Постанова КЦС ВС № 311/498/20

Постанова Іменем України 22 червня 2022року м. Київ справа № 311/498/20 провадження № 61-988св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Російська Федерація, третя особа - Міністерство закордонних справ України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, третя особа - Міністерство закордонних справ України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року у складі судді Пушкарьової С. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є учасником бойових дій і в період з 05 листопада 2014 року до 17 грудня 2014 року брав особисту участь в антитерористичній операції на сході України. Безпосередня участь в бойових діях мала істотний вплив на його психічний, емоційний, фізичний та моральний стан, оскільки за час його перебування у зоні проведення антитерористичної операції він неодноразово був свідком загибелі та поранення його товаришів, інших учасників бойових дій та мирних громадян, особисто постійно піддавався ризику поранення та загибелі, був змушений використовувати зброю та зазнавав інших множинних грубих порушень його конституційних прав, зокрема гарантованого Конституцією України права на життя, адже він постійно реально сприймав загрозу бути вбитим або пораненим. 01 грудня 2014 року він під час виконання військової обов`язків в зоні проведення антитерористичної операції отримав мінно-вибухову травму під час артилерійського обстрілу зведеного загону, внаслідок чого йому було встановлено ІІІ групу інвалідності. Позивач переніс фізичні і душевні страждання та після поранення з 2014 року був вимушений неодноразово лікуватися. Отримані бойові поранення та захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини, призвели до інвалідності та обмеження його працездатності, що в сукупності також вказує на завдання йому моральної шкоди. У зв`язку з цим просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Василівський районний суд Запорізької області заочним рішенням від 23 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовив. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не можуть бути предметом розгляду за відсутності в матеріалах справи згоди компетентних органів Російської Федерації (далі - РФ) на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відповідно до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право». Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Запорізький апеляційний суд постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Заочне рішення Василівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов залишив без задоволення. Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що у матеріалах цієї справи немає інформації про надсилання відповідного запиту до посольства РФ через Міністерство закордонних справ України для висловлення позиції з приводу можливості розгляду цієї справи у загальному порядку, встановленому ЦПК України, та отримання відповіді на запит. Немає і доказів про надсилання судових викликів до посольства РФ через Міністерство закордонних справ України. Разом з цим надсилання судом першої інстанції копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками безпосередньо до посольства РФ не є підтвердженням виконання судом вказаних вимог та норм процесуального права. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції вирішив питання про відкриття провадження у справі без урахування особливостей участі іноземної держави у цивільній справі як відповідача та фактично залишив без вирішення питання згоди компетентних органів РФ на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача, що має істотне значення для вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. Усунути ці недоліки на стадії апеляційного перегляду, враховуючи повноваження апеляційного суду та межі перегляду справи в апеляційній інстанції, неможливо, оскільки РФ не набула статусу відповідача у цій справі, а на стадії апеляційного перегляду справи апеляційний суд не має повноважень залучати учасників справи. Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Василівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Підставою касаційного оскарження зазначив те, що відсутній висновок Верховного Суду про незастосування саме до РФ, яка є щодо України державою-агресором, положень пункту 2 частини першої статті 1, частини першої статті 2 та частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка визначає імунітет іноземної держави в Україні. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги того, що РФ є суб`єктом, унаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків. Водночас РФ як держава-агресор грубо порушує норми та принципи міжнародно-правових актів у галузі прав людини, а тому відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов`язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй. Таким чином, інститут імунітету від судового переслідування в національних судах України на РФ як на державу агресора не поширюється. У зв`язку з цим посилання апеляційного суду на необхідність наявності у справі відомостей про надсилання відповідного запиту до посольства РФ через Міністерство закордонних справ України є помилковим. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 07 квітня 2022 року справа № 311/498/20 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 05 листопада 2014 року до 17 грудня 2014 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції в с. Зелене Поле та с. Олексіївка Донецької області, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_2 (без дати і номера) підполковника ОСОБА_2 . 18 травня 2015 року ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 . З витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Південного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва від 04 листопада 2016 року № 569 відомо, що травми солдата запасу ОСОБА_1 , 1973 року народження, пов`язані із захистом Батьківщини. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55). Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України. Юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що заявлені у цій справі вимоги, за відсутності в матеріалах справи згоди компетентних органів РФ на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача, не можуть бути предметом розгляду. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про залишення позову без задоволення, апеляційний суд виходив з того, що у справі немає інформації про направлення місцевим судом запиту щодо згоди РФ бути відповідачем у зазначеній справі та отримання відповіді на нього, а також немає доказів про надсилання викликів до посольства РФ через Міністерство закордонних справ України. Водночас суд першої інстанції вирішив питання про відкриття провадження у справі без урахування особливостей участі іноземної держави у цивільній справі як відповідача та фактично залишив без вирішення питання згоди компетентних органів РФ на пред`явлення до неї позову і залучення до участі у справі як відповідача, що має істотне значення для вирішення справи, оскільки від цього залежить, чи має суд право здійснювати подальші процесуальні дії. Усунути ці недоліки на стадії апеляційного перегляду, враховуючи повноваження апеляційного суду та межі перегляду справи в апеляційній інстанції, неможливо, оскільки РФ не набула статуту відповідача у цій справі, а на стадії апеляційного перегляду справи апеляційний суд позбавлений повноважень залучати учасників справи. Оцінюючі спірні правовідносини, Верховний Суд виходить з такого. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту). Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає. У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ. РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21). Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії РФ на території України. Таким чином, помилковим є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі РФ має юрисдикційний імунітет, а тому за відсутності згоди її компетентних органів на розгляд справи у судах України вона не може бути відповідачем. Враховуючи повноваження та межі перегляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті заявленого спору, оскільки справа не розглянута по суті. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов