Постанова 4851 № 520/15788/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2022 р. Справа № 520/15788/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/15788/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: зобов`язати Департамент патрульної поліції (код ЄДРПУ 40108646) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 08.09.2020 по 23.07.2021. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року частково задоволено позов. Зобов`язано Департамент патрульної поліції (ідентифікаційний код - 40108646; місцезнаходження - 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 09.09.2020р. по 22.07.2021р. у розмірі 10.144 (десять тисяч сто сорок чотири) грн. 84 коп., здійснивши платіж з утриманням належних податків і зборів. Позов у решті вимог - залишено без задоволення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код - 40108646; місцезнаходження - 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 726,40 грн. (сімсот двадцять шість гривень 40 копійок). Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Департаментом патрульної поліції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач працював з 07.11.2015р. на посаді командира взводу №2 роти №6 батальйону №3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції; 08.09.2020р. позивач по звільнений з органів поліції, що відповідачем не заперечено. Згідно з наявною в матеріалах справи копію розрахункового листа заявнику при звільненні було нараховано 8.965,43 грн. Також згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Департаменту, середньоденне грошове забезпечення позивача становило - 514,16 грн. Позивач зазначає, що після звільнення з органів поліції йому не було виплачено грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015р. по 28.02.2018р. та індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2017р., що стало підставою звернення до суду з відповідним позовом. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 р. по справі №520/3680/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції Національної поліції України про зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018. Зобов`язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2016 по 01.11.2017. Зобов`язано Департамент патрульної поліції Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016 до 01.11.2017. В задоволенні іншої частини позовних вимог судом було відмовлено. При цьому, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відмовлено з підстав її передчасності. На виконання вказаного рішення суду, 23.07.2021 відповідачем було виплачено заявнику грошові кошти у сумі 10 144,84 грн. в якості доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018 та заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 до 01.11.2017, що підтверджується випискою з банку та не заперечується відповідачем. Отже, датою проведення відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з заявником є 23.07.2021р. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у період з 09.09.2020р. по 22.07.2021р. у розмірі 10.144 (десять тисяч сто сорок чотири) грн. 84 коп., здійснивши платіж з утриманням належних податків і зборів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 56 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIII службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського. Статтею 48 цього визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених устатті 47 цього Закону. За змістом частини другої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. Частинами першою - другою статті указаного 94 Закону передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Пунктом 2 постанови "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", затвердженої Кабінетом Міністрів України від 11 листопада 2015 р. за № 988 (далі - Постанова № 988), визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Приписами пункту 15 Розділу І Порядку, затвердженого наказом "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" Міністерства внутрішніх справ Україин від 06.04.2016 за № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), закріплено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачуєтьсяпо день їх звільнення зі служби в поліції включно. День звільнення вважається останнім днем служби (пункт 23 цього ж Розділу вказаного Порядку). Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Проте, спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116,117 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП), що не заборонено спеціальним законодавством. В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17. За частиною першоюстатті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зістаттею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, у день звільнення позивача зі служби 08.09.2020 відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошові кошти у сумі 10 144,84 грн. в якості доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 по 28.02.2018 та заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 до 01.11.2017, які були виплачені Департаментом 23.07.2021р. Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні складає 317 днів, враховуючи те, що календарний день припинення військової служби (08.09.2020р.) та отримання виплати (23.07.2021р.) не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов`язання з виплати винагороди за службу, на чому помилково наполягає позивач. Колегія суддів зазначає, що сума боргу (тобто недоплати) склала 10 144,84 грн. Визнаний відповідачем показник середньоденного грошового забезпечення заявника склав - 514,16 грн. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Звідси слідує, що в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення бере участь така величина як календарний день місяця. Суд апеляційної інстанції наголошує, що заявник був звільнений зі служби 08.09.2020р.; визнаний відповідачем розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає - 514,16 грн.; а відтак, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні в 317 днів дорівнює 162988,72 грн. (за період з 09.09.2020р. по 22.07.2021р. включно). Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Закріплені у статтях116,117 Кодексу законів про працю Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 р. (справа №825/598/17). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р (справа №806/305/17). Крім того, у постанові від 15.09.2015р. (справа № 21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначеніст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньст.233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вказаній вище постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування. Як вже зазначалося колегією суддів, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має зокрема встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості. При цьому, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку. Водночас, колегія суддів зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 8.965,43 грн., розмір виплачених на виконання рішення суду сум склав 10.144,84 грн. (113% від отриманих при звільненні сум). Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь не 162.988,72 грн. (величина обчисленого показника середнього заробітку), і не 184.177,25 грн. (113 % від величини обчисленого показника середнього заробітку), а 10.144,84 грн. як суми коштів, рівної розміру недоплати. Протилежне тлумачення змісту норм ст.117 КЗпП України у даному конкретному суд вважає явно та очевидно неспівмірним і несправедливим набуттям приватною особою у власність активів від Держави, котре виходить поза межі змісту, характеру і наслідків реального діяння органу публічної адміністрації та поза межі розумного балансу між публічним інтересом суспільства і приватним інтересом колишнього публічного службовця. З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано здійснив розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язав відповідача нарахувати і сплатити такий середній заробіток за період з 09.09.2020р. по 22.07.2021р. у сумі 10.144,84 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права в оскаржуваній частині - неправильним. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 по справі № 520/15788/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова