Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7119/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7119/21 Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 27 червня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами: - визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2017 по день фактичного розрахунку - 28.05.2021 включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2017 по день фактичного розрахунку - 28.05.2021 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 грудня 2017 року по 28 травня 2021 року включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 грудня 2017 року по 28 травня 2021 року включно в розмірі 44968 грн. 17 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2017 №278 капітана ОСОБА_1 з 22.12.2017 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №560/1578/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги. На виконання зазначеного рішення суду, відповідач фактично провів остаточний розрахунок з позивачем 28.05.2021, виплативши останньому 44923,39 грн, що підтверджується банківською випискою та платіжним дорученням №1505 від 27.05.2021. Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку. Листом від 04.06.2021 №350/184/5/176 Військова частина НОМЕР_1 повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення його заяви. Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, звернувся з адміністративним позовом до суду. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати недоотриманої суми одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Суд першої інстанції встановив, що середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби, який підлягає стягненню на його користь, складає 249823,14 грн (199,38 грн х 1253 дн.) за період з 23.12.2017 по 28.05.2021 включно. При цьому, судом враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 44923,39 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум) / 249823,14 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 0,18%. Отже, сума, яку належить відшкодувати з урахуванням істотності частки 0,18% становить: 199,38 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,18% х 1253 (днів затримки розрахунку) = 44968,17 грн. Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд прийшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 44968,17 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Щодо твердження відповідача про те, що у провадженні Хмельницького окружного адміністративного суду знаходиться справа №560/8731/20 про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд вважає його безпідставним. Так, у справі №560/8731/20 позивач звертався до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з несвоєчасною виплатою йому індексації грошового забезпечення, а у справі №560/7119/21 - одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим підстави для відмови в задоволенні адміністративного позову відсутні. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни встановлює та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII. Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. За правилами ст. ст. 1-1, 1-2 Закону № 2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Під час вирішення спору по суті суд першої інстанції надав правильну правову оцінку нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини, та правильно визначив, що за правилами вищенаведених правових норм військовослужбовці користуються усіма правами нарівні з іншими особами. Особливості забезпечення цих гарантій передбачається як спеціальним законодавством, так і положеннями інших законів з неврегульованих питань, передбачених законодавством щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, проходження військової служби. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Невиконання такого обов`язку передбачає відповідальність, встановлену ст. ст. 116, 117 КЗпП України, приписи яких в силу положень ст. ст. 1-1, 1-2 Закону № 2011-XII підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16. Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм вказує, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 у справі №560/8731/20, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2021, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2017 року по 23 червня 2020 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 грудня 2017 року по 23 червня 2020 року включно в розмірі 19437,84 за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». Також, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №560/5388/21, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 01.10.2021, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2017 по 27.04.2021. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2017 по 27.04.2021 в сумі 33094,17 грн. 71 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Також, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №560/1578/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги. На виконання зазначеного рішення суду, відповідач фактично провів остаточний розрахунок з позивачем 28.05.2021, виплативши останньому 44923,39 грн, що підтверджується банківською випискою та платіжним дорученням №1505 від 27.05.2021. Отже, враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що для визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно врахувати наявність ряду рішень, згідно яких на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.12.2017, тобто, з дати звільнення з військової служби, по дату фактичної виплати сум, які мали бути виплачені на момент звільнення позивача та які зазначені в резолютивних частинах судових рішень першої інстанції у справах №560/8731/20 та №560/5388/21. Враховуючи, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 у справі №560/5388/21 судом розраховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2017 по 27.04.2021, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин, період затримки розрахунку при звільненні має обраховуватись з 28.04.2021 по 27.05.2021, оскільки рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №560/1578/21 суду фактично виконано саме 28.05.2021. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100). Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 № 350/184/5/163 від 29.05.2021 про розмір грошового забезпечення позивача за 2 місяців перед місяцем звільнення, позивачу нараховано 14780 грн. ( за жовтень 2017 року в сумі 6081,00 грн. та за листопад 2017 року в сумі 6081,00 грн.). Протягом цих двох місяців був 61 календарний день, у зв`язку з чим середньоденний заробіток позивача становить 199,38 грн. За період 28.04.2021 по 27.05.2021 включно (враховуючи дату зарахування коштів 28.05.2021) було 30 календарних дні, у зв`язку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 5 981,40 грн. (30 днів х 199,38 грн.). Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 5 981,40 грн. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. У відповідності із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 грудня 2017 року по 28 травня 2021 року включно в розмірі 44968 грн. Ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 грудня 2017 року по 28 травня 2021 року включно в розмірі 5 981,40 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.