Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13544/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 червня 2022 р. Справа № 520/13544/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.10.21 по справі №520/13544/21 за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації , Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації щодо невиплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов`язати Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням раніше виплаченої суми. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік не у повному розмірі. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 залучено до участі у справі у якості другого відповідача Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 позов задоволено. Вирішено вийти за межі позовних вимог. Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради та Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат з приводу призначення, нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги до 5 травня у 2021 році у неналежному розмірі, а саме не п`яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 частину судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн. (п`ятсот гривень). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 частину судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн. (п`ятсот гривень). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Управлінням соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради, подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог до Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради та прийняти в цій частині постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачем зазначено про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Позивач та відповідач, Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, не скористались своїм правом на подання відзивів на апеляційну скаргу. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником бойових дій та перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради як отримувач разової грошової допомоги як учасник бойових дій до 5 травня. Позивачем отримано грошову допомоги до 5 травня 2021 року у розмірі - 1491,00 грн. Не погодившись з протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягала у виплаті разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік не у повному розмірі, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист. Відносини з приводу соціального захисту учасників як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, положеннями ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Нормами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком". У подальшому п. 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 №107-VI згадану вище норму закону викладено у редакції, згідно з якою розмір Спірної виплати підлягав визначенню КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008 юридично відновлена дія ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції до внесення змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 №107-VI. Відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Ця норма закону діяла з 01.01.2015. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 №325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», якою, зокрема, передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня. 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 визнано неконституційним окреме положення п. 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Тобто, з 27.02.2020, ані приписи п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ані приписи ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції п.20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 №107-VI об`єктивно не можуть запроваджувати взагалі будь-яких правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій. Відтак, з 27.02.2020 заявник набув суб`єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій як п`ять мінімальних пенсій за віком. При цьому, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього суб`єктивного права. Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень закріплені в положеннях ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи. Однак, в ході розгляду справи відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не подано доказів правомірності призначення, нарахування та виплати спірної допомоги в належному розмірі. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20 органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Відтак, саме Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації повинен остаточно усунути (виправити) ті недоліки (дефекти) у реалізації владної управлінської функції, котрі у згаданій сфері були допущені районним органом соціального захисту населення. Відповідачами не спростована обставина знаходження заявника на обліку саме в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, а також обставина призначення разової грошової допомоги саме цим Управлінням, а також отримання позивачем зазначеної допомоги у вказаному розмірі. Так, Управлінням самостійно зазначено у відзиві на позовну заяву, що відповідно до наказу Головного управління праці та соціального захисту населення ХОДА від 14.02.2011 №16/1 та листа Департаменту соціального захисту населення ХОДА від 12.04.2021 №01-28/06/02/3527 Управління здійснює призначення державних допомог з нарахуванням та виплатою через Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат. Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Тлумачення змісту ст.13 Конвенції наведено у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема: у рішенні від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" визначено, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, адже протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, для реального та найшвидшого відновлення суб`єктивного права громадянина на одержання соціальної виплати у належному розмірі адміністративний орган повинен вчинити власне волевиявлення з приводу призначення виплати (допомоги тощо) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів. Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. З урахуванням того, що відповідачами, суб`єктами владних повноважень, в спірних правовідносинах не призначено, не нараховано та не виплачено позивачу грошову допомогу у належному розмірі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог згідно вимог ч. 2 ст. 9 КАС України та визнання протиправною бездіяльності відповідачів стосовно виплати допомоги до 5 травня у 2021 році у неналежному розмірі, а саме не п`яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання Управління обов`язком вчинити владне волевиявлення з приводу призначення разової грошової допомоги у належному розмірі і розпочати процедуру виплати у спосіб передачі до Центру необхідних для цього документів, якого необхідно зобов`язати після отримання зазначених документів здійснити нарахування та виплату позивачу зазначеної допомоги у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми. Стосовно здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 132, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов`язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат. Згідно з ч. 4 ст. 132 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 132 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Тобто, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як свідчать матеріали справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася заявнику адвокатом Косінцевим К.В. на підставі договору від 01.06.2021. Пунктом 1 додатку від 01.06.2021 до договору про надання правничої допомоги від 01.06.2021 визначено, що сторони домовилися, що вартість послуг (гонорар) адвоката становить 3000,00 грн. Пунктом 3 додатку від 01.06.2021 до договору про надання правничої допомоги від 01.06.2021 визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати. Фактична сплата наданих послуг відбулась 01.06.2021, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера 01.06.2021. 23.07.2021 р. за вказаним договором складено акт про прийняття - передачі наданих послуг до вказаного договору, згідно з яким виконавцем надано клієнту такі послуги: надання юридичних послуг з 01.06.2021 по 23.07.2021 у справі, а замовник прийняв надані послуги. Загалом згідно акту вартість виконаних робіт становить 3000 грн. Також, складено детальний опис робіт за надану правову допомогу, з якого вбачається, що адвокатом Косінцевим К.В. 01.06.2021 надана попередня консультація заявнику щодо спірних правовідносин (кількість витраченого часу - 1 год.; ставка за одну годину - 1000 грн.; вартість - 1000 грн.) та з 01.06.2021 - 23.07.2021 відбувалась підготовка процесуальних документів, а саме складання позовної заяви до суду (кількість витраченого часу - 2 год.; ставка за годину - 1000 грн.; вартість - 2000 грн.), всього сплачено - 3000 грн. На підставі вищевикладеного, вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, до того ж сама по собі причина виникнення спору не вимагає вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності. Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному конкретному випадку співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 1000,00 грн. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 по справі №520/13544/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Курило А.О. Бегунц