Постанова 4803 № 199/7422/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7570/21 Справа № 199/7422/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М, за участю секретаря - Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року,- В С Т А Н О В И В: 06 листопада 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді - частини квартири АДРЕСА_1 , частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованої на території садового товариства «Райдуга» Підгородненської міської ради Дніпропетровської області та частину гаражу № НОМЕР_2 (11 поверх 7 ряд) в ГБК «Салют», розташованого по вулиці Каштанова, 29 в м. Дніпро. Спадкоємцями після її смерті є вона та її сестра - відповідач по справі ОСОБА_2 . Правовстановлюючі документи на спадкове майно знаходяться у відповідача. Протягом шестимісячного строку після смерті ОСОБА_3 , позивач звернулася до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізналася про наявність від імені матері ОСОБА_3 заповіту на ім`я ОСОБА_2 . Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори від 30.09.2020 позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із наявністю заповіту не на її ім`я. Позивач вважає, що померла мати не могла за своє життя самостійно скласти та підписати заповіт, оскільки мала вади зору, перенесла операції по видаленню катаракти та глаукоми, мала хворобу Паркінсона, а тому не могла самостійно прибути до нотаріальної контори. Крім того, після смерті батька перед складанням заповіту до голови ГБК «Салют» було подано заяву від імені ОСОБА_3 , проте текст заяви писала від імені матері відповідач по справі ОСОБА_2 , а мати лише підписувала заяву. Таким чином, при посвідченні заповіту було порушено форму складання та посвідчення заповіту і нотаріусом не було залучено двох свідків. На підставі викладеного, просила суд визнати недійсним заповіт складений від імені ОСОБА_3 і посвідчений державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. 04.10.2012 за реєстровим №3-2606, а також стягнути судові витрати (а.с.а.с.1-3,21-23). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним - відмовлено (а.с.73-75). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом 1 ї інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги (а.с. 77-79). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Судом 1 інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Амур-Нижньодніпровським у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис №506 (а.с.29). За своє життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори 04.10.2012, реєстровий номер №3-2606, яким усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 (а.с.38). Відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що оскаржений заповіт відповідає вимогам чинного законодавства, а обставини на які позивач посилалась у позові не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході судового засідання. З такими висновками суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам по справі та зроблені з дотриманням норм процесуального права з застосуванням відповідних норм матеріального права. Так, згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частинами першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. За положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України). Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Порядок посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування передбачений Порядком № 296/5 від 22.02.2012 затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі Порядку №296/5) (тут і надалі в редакції, чинній на час посвідчення заповіту 04 жовтня 2012 року). Відповідно до пункту 1.8 глави 3 розділу II Порядку № 296/5 якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Відповідно до пункту 1.11 глави 3 розділу II Порядку № 296/5 на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 не могла самостійно скласти заповіт, проте, статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Однак в порушення ст.81 ЦПК України, позивач не надала належних та допустимих доказів, які б дозволяли стверджувати про те, що оскаржуваний заповіт був складений без особистого вільного волевиявлення заповідача і це волевиявлення не відповідало його волі. Зокрема, із тексту заповіту саме нотаріус за допомогою загальноприйнятих технічних засобів склав заповіт від імені ОСОБА_3 . У тексті заповіту дослівно від руки зазначено, що «Я, ОСОБА_3 завещание прочитала вслух и подписала лично» і стоїть підпис «ОСОБА_3» (а.с.38). Посилання позивача на те, що ОСОБА_3 самостійно не могла прочитати заповіт, суд 1 інстанції не взяв до уваги, оскільки жодного доказу цим обставинам не надано. Так, при розгляді справи судом не встановлено наявність будь-яких хвороб чи фізичних вад, що завадили би ОСОБА_3 самостійно прочитати та особисто підписати заповіт. Суд 1 інстанції зазначив, що хвороба - патологічний процес, який проявляється порушеннями морфології (анатомічної, гістологічної будови), обміну речовин чи/та функціонування організму (його частин) у людини. Фізична вада - фізичний недолік внаслідок захворювання або ушкодження організму, а також природжений. Посилання в апеляційній скарзі на те, що перенесення ОСОБА_3 операцій по видаленню катаракти та глаукоми, внаслідок чого у останньої погіршився зір не заслуговують на увагу оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені. Факт наявності захворювань зору у спадкодавця не свідчить про неможливість спадкодавця, на час укладення заповіту, прочитати його текст та підписати. Крім того, слід зауважити, що що з моменту посвідчення заповіту до смерті ОСОБА_3 пройшло 8 років і заповідач не вчиняла дій щодо скасування або зміни спірного заповіту. Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі. Докази повинні бути не тільки належними, допустимими, достовірними, але й достатніми. Про що суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тобто, тягар доказування покладається на позивача, який повинен надати докази недійсності оспорюваного заповіту з підстав відсутності волевиявлення та порушень вимог форми і посвідчення правочину. Аргументи апеляційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені у позовній заяві, та є такими, що не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зводяться до незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки. Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону. Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні. Клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів вважає за необхідне залишити без розгляду з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції (п. 5); за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача (п. 6); вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (п. 8). Згідно з ч. 2 цієї статті підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Частиною 1 статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (ч. 2 ст. 84 ЦПК України). Частиною третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Звернувшись до апеляційного суду із клопотанням про витребування доказів, позивач не зазначив причин неподання такого доказу як довідки про перебування ОСОБА_3 на обліку у лікаря офтальмолога до суду першої інстанції у встановлений процесуальним законом строк та не обґрунтував наявність незалежних від нього причин неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції. Як свідчать матеріали справи в суді першої інстанції позивач заявляв аналогічне клопотання, однак ухвалою Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.05.2021 року відмовлено в його задоволенні, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на подання клопотання про витребування доказів та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку (а.с.70). Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Таким чином, враховуючи відсутність поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: