Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/9587/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2022 року справа №200/9587/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 200/9587/21 (головуючий І інстанції Давиденко Т.В., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач) про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 05.05.2020 року по день ухвалення судового рішення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2021 року позов задоволено: стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в сумі 16666,86 грн.; стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, починаючи з 05.05.2020 року в сумі 16667,48 грн. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає, що ні Законом № 113-IX, ні Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом (а.с. 92-100). Ухвалою апеляційного суду від 7 лютого 2022 року справу призначено до на 4 травня 2022 року. У зв`язку із запровадженням Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, воєнного стану через акт відкритої агресії з боку Російської Федерації, а також, враховуючи наказ Голови Верховного Суду від 2 березня 2022 року №29/0/8-22 «Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану», з метою забезпечення безперервності правосуддя, ця скарга розглядається у перший день можливості вчинення процесуальних дій. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповдіач просив розглянути справу у відсутність свого представника. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Наказом прокуратури Донецької області від 04.05.2020 року № 370-к позивач звільнений з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій області та в умовах збройного конфлікту управління нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту прокуратури Донецької області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.14). Листом Донецької обласної прокуратури від 23.07.2021 року № 27-828 вих-21 позивач повідомлений, що при звільненні нарахована та виплачена заробітна плата та всі належні надбавки і доплати, які передбачені штатним розписом та встановлені наказами керівника, відповідно до чинного законодавства, пропорційно відпрацьованому часу, проведені розрахунки з відшкодування використаних днів щорічної відпустки. Виплата вихідної допомоги при звільненні на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена (а.с.15). За довідкою-розрахунком середнього заробітку середньоденна заробітна плата позивача складає 793,66 грн., середньомісячна заробітна плата 16666,86 грн. (а.с.17). Щодо строку звернення з цим позовом до суду. Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк Частиною 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/4840/20 Верховний Суд зазначив, що вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. В постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/4840/20, від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 відсутні правові висновки щодо розповсюдження або не розповсюдження ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України на вимоги щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні прокурора. В постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 817/1227/17 Верховний Суд зазначив, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. В постанові від 30 травня 2018 року у справі № 679/470/16-ц Верховний Суд зазначив, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення, зокрема вихідної допомоги, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування такої виплати. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має законні очікування щодо розповсюдження на спірні правовідносини ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України. Згідно ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі Закон № 1697) організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697). Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697 доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення врегульовано статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Конституційний Суд України у рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. За правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Згідно ч. 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. За змістом ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Отже, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697 та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Крім того, чинним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 року у справі № 380/1662/20. Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно довідки Донецької обласної прокуратури від 23.07.2022 року середньомісячна заробітна плата позивача складає 16666,86 грн. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про стягнення з Донецької обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомогу. Апеляційна скарга не містить обгрунтувань в частині незгоди з рішенням суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому апеляційний суд погоджує розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведений судом першої інстанції. Законом України «Про прокуратуру» правові відносини щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке. Метою встановлення передбаченої нормами ст.117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Згідно ч. 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Судом першої інстанції враховано, що позивач звільнений з органів прокуратури 04.05.2020 року. Згідно довідки Донецької обласної прокуратури середня заробітна плата позивача за березень та квітень 2020 року складає 23016 грн, у тому числі за березень 14285 грн. 79 коп, за квітень 8730 грн. 21 коп., в березні 2020 року 21 робочий день, а в квітні 2020 року 21 робочий день. Фактично позивач відпрацював за березень-квітень 2020 року 29 робочих днів. Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 793 грн. 66 коп.(23016 : 29 робочих днів). Дні затримки виплати вихідної допомоги при звільненні позивача, на які поширюються вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги: у травні 2020 року - 18 днів, у червні 2020 року - 20 днів, у липні 2020 року - 23 дні, у серпні 2020 року - 20 днів, у вересні 2020 року - 22 дні, у жовтні 2020 року - 21 день, у листопаді 2020 року - 21 день, у грудні 2020 року - 22 дні, у січні 2021 року - 19 днів, у лютому 2021 року - 20 днів, у березні 2021 року -22 дні, у квітні 2021 року - 22 дні, у травні 2021 року - 18 днів, у червні 2021 року - 20 днів, у липні 2021 року - 22 дні, у серпні 2021 року 21 день, у вересні 2021 року 22 дня, у жовтні 20 днів, у листопаді 13 днів. Всього: 386 робочих дня. Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, який підлягає стягненню на його користь, становить 306352 грн. 76 коп. (793,66 грн. х 386 робочих дня затримки виплати). Розмір невиплаченої вихідної допомоги при звільненні складає 16666,86 грн., а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 306352,76 грн., що значно перевищує розмір несвоєчасно невиплаченої вихідної допомоги при звільненні. Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України. Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 306352,76 грн., при розмірі вихідної допомоги при звільненні в сумі 16666,86 грн. було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності. При вирішенні цієї справи суд першої інстанції з`ясував, що істотність частки невиплаченої вихідної допомоги при звільненні (16666,86 грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 05.05.2020 року по 17.11.2021 року становить 5,44 % (16666,86 : 306352,76 х 100%). При цьому, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 5,44 % розраховується наступним чином: 793,66 гривень (середньоденний заробіток позивача) х 5,44 % = 43,18 гривень - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки. Враховуючи принцип розумності, справедливості та співмірності, середній заробіток позивача за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, який підлягає стягненню на його користь, становить 16667,48 грн. (43,18 гривень х 386 робочих днів затримки виплати). Виходячи з наведених принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середнього заробітку. Суд враховує, що позивач будучи обізнаним з тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату недоотриманих сум грошового забезпечення необмежені, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Датою закінчення служби в органах прокуратури є 4 травня 2020 року, а з позовом про стягнення вихідної допомоги при звільненні позивач звернувся лише у липні 2021 року, тобто, більш ніж через рік після звільнення. Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відповідність суми 16667,48 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст.ст. 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 200/9587/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги - залишити без змін. Повний текст постанови складений 27 червня 2022 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв