першу статті 196 СК України у відповідності до висновку, викладеному у зазначеній вище постанові Верховного Суду, що спростовує доводи апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, спростовуються наведеними вище положеннями законодавства України та по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права. Отже, рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кишені Володимира Сергійовича залишити без задоволення. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 29 червня 2022 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Матківська М.В.