Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/6015/21

Дата документу 22.06.2022 Справа № 334/6015/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/6015/21 Головуючий у 1-й інстанції: Ісаков Д.О. Провадження №22-ц/807/1133/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаряПодліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя віід 23 грудня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину, - В С Т А Н О В И В: 03 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами у справі № 334/6015/21 за заявою ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. В обгрунтування заяви зазначає, що 16 серпня 2021 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі № 334/6015 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, тобто з 13 серпня 2021 року, і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, з ОСОБА_1 на користь дердави стягнуто судовий збір в розмірі 227,00 грн. Вважає, що вказаний судовий наказ підлягає скасуванню, оскільки на момент звернення із заявою про видачу судового наказу ОСОБА_2 не повідомила суд, що на утриманні ОСОБА_1 знаходяться ще одна дитина- син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі з ОСОБА_5 . При цьому, відповідно до рішення Запорізького районного суду Запорізької області по справі №2-1526/09 від 16 вересня 2009 року з заявника на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6 стягувалися аліменти в розмірі ј частини всіх видів заробітку. 30 травня 2017 року Запорізький районний суд Запорізької області за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_2 , ухвалив рішення про зміну розміру аліментів по справі № 317/924/17. Суд розглядаючи справу встановив, що заявник і ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 10 вересня 2011 року, про що зроблено відповідний актовий запис №

922. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до сатті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує наявність у платника аліментів інших дітей. Враховуючи викладене суд зменшив розмір аліментів, стягнутих з заявника на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_1 з 1/4 до 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 23 березня 2017 року та до досягнення дитиною повноліття. Заявник вважає, що ОСОБА_2 знала про існування у заявника ще однієї дитини ОСОБА_4 , але скрила цю обставину від Ленінського районного суду м. Запоріжжя, коли звернулася із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_8 в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів. Вказані обставини існували на момент видачі 16 серпня 2021 року судового наказу, проте заявниця про них не повідомила суд і тому вони судом враховані не були. На думку ОСОБА_1 , дані обставини могли потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення, тому наявні підстави для скасування судового наказу за нововиявленими обставинами. З огляду на зазначенене просить скасувати судовий наказ виданий 16 серпня 2021 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у справі № 334/6015/21 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 13 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу судового наказу. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу № 334/6015/21 від 16 серпня 2021 року за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись нанеповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуальногоправа, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2021 року, прийняти судове рішення, яким відмовити в задовленні заяви ОСОБА_2 про видачу судового наказу на стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки заробітку ( доходу) боржника, але нен менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини вілдповідного віку. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_2 було допущено зловживання правами, адже вона не вказала у відповідній заяві про видачу судового наказу про існування другої дитини, на утримання якої з ОСОБА_1 стягуються аліменти у розмірі 1/6 частини його доходу на підставі судового рішення, що стало причиною виникнення ситуації, коли з нього на утримання доньки ОСОБА_8 стягуються аліменти у загальному розмірі (1/4 частки), що перевищує встановлений законодавством ліміт, що є неприпустимим, оскільки в кінцевому підрахунку загальний розмір таких аліментів становитиме перевищену частку аліментів, які можуть бути стягнуті із боржника на утримання двох дітей. Апелянт вважає, що у зв`язку із відсутність можливості для нього оскаржити у апеляційному порядку сам судовий наказ, єдиним шляхом захисту його конституційних прав є звернення із заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами, що не було враховано судом першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів, апелянт також посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 815/6834/15, обставини якої, на переконання апелянта, є майже аналогічними справі, що розглядається. Окремо апелянт підкреслює, що оскільки судовий наказ було видано через зловживання заявника своїми права, то це є підставою для скасування такого наказу за новоявленими обставинами, а не для звернення із цивільним позовом про зменшення аліментів. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надала. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповілдності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_2 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи у задовленні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені заявником обставини за своєю природою не можуть бути віднесені до нововиявлених, оскільки самі по собі ці обставини не є підставою для відмови у видачі судового наказу за правилами ст. 165 ЦПК України, а з урахуванням вимог ст. 423 ЦПК України, в тому числі не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами - переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи та докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При цьому, судом першої інстанції роз`яснено заявнику, що він непозбавлений права звернутися до суду з позовом про зменшення або припинення стягнення аліментів. Також суд зауважив на те, що судовим наказом стягнено мінімальний розмір аліментів на дитину, встановлений чинним законодавством. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки до таких висновків суд прийшов з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16 серпня 2021 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із дня подання заяви 13 серпня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 227,22 грн (а.с.19). Відповідно до ст. 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини першої, другої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. За приписами частини восьмої статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів (частина сьома статті 170 ЦПК України) або судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 Розділу V цього Кодексу (частина восьма статті 170 ЦПК України). Як вбачається із рішення Європейського Суду з прав людини від 18 листопада 2004 року у справі "Правєдная проти Росії" (Pravednaya v. Russia), заява N 69529/01, п. п. 27-28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі "Попов проти Молдови" N 2 (Popov v.Moldova N 2), заява N 19960/04, п. 46) процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. За змістом наведених норм права необхідними умовами для визнання обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, нововиявленими є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби така обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим. Другим критерієм для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду є доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою. Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові докази. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що у встановленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається та вирішення спору по суті. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишилися невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи, зокрема неповне встановлення фактичних обставин справи не вважаються нововиявленими обставинами. Такі обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Неподання стороною або особою, яка бере участь у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України, яка викладена в ухвалі від 08 червня 2017 року (справа N 231/32/2012). Звернувшись до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заявник посилався на те, що істотними обставинами перегляду судового рішення є те, що стягувач не повідомила суд про те, що з боржника іншим рішенням вже стягуються аліменти на іншу дитину у розмірі 1/6 його доходів. Наведене, на переконання заявника, мало мати своїм наслідком відмову стягувачу у видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходів, оскільки у сумі за двома судовими рішеннями з позивача стягується більше, ніж 1/3 частина його заробітку (доходу) як платника аліментів, що суперечить пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України. В оцінці істотності обставин, на які посилається заявник, колегія суддів врахувала, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 звернулася до суду із вимогою про видачу судового наказу та стягнення із заявника 1/4 частини заробітку на одну дитину, що відповідає вимогам статті 161 ЦПК України. Посилання заявника на те, що наведеним положенням обмежена можливість стягувати з нього на двох дітей за різними виконавчими листами 1/3 частину заробітку, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки зазначені обмеження застосовуються у разі звернення до суду саме у порядку наказного провадження, а тому наявність іншого судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 1/6 частки доходів на іншу його дитину не зумовлювала обов`язку суду відповідно до пункту 3 частини першої статті 165 ЦПК України відмовити у видачі судового наказу. Інше розуміння наведених положень закону призвело би до законодавчого обмеження максимального розміру стягуваних аліментів й у позовному провадженні, однак чинне законодавство не містить обмежень щодо стягнення на двох дітей половини заробітку (доходу). При цьому апеляційним судом враховано, що згідно із частиною третьою статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Тож загальна частка доходів, що стягуються із заявника на утримання його дітей, не суперечить чинному законодавству, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведені заявником обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 492/990/20 ( провадження № 61-9338 ск21). Стосовно посилань апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 815/6834/15, то колегія суддів, вважає їх необґрунтованими, оскільки оскільки зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність істотних обставин, які існували на момент розгляду справи проте не могли бути встановлені, оскільки не були і не могли бути відомі сторонам у справі. Припущення ж апелянта про можливі висновки суду першої інстанції, апеляційний суд до уваги не приймає та звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, N 3236/03, § 40, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, N 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року). Аргументи пеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються непогодженням із оскаржуваним судовим рішенням. З огляду на наведене, колегія сулдів Запорізького апеляційного суду визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосуваннянорми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя віід 23 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 27 червня 2022 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.