Ухвала КАС ВС № 640/21717/20

УХВАЛА 27 червня 2022 року м. Київ справа № 640/21717/20 адміністративне провадження № К/990/13753/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року в справі №640/21717/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора з вимогами: визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії від 08 липня 2020 року №11 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області М.Киричука від 12 серпня 2020 року №439к про звільнення ОСОБА_1 з 17.08.2020 з посади прокурора Першого відділу Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область Прокуратури Київської області та органів прокуратури, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій посаді, яку він займав до звільнення з роботи; стягнути з Прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Восьмої кадрової комісії від 08 липня 2020 року №11 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Київської області №439к від 12 серпня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді прокурора Першого відділу Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область, з 18 серпня 2020 року. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 242848,02 грн (двісті сорок дві тисячі вісімсот сорок вісім гривень 02 коп). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року змінено, виклавши третій абзаци її резолютивної частини в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 в Прокуратурі Київської області на посаді прокурора Першого відділу Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури, з 18 серпня 2020 року». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року залишено без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу до Верховного Суду, надіславши її 03 червня засобами поштового зв`язку. Ухвалами Верховного Суду від 31 січня 2022 року та від 19 травня 2022 року касаційну скаргу повернуто скаржнику у зв`язку із відсутністю підстав касаційного оскарження. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та покликається на те, що суди попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень не враховали висновки Верховного Суду, викладеного у постановах від 08 грудня 2021 року у справі №420/9306/20, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20 та від 22 грудня 2021 року у справі №420/93/20. Суд наголошує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки у взаємозв`язку із встановленими обставинами у справі яка оскаржується, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Посилаючись на вказані постанови Верховного Суду, скаржник наводить витяги із них, однак не наводить належного обґрунтування тотожності правовідносин у цих справах, із правовідносинами у справі, в якій оскаржує судові рішення. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивача звільнено у зв`язку із не проходженням атестації на етапі співбесіди. Так, Верховним Судом уже неодноразово висловлювалась правова позиція (зокрема, у постановах від 27 квітня 2021 року в справі №640/419/20, від 05 листопада 2021 року у справі №640/537/20) щодо того, що аналізувати, оцінювати, сумніватися й, у підсумку співбесіди, вирішувати, чи відповідає прокурор критеріям професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора безперечно є повноваженням кадрової комісії як колегіального органу, утвореного з цією метою, але дискреція кадрової комісії на цьому етапі повинна мати свої розумні межі і піддаватися судовому контролю. Цей контроль націлений передусім на те, щоб рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (за наслідками співбесіди) відповідало критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Суд апеляційної інстанції встановив, що рішення комісії про неуспішне проходження позивачем атестації не відповідає критерію «обґрунтованості» та «безсторонності», адже прийнято без належних та достатніх доказів для його прийняття. Тобто саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи, з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Однак, у касаційній скарзі не наведено жодного обґрунтованого аргументу на спростування мотивів, з яких виходили суди вирішуючи цей спір. Отже, Верховним Судом установлено, що, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій виходили з приписів статті 2 КАС України та надавали оцінку рішенню кадрової комісії саме в частині його обґрунтованості та вмотивованості, що, зокрема, і стало підставою для задоволення позову. Тому, у даному випадку підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена у справах №№640/419/20, 640/537/20. З огляду на викладене, за такого правового обґрунтування касаційної скарги, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також у касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пунктів 9, 12, 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ; пункту 7 розділу ІІ Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, пункту 8 розділу І, підпунктів 15, 16 розділу IV Порядку № 221, положень пункту 12 Порядку №233, положень першої статті 4, пункту 8 частини першої статті 11 Закону України "Про запобігання корупції" та положень наказу від 15 квітня 2020 року №144/20 "Про затвердження Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування". Суд критично оцінює вказані доводи скаржника, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Втім наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду у цій справі щодо вказаних норм. На зазначені недоліки касаційної скарги зверталася увага скаржника ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року. Крім цього Суд звертає увагу скаржника, що Верховним Судом у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20-а висловлено позицію щодо застосування положень Закону України "Про запобігання корупції". Так, Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що до повноваження щодо здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесено до виключної компетенції НАЗК. Зазначене свідчить про ігнорування скаржником роз`яснень, раніше наданих Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, у частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень. Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу потрібно повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд у х в а л и в: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №640/21717/20 повернути скаржнику. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддяО.А. Губська