Постанова Київський апеляційний суд № 373/1234/20

Головуючий у І інстанції Опанасюк І.О. Провадження №22-ц/824/1064/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Переяславської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею, - матір`ю ОСОБА_1 , посилаючись на те, що вона з 25 липня 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя у сторін не склалося через різні погляди на життя та виховання сина. На початку 2019 року чоловік перестав матеріально забезпечувати дружину, яка перебувала у декретній відпустці, а також перестав надавати кошти для загальних потреб дитини. З метою забезпечення нормального рівня життя - купівлі ліків, одягу, продуктів харчування, у січні 2019 року позивач працевлаштувалася на роботу у м. Києві. Однак, після того, як позивачка почала працювати в м. Києві, стосунки між подружжям різко погіршились, подружнє життя супроводжувалось сварками та образами на адресу позивачки. 28.06.2019 року позивачка повернулась додому за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідач у грубій формі повідомив, що дружину до будинку не впустить, дитину матері не покаже. Позивачка відразу викликала працівників поліції та повідомила про вчинення кримінального правопорушення, що полягало у погрозі фізичною розправою та приховуванні сина від неї. Саме з того часу позивачка жодного разу не змогла потрапити до спільного житла, де залишись абсолютно всі її речі (одяг, особисті речі, предмети побуту, посуд тощо), на будь-які прохання віддати ці речі відповідач відказує, що нічого віддавати не збирається, у зв`язку з цим позивачка почала винаймати житло в м. Києві, де і працювала. 02.07.2019 року при черговій спробі потрапити у спільний будинок та забрати сина відповідач ОСОБА_2 знову почав погрожувати дружині фізичним насиллям, у зв`язку з чим знову було викликано поліцію та подано відповідну заяву. Починаючи з серпня 2019 року, позивачка приїздила до сина на вихідні та разом з батьками відповідача спілкувалась з дитиною виключно з дозволу відповідача. Оскільки шлюб між сторонами вже неможливо було зберегти, ОСОБА_1 звернулась до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області із заявою про розірвання шлюбу. Рішенням від 14.11.2019 року по справі № 167/1782/19 шлюб між сторонами було розірвано. За вмовлянням позивачки з початку листопада та до середини грудня 2019 року малолітній син проживав з матір`ю у місті Києві за адресою: АДРЕСА_2 . Протягом 2020 року дитина проживала то з позивачкою, то з відповідачем. Кожного разу позивачка вмовляла відповідача побачити свою дитину і провести із сином час. На день звернення з позовом до суду дитина позивачки та відповідача проживає разом із матір`ю. Син зарахований до дитячого садочку № 455 в м. Києві. В той же час, ОСОБА_2 проживає разом із іншою жінкою та її дитиною у будинку, який був придбаний позивачкою та відповідачем під час шлюбу та є їх сумісною власністю. І звичайно, інтересам дитини не відповідає фактичний стан речей - відсутність розуміння власного дому, виховування дитини іншою чужою жінкою, в той час, коли позивачка проживає сама і абсолютно здатна виховувати власного сина та доглядати за ним. Усі зустрічі позивачки з відповідачем супроводжуються погрозами від останнього про те, що дитину матір більше не побачить. Усі приїзди з метою побачення з сином супроводжуються сварками. Погрози та конфлікти щодо проживання сина разом з матір`ю тільки посилюються і позивач має обґрунтовані побоювання, що колишній чоловік дійсно може фізично обмежити спілкування позивача з її дитиною, коли в черговий раз візьме дитину до себе. Позивач у позові посилалась на те, що вона якнайкращим чином виконує свої батьківські обов`язки щодо сина, піклується про його фізичне та психологічне здоров`я, інтелектуальний та фізичний розвиток, належним чином утримує сина, забезпечує його усім необхідним: одягом, іграшками, іншими речами, належним рівнем харчування та проживання. Так, відповідно до Акту обстеження умов проживання №255 від 18.12.2019 року, складеного завідувачем сектору служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської РДА у місті Києві Ісаєвою І.М., матір з дитиною проживали у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Умови проживання добрі, в квартирі чисто, прибрано, наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. Дитина проживає в окремій ізольованій кімнаті, окреме ліжко, шафа для одягу, присутні розвиваючі ігри для дитини. В сім`ї стосунки теплі, існують взаємні розуміння. Також, за ініціативою позивача проведено обстеження умов проживання дитини за місцем проживання батьків ОСОБА_1 у місті Кременець Тернопільської області (де позивачка проживала з дитиною під час карантину), про що складено Акт №

40. Відповідно до даного Акту, житло має чотири кімнати. Дитина проживатиме з матір`ю в окремій кімнаті, одягом та взуттям забезпечена, продуктами та іграми для розвитку також. Стосунки та традиції у сім`ї хороші, щирі та взаємні. Мати любить свого сина та забезпечує його усім необхідним. Крім того, позивачка має намір придбати власне житло у місті Києві. Таким чином, позивачка має всі можливості та необхідні ресурси задля забезпечення належного рівня утримання сина та забезпечення належними умовами проживання. Позивачка піклується про фізичне та психічне здоров`я сина, регулярно здійснює медичні огляди, на період хвороби дитини матір залишається з сином цілодобово, відвідує заклади охорони здоров`я самостійно, без участі батька. Позивачка піклується про інтелектуальний та фізичний розвиток дитини, є зразковою матір`ю, піклується про сина якнайкращим чином, має тісний психологічний контакт з дитиною, є найважливішою людиною для малолітнього ОСОБА_3 . Позивач не має шкідливих звичок, не вживає ні алкогольних напоїв, ні наркотичних речовин, є психічно здоровою людиною, жодних психічних розладів не має. Крім того, позивач не має судимості та до кримінальної відповідальності ніколи не притягувалася. Таким чином, нормальний розвиток дитини напряму залежить від можливості створення для дитини стабільної, спокійної атмосфери, в якій вона буде почуватися в безпеці та захищеною, а отже, лише проживання дитини з позивачем забезпечить таку потребу та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Невмержицьку І.М. подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просиларішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи скаргу, позивач, зокрема, посилалась на те, що вже під час судового розгляду справи, 16 березня 2021 року відповідачу вдалось силою відібрати дитинуі забрати її з дитячого садочку АДРЕСА_3 . Відповідач ОСОБА_2 прибув за місцем перебування дитини у дошкільному закладі м. Кременець та всупереч волі дитини, без попереднього погодження із матір`ю, без дозволу працівників дошкільного закладу силоміць відібрав дитину. Малолітній ОСОБА_3 перебував в істериці та кликав маму. Співробітники дитячого садочка намагалися завадити насильницькому відібранню дитини, але батько дитини привів із собою невідомих чоловіків, які супроводжували цей процес. Безумовно вказана подія відобразиться на психічному стані здоров`я дитини. Все вказане підтверджується довідкою ДНЗ № 5 вих. 51 від 07.04.2021 року. За фактом викрадення дитини відкрито кримінальне провадження №12021000000000728 від 01.06.2021 року. З того часу мати не бачила дитину взагалі, не дивлячись на вмовляння. Також апелянт у апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, залишив невирішеним спір щодо місця проживання дитини з одним із батьків, не припинив насилля та нетерпиму обстановку для малолітнього сина сторін. Обгрунтовуючи рішення, суд зазначив, що виходить виключно з інтересів дитини, оскільки зміна усталеного способу життя дитини, її звичайного оточення може вкрай негативно впливати на несформовану психіку дитини. При цьому судом не взято до уваги систематичний примусовий спосіб зміни місця проживання дитини батьком, а також те, що в справі відсутні докази того, що дитина має в м. Переяслав «усталений спосіб життя». Вважаючи рішення суду в частині визначення місця проживання малолітнього сина з батьком таким, що не відповідає якнайкращим інтересам дитини, позивач і просила суд про задоволення її скарги та скасування рішення суду. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Григор`єв Р.І., апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Відповідач ОСОБА_2 в апеляційному суді проти задоволення скарги позивача заперечив та просив залишити рішення суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а.с.9). Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 14.11.2019 року (справа №373/1782/19) шлюб між сторонами розірвано (том 1, а.с.10-12). З акту №255 обстеження умов проживання від 18.12.2019 року, складеного завідувачем сектору служби у справах дітей Дніпровської РДА в м. Києві Ісаєвою І.М., встановлено, що позивачка проживає в орендованій двокімнатній квартирі по АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_5 в належних умовах (том 1, а.с.13). З акту №40 обстеження умов проживання, складеного головним спеціалістом юрисконсультом Наумовим В.В., вбачається, що в будинку за адресою: АДРЕСА_5 , який складається з двох поверхів та чотирьох кімнат, проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Дитина проживає з мамою в окремій кімнаті, одягом та взуттям забезпечена, продуктами та іграми для розвитку також (том 1, а.с.14). З акту №160 обстеження умов проживання від 18.09.2020 року, складеного завідувачем сектору служби у справах дітей Дніпровської РДА в м. Києві Ісаєвою І.М., встановлено, що позивачка проживає в орендованій двокімнатній квартирі по АДРЕСА_6 в належних для проживання умовах (том 1, а.с.81), що також підтверджується і договором оренди житлового приміщення від 25.08.2020 року (том 1, а.с.22-24). Талоном-повідомленням №3683 від 02.07.2019 року підтверджується факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу погроз з боку відповідача та небажанням віддавати спільну дитину (том 1, а.с.16). Також встановлено, що ОСОБА_3 з 04.10.2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.21). Згідно консультативного висновку психолога ТОВ «Християнський адвентистський медичний центр» ОСОБА_6 від 09.12.2020 року дитина демонструє негативне ставлення до батька (том 1, а.с.74). Малолітній ОСОБА_3 відвідує дитячий садок з 01.09.2020, що вбачається з довідки №127 від 26.10.2020 року, виданою ДНЗ №455 управління освіти Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (том 1, а.с.80). З акту від 07.04.2021 року обстеження умов проживання будинку за адресою: АДРЕСА_1 (адреса реєстрації дитини та адреса проживання відповідача) вбачається, що санітарно-гігієнічні та побутові умови в будинку є добрими та достатніми для перебування дитини (том 1, а.с.113). З довідки №40 від 16.03.2021 року, виданою директором ДНЗ №5, вбачається, що ОСОБА_3 , 2016 року народження, відвідує ДНЗ №5 м. Кременця Тернопільської області з 14.12.2020 року. Дитину приводить та забирає із садочка двоюрідна тітка ОСОБА_7 (том 1, а.с.121). В акті обстеження від 04.02.2021 року зазначено, що малолітній ОСОБА_3 із 08 грудня 2020 року по день складання акту проживає в АДРЕСА_5 , в приватному будинку, який належить рідному дядьку по матері хлопчика - ОСОБА_5 (том 1, а.с.122). Відповідач ОСОБА_2 звертався із заявами до органів поліції та служби у справах дітей з приводу того, що колишня дружина приховує дитину, не повідомляючи її місцезнаходження (том 1, а.с.123-125). Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що проживання її малолітнього сина з нею відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, при цьому відхилив за необґрунтованістю усі надані позивачем докази, в тому числі і висновок служби у справах дітей з приводу визначення місця проживання дитини. Однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно положень ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. За ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. У ч. 1 ст.157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Згідно ст.141 цього Кодексу мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини). Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання. Так, рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), при визначенні місця проживання дитини основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає її інтересам. Вирішення даного питання включає два аспекти: 1) найкращим інтересам дитини відповідає збереження його зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; 2) найкращим інтересам дитини відповідає забезпечення його розвитку в безпечному, спокійному і стійкому середовищі, яке не є неблагонадійним. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія А, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристику психоемоційного стану дитини, поведінку батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. При цьому, судом першої інстанції не враховано об`єктивні та наявні докази по справі, надані позивачем, які вказують на те, що місце проживання дитини необхідно визначити із матір`ю. При цьому, для застосування положень постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року по справі № 402/428/16-ц та відступлення від прецедентних рішень ЄСПЛ судом не встановлено особливо непридатну або явно неблагополучну складову проживання дитини з матір`ю, що є обов`язковою умовою застосування вказаної позиції Верховного Суду. Також, судом безпідставно не взято до уваги наявні у справі документальні підтвердження негативної поведінки батька відносно колишньої дружини та дитини, що, зокрема, виразилося у перешкоджанні спілкуванню матері з дитиною та викраденні дитини за місцем її проживання у м. Кременець Тернопільської області 16 березня 2021 року, з приводу чого наявне порушене за заявою позивача кримінальне провадження. Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. В ст.150 СК України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, у вказаній статті зазначено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Згідно ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 23.12.2020 року по справі № 712/11527/17 вказав на помилковість відхилення висновків служби у справах дітей судами попередніх інстанцій. Зокрема, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що: «ухвалюючи рішення про відмову у визначенні місця проживання дитини, апеляційний суд у своїх висновках помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. Апеляційний суд не врахував, що у Конвенції про права дитини реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім. Ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її правові норми є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України. Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері.» В матеріалах справи наявний висновок служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Переяславської міської ради від 23.02.2021 року за №07/21 (том 1, а.с.93-94), згідно якого Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Переяславської міської ради на лист адвоката повідомляє, що: «Гр. гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працівникам служби відомі з серпня 2019 року. Вони перебували в шлюбі з 2015 по 2019 рік. Від спільного життя мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У січні 2019 року ОСОБА_1 влаштувалася на роботу у м.Київ. І саме з того часу ОСОБА_2 почав перешкоджати у спілкуванні та баченні матері з дитиною. Службою у справах дітей та сім`ї, центром соціальних служб Переяславської міської ради неодноразово проводилася роз`яснювальна бесіда з обома батьками щодо налагодження стосунків. На всі рекомендації, поради працівників служб щодо недопущення перешкоджання спілкування матері з дитиною, ОСОБА_2 не реагував. Навпаки, відразу починав скаржитися на працівників служб Представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо тиску на нього, зловживання службовими обов`язками. У працівників служби у справах дітей та сім`ї, центру соціальних служб склалася думка, що гр. ОСОБА_2 просто мстить колишній дружині за те, що вона не захотіла з ним проживати. І знаряддям своєї помсти обрав їхнього малолітнього сина. Він ніколи не зважав і не враховував бажання дитини. Неодноразово були випадки, коли малолітній ОСОБА_3 в присутності головного спеціаліста служби ОСОБА_10 біг, тулився і просився саме до матері. ОСОБА_1 є хорошою матір`ю. Належно виконує батьківські обов`язки. Займається вихованням, розвитком та утриманням сина. Забезпечує його усім необхідним: раціональним харчуванням, одягом та взуттям згідно сезону, засобами гігієни, іграшками, дидактичним матеріалом. Піклується про його фізичний, психологічний стан здоров`я. Має тісний психологічний зв`язок з дитиною. Веде здоровий спосіб життя. До адмінвідповідальності щодо неналежного виконання батьківських обов`язків не притягувалася. Працевлаштована. Житлові умови для малолітнього сина створила належні. ОСОБА_3 відвідує дитячий навчальний заклад. Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Переяславської міської ради вважає доцільним визначити місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вищевказаний висновок про визначення місця проживання дитини, складений Службою у справах дітей виконавчого комітету Переяславської міської ради від 23.02.2021 року за №07/21, відхилив у якості доказу, зазначивши, що він є однобічним, ґрунтується лише на доводах матері дитини, а викладені у ньому факти нічим не підтверджуються. Разом з тим, зі змісту висновку вбачається, що працівники служби неодноразово спілкувалися з обома батьками, проводили з ними роз`яснювальні бесіди та володіють ситуацією, що склалася між сторонами даної справи. При цьому, у висновку зазначено і про особисту прихильність малолітнього ОСОБА_3 саме до матері та надано належну оцінку виконанню нею своїх батьківських обов`язків щодо сина. Крім того, висновок про визначення місця проживання дитини узгоджується з іншими наявними у справі доказами, які позитивно характеризують особу позивача ОСОБА_1 , як матері, підтверджують створення нею належних умов для проживання та виховання малолітнього сина, доводять її відповідальне ставлення до своїх обов`язків та наявність між нею та сином тісного психологічного зв`язку. Відповідачем належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростували докази, надані позивачем, суду надано не було, відтак, помилковим є відхилення судом в якості доказу висновку про визначення місця проживання дитини, складеного Службою у справах дітей виконавчого комітету Переяславської міської ради від 23.02.2021 року за №07/21, який є повним, вмотивованим та таким, що узгоджується з іншими наявними у справі доказами. При цьому посилання суду на те, що позивачка не забезпечить малолітньому сину кращі умови ніж ті, які є, маючи на увазі проживання з батьком у будинку у м. Переяславі, є нічим іншим, як припущенням суду, оскільки надані позивачем докази відповідачем спростовані не були, а наданий ним акт про належні умови проживання сина з ним у АДРЕСА_1 , є недостатнім доказом для висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача. Необгрунтованими є і посилання суду у рішенні на те, що малолітній син сторін відвідує ДНЗ за місцем проживання в м. Переяслав та спортивний гурток, оскільки доказів на підтвердження цих обставин матеріали справи не містять. Наявність матері та батька, спільне проживання з ними - найкраще середовище для розвитку дитини, однак в даній справі сторони разом не проживають, шлюб розірвали та не спроможні домовитися між собою з приводу визначення місця проживання їх спільної дитини. З матеріалів справи вбачається, що саме ОСОБА_2 проявляє дискримінацію щодо прав матері дитини ОСОБА_1 , змінивши місце проживання їхньої дитини без погодження з матір`ю. Тобто, батько дитини наділяє себе пріоритетним правом визначати місце та умови проживання дитини, одноособово визначає, що краще для дитини та не враховує думку й право матері дитини. При цьому, факти неправомірної загрозливої поведінки матері по відношенню до дитини відсутні. Натомість в матеріалах справи наявні докази існування перешкод у матері дитини щодо вільного спілкування з дитиною, можливості матері безперешкодно і безумовно бачитися з сином, взяти дитину на певний період за місцем свого проживання. Тобто, встановленим є те, що мати дитини позбавлена можливості забрати з будинку батька свою дитину на тривалий час та має обмежуватися нетривалими зустрічами з сином. Встановленим та підтвердженим належними доказами також є і те, що мати належним чином виконує свої батьківські обов`язки, створила належні умови для матеріального утримання та виховання сина, має з дитиною тісний психологічний зв`язок. При цьому в матеріалах справи відсутні докази про особливо непридатну або явно неблагополучну складову проживання дитини з матір`ю, яка не має шкідливих звичок, не вживає ні алкогольних, ні наркотичних речовин, не має жодних психічних розладів, не має судимості та не притягувалася до кримінальної відповідальності. За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дав неправильну оцінку наданим нею доказам, безпідставно відхилив в якості доказу висновок щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, на спростування якого відповідачем не було надано жодного доказу, помилково не врахував, що відповідач ОСОБА_2 без погодження з позивачем ОСОБА_1 змінив постійне місце проживання дитини, порушивши право матері щодо виховання дитини та право самої дитини на безперешкодне спілкування з матір`ю. Колегія суддів зауважує, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що між сторонами по справі склалися неприязні стосунки, ОСОБА_2 вчиняє протиправні дії по відношенню до матері свого сина, порушує її права, як матері, проявляє дискримінацію у відносинах, порушуючи тим самим рівність прав батьків щодо дитини; ОСОБА_1 забезпечена житлом, працює і має дохід, при цьому вона не втрачала контакт з сином та хоче брати активну участь в процесі його виховання, не чинить перешкод батьку у спілкуванні з сином. Таким чином, враховуючи те, що позивачем на підтвердження обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, суду було надано належні та допустимі докази, та беручи до уваги те, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини, сприятиме стабільності і урегульованості відносин та створить для дитини якнайкращі умови для фізичного, психічного та духовного розвитку, колегія суддів вважає вимоги позивача ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову в позові, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю. Зважаючи на те, що позов ОСОБА_1 задовольняється, на її користь з ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору в розмірі2 101 грн. 40 коп. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2021 року - скасуватита постановити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 101 грн. 40 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: