Постанова 4803 № 199/1962/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/261/22 Справа № 199/1962/21 Суддя у 1-й інстанції - СПАЇ В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря - Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 16 березня 2021 року позивачка звернулась до суду із позовом до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування. Вточнивши свої позовні вимоги просила суд встановити факт знаходження ОСОБА_2 на утриманні свого цивільного чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02 лютого 1973 року до дня його смерті, та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , яка фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обгрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 , тітка позивача, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Померла за життя склала заповіт, яким заповідала уме належне їй майно позивачу, інших спадкоємців, окрім племінниці, померла не мала. Державним нотаріусом Четвертої державної нотаріальної контори 10.08.2013 р. ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину квартири, що за життя належало тітці позивача, а також 06.08.2020 р. державним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої свідоцтво про право на спадщину за заповітом на іншу 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 не може бути видано через те, що видача свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 гр. ОСОБА_3 повинна проводитися на підставі Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, але згідно зазначеного кодексу цивільна дружина не входить до жодної черги спадкоємців за законом. Як зазначається позивачем при зверненні до суду фактичне перебування ОСОБА_2 у цивільному шлюбі з ОСОБА_3 та її знаходження на утриманні цивільного чоловіка протягом тривалого часу, а саме з моменту вселення у квартиру по АДРЕСА_2 , підтверджується: - ордером на вселення від 08 грудня 1972 року, відповідно до якого родина, що заселяється у житлове приміщення, складається з двох осіб: дружини ОСОБА_2 та чоловіка ОСОБА_3 ; - свідоцтвом про право власності на житло та технічним паспортом; - довідками про склад родини, у відповідності до яких цивільні чоловік та дружина проживали разом за однією адресою з моменту реєстрації та до моменту своєї смерті; - квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг; - показаннями свідків та витребуваними доказами. За своє життя ОСОБА_2 мала поганий стан здоров`я, майже не пересувалась, отримувала незначну пенсію, у той час як її цивільний чоловік, отримуючи пенсію, працюй*, купував для дружини ліки та повністю забезпечував для неї комфортні умови проживанні. Після смерті цивільного чоловіка тіткою опікувалась позивач, тітка позивача через похилої: вік та стан здоров`я була нездатна до самообслуговування. Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено (а.с.166-168). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.173-178). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є племінницею ОСОБА_2 (а.с. 57 - 61). ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть (а.с. 15). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 , спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 33, 16) . Вказана частина належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська 18.10.1993 р. згідно з розпорядженням від 18.10.1993 р. за №А-1587 (а.с. 27). Ордер на вселення був отриманий ОСОБА_2 сім`я якої складалася з двох осіб ( ОСОБА_3 чоловік)(а.с. 26). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_3 був співвласником 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 27). Відповідно до відповіді (без дати) №14/5-8522 Відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та довільних процедур Дніпровської міської ради ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 02.02.1973 р. по 15.02.1944 р. Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) становить 1 особа: дружина ОСОБА_2 (а.с. 36). Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпропетровської державної нотаріально контори від 06.08.2020 р. ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Уг частину квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 „ оскільки не підтверджені родинні зв`язки (а.с. 35). Згідно з відповіддю з відділу опрацювання пенсійної документації №2 Управління з питань виплати пенсії Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ПФУ відсутня інформація щодо виходу на пенсію та розміру отриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Функції з призначення і виплати пенсій органам ПФУ було передано у 2001 році (Постанова КМУ від 13.12.2000 р. №1828), до цього вказані функції були покладені на органі соціального захисту населення (а.с. 135). Згідно з відповіддю Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради згідно з журналами реєстрації архівних справ отримувачів пенсії, які отримували пенсію до квітня 2001 р., архівна пенсійна справа ОСОБА_2 , відсутня. При приєднанні управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської (АНД) районної у місті Дніпрі ради до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради вказана справа в журналах архівних пенсійних справ по Амур-Нижньодніпровському району не значиться (а.с. 150). В журналах архівних пенсійних справ є ОСОБА_4 , 1908 р.н.. Архівна справа не збереглася у зв`язку з тим. що 23.11.2011 р. у приміщенні архіву пенсійних справ по Амур- Нижньодніпровському району сталася аварія - прорив опалювальної системи. Внаслідок чого архівна пенсійна справа була залита окропом та стала непридатна для використання в роботі. Архівна справа була списана АНД управлінням (акт про списання від 07.12.2011 р. за номером 958). Також судом 1 інстанції були допитані свідки. Свідок ОСОБА_5 дала показання, відповідно до яких була сусідкою ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , отримали квартиру в один день 13.12.1982 р. ОСОБА_2 дуже хворіла, в неї був остеопороз, згодом захворіла на глаукому, нічого не бачила. ОСОБА_4 її утримував, він був на пенсії та підробляв двірником. ОСОБА_2 не працювала, до тих пір, доки вона бачила, вона ходила в магазин за продуктами, пересувалася вона з палкою, вона не могла себе обслуговувати. Свідок ОСОБА_7 дала показання, відповідно до яких була сусідкою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , заселилася у будинок в 1987 р., коли ОСОБА_2 та ОСОБА_3 там мешкали, на той час ОСОБА_2 не працювала, в неї були проблеми зі здоров`ям, працював ОСОБА_3 чи ні, а також розмір їх пенсії свідкові невідомо, вони жили дуже скромно, племінниця зі свого городу приводила продукти. Свідок ОСОБА_8 дав показання, відповідно до яких є сином позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знає давно, їздили один до одного в гості, згодом у ОСОБА_2 погіршився стан здоров`я, вона погано пересувалася, був слабий зір, руки були перев`язані, вона перебувала вдома, а ОСОБА_3 працював двірником, він все робив за ОСОБА_2 , вона сама не могла ходити. Розмір пенсії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідкові невідомий. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд 1 інстанції виходив із того, що обставини позову не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, не доведені, а тому позовна заява є не обґрунтована та не підлягає задоволенню. Колегія суддів повністю погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Так, правовідносини між учасниками справи виникли із захисту права власності позивача на спадкове майно та регулюються ст.ст. 524 - 527, 529-531 ЦК Української PCP. Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 524 ЦК Української PCP спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цьог о Кодексу (ст. 525 зазначеного вище кодексу). Коло осіб, які відносяться до першої та другої черги спадкоємців за законом, визначено ст.ст. 529, 530 ЦК Української PCP (при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга)). До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства (ст. 531 ЦК Української PCP). Яв вбачається із матеріалів справи, спадкоємці першої або другої черги після смерті ОСОБА_3 відсутні, ОСОБА_3 він не залишив за заповітом все свої майно або його частину його одній або кільком особам, спадщина відкрилася на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Із метою підтвердження факту перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого ОСОБА_3 позивач звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку позовного провадження, посилаючись на те, що померла ОСОБА_2 перебувала на утриманні померлого ОСОБА_6 , оскільки її пенсія була незначна, вона хворіла, та отримувала від ОСОБА_3 допомогу ( ОСОБА_3 отримував пенсію та працював), що була для неї (тобто допомога) джерелом засобів до існування, при цьому в такому ступеню, що дає підстави для висновку про її перебування на утриманні. Втім, суд 1 інстанції був позбавлений можливості встановити погодитися із слушністю доводів позивача та встановити даний факт, виходячи з наступного. За загальним правилом судом може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, що має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалася утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів для існування навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦГІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 3 Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів сформульовані у статтях 77-80 ЦПК України. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України). Однак суду 1 інстанції, не було надано доказів про доходи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на підставі яких суд мав би порівняти розмір доходів кожного з членів даної сім`ї та встановити, що допомога, яка надавалася ОСОБА_2 померлим чоловіком була для неї хоч і не єдиним, проте постійним та основним джерелом засобів до існування. Що стосується посилання позивача на те, що перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 підтверджується ордером на вселення від 08 грудня 1972 року, відповідно до якого родина, що заселяється у житлове приміщення, складається з двох осіб: дружини ОСОБА_2 та чоловіка ОСОБА_3 , свідоцтвом про право власності на житло та технічним паспортом, довідками про склад родини, у відповідності до яких цивільні чоловік та дружина проживали разом за однією адресою з моменту реєстрації та до моменту своєї смерті; квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг, то вказані докази підтверджують виникнення право на користування певним житловим приміщенням (ордер (а.с. 26)), право власності на житло (свідоцтво про право власності (а.с.27), технічні характеристики квартири (технічний паспорт (а.с. 28-32), коло осіб, які проживали та місце проживання яких було зареєстровано за певною адресою (а.с. 12), оплату спожитих комунальних послуг тощо (квитанції про сплату житлово-комунальних послуг. За ст. 12 ЦПК України (ч.ч. 1-3) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (частина перша статті 90 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 не менше одного року до його смерті. Доказування зазначених обставин не може ґрунтуватися виключно на показ свідків. Колегія суддів повністю погоджується, з висновками суду першої інстанції, що підстави для задоволення вимоги позову про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 не менше одного року до його смерті відсутні., а тому позовна вимога про визнання права власності в порядку спадкування також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від задоволення вимоги позову про встановлення факту, Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, не дають підстав визнати це рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги, доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: