Ухвала КЦС ВС № 447/1807/21

Ухвала 23 червня 2022 року м. Київ справа № 447/1807/21 провадження № 61-5425ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю., розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця про визнання неправомірним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,визнання неправомірними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат у виконавчому провадженні, ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову від 26 травня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65562864, визнати неправомірною та скасувати вимогу від 27 травня 2021 року у ВП № 65562864, визнати неправомірною та скасувати постанову від 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 12 000,00 грн у виконавчому провадженні № 65562864, визнати неправомірною та скасувати постанову від 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 розміру мінімальних витрат в сумі 230,00 грн у виконавчому провадженні № 65562864. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області затверджено мирову угоду у справі № 447/3276/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Миколаївської РДА, про визначення місце проживання дитини. Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 , а остання зобов`язується не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , у дні та години визначені відповідачу висновком комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 11 червня 2020 року № 26, який затверджено розпорядженням від 15 червня 2020 року № 143, згідно із яким останньому встановлено графік побачення з сином: щосереди з 10.00 год до 20.00 год; першу та третю суботу місяця з 14.00 год до 20.00 год; другу та четверту неділю місяця з 10.00 год до 20.00 год за погодженням з матір`ю дитини ОСОБА_1 29 травня 2021 року ОСОБА_1 отримала з Миколаївського відділу державної виконавчої служби (далі - Миколаївського ВДВС) постанову про відкриття виконавчого провадження від 26 травня 2021 року, вимогу державного виконавця, постанову про стягнення виконавчого збору, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та супровідні листи до вказаних постанов. Вважає, що ухвала суду не передбачає заходи примусового виконання судового рішення, оскільки суд не поклав такого зобов`язання на ОСОБА_1 , таке зобов`язання випливає лише з її волі, а не за рішенням (ухвалою) суду у цій справі. Вказана ухвала суду не передбачає заходи примусового виконання рішень, відтак в розумінні вимог пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» не є виконавчим документом. Звертає увагу, що відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень. Натомість, старшим державним виконавцем винесено 26 травня 2021 року постанову про відкриття виконавчого провадження, а не повідомлення про повернення такої ухвали стягувачу без виконання. Також, ухвала суду від 10 лютого 2021 року постановлена судом у цивільній справі № 447/3276/20, предметом якої був позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом із матір`ю, а не про визначення днів та годин побачення батька з сином, чи про усунення батькові дитини перешкод у побаченнях з сином. Доказом того, що ОСОБА_1 не чинила та не чинить ОСОБА_2 перешкод у спілкуванні та побаченнях з сином є акт державного виконавця від 02 червня 2021 року, складений старшим державним виконавцем Марутяком О. І. під час виконання вказаної ухвали суду, в якому чітко вказано про те, що ОСОБА_1 забезпечила явку сина на призначену дату та годину, однак син відмовився йти до батька. Крім цього, у постанові від 26 травня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65562864 вказано назву виконавчого документу: ухвала № 447/3276/20, видана 10 січня 2021 року, а у змісті вказаного виконавчого документу, як це зазначено в постанові про відкриття, йдеться про затвердження мирової угоди, укладеної 10 лютого 2021 року. Миколаївський районний суд Львівської області ухвалою від 22 червня 2021 року скаргу задовольнив. Закрив виконавче провадження № 65562864 у цивільній справі № 447/3276/20. Скасував постанову від 26 травня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65562864 старшого державного виконавця Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Марутяка О. І. Скасував постанову від 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 12 000,00 грн у виконавчому провадженні № 65562864 старшого державного виконавця Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Марутяка О. І. Скасував постанову від 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат у сумі 230,00 грн у виконавчому провадженні № 65562864 старшого державного виконавця Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Марутяка О. І. Львівський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) задовольнив частково. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 22 червня 2021 року - скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування постанови старшого державного виконавця Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Марутяка О. І. від 26 травня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65562864. Закрив провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про скасування постанови від 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 12 000,00 грн у виконавчому провадженні № 65562864 та постанови від 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат у сумі 230,00 грн у виконавчому провадженні № 65562864. Роз`яснив ОСОБА_1 про право на звернення до суду з цією вимогою в порядку адміністративного судочинства до Львівського окружного адміністративного суду. ОСОБА_1 15 червня 2022 року подала засобами поштового зв`язку касаційні скарги на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційні скарги мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов помилкових висновків, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки невірно визначив характер і зміст спірних правовідносин. Також, підставою задоволення позову в цій справі має бути необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404- VIII) у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VIII, що суперечить статті 58 Конституції України. Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який зазначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню. Крім цього, ОСОБА_1 зазначає про помилку у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині зазначення у такій неправильної дати ухвали суду про затвердження мирової угоди. Заявник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Перевіривши доводи касаційних скарг, оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Матеріали касаційних скарг, зміст оскаржуваного судового рішення свідчать про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а наведені в них доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення чи його невідповідності висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційних скаргах. Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке. Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Миколаївському ВДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року у справі № 447/3276/20. Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 10 лютого 2021 року у справі № 447/3276/20 затверджено мирову угоду, укладену 10 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до умов якої визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 ОСОБА_1 зобов`язується не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у дні та години визначені ОСОБА_2 висновком комісії з питань захисту прав дитини Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області від 11 червня 2020 року за № 26, який затверджено розпорядженням від 15 червня 2020 року за №143, згідно з яким останньому встановлено графік побачення з сином: - щосереди з 10.00 год до 20.00 год; - першу та третю суботу місяця з 14.00 год до 20.00 год; - другу та четверту неділю місяця з 10.00 год до 20.00 год за погодженням з матір`ю дитини ОСОБА_1 . Судові витрати у справі, в тому числі сплачену суму судового збору, ОСОБА_1 залишає за собою, і не заявляє вимоги про стягнення таких понесених нею судових витрат з відповідача - ОСОБА_2 .Наслідки закриття провадження у справі, передбачені статтями 255, 256 ЦПК України, сторонам відомі та зрозумілі. ОСОБА_2 звернувся із заявою до державного виконавця про примусове виконання ухвали суду у справі № 447/3276/20, якою затверджено мирову угоду. 26 травня 2021 року старший державний виконавець Миколаївського ВДВС Марутяк О. І. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 65562864. Боржнику ОСОБА_1 надано можливість виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, а також з останньої стягнуто 12 000,00 грн виконавчого збору. Цього ж дня копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Також, 26 травня 2021 року старший державний виконавець виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. 27 травня 2021 року старший державний виконавець надіслав сторонам виконавчого провадження вимогу та зобов`язав, зокрема, ОСОБА_1 бути присутньою при проведенні виконавчих дій та забезпечити присутність дитини. Згідно з актом державного виконавця від 02 червня 2021 року ОСОБА_1 не чинила перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини, однак дитина відмовилася йти до батька. Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом. Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно із пунктом 1 частини першої, частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею. Статтею 208 ЦПК України встановлено, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині вимог скарги ОСОБА_1 про скасування постанови старшого державного виконавця Миколаївського ВДВС у Стрийському районі Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Марутяка О. І. від 26 травня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 65562864 й відмовляючи у задоволенні скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що стягувач ОСОБА_2 правомірно подав ухвалу суду про затвердження мирової угоди для її примусового виконання у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» для виконання судового рішення, і у державного виконавця не було передбачених законом підстав для її повернення без прийняття до виконання. Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова. Посилання в касаційних скаргах на помилку у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині зазначення неправильної дати ухвали суду про затвердження мирової угоди, як виконавчого документа, не спростовують висновків суду, оскільки таке не впливає на обов`язковість ухвали, як судового рішення, яке набрало законної сили. Щодо вимог скарги ОСОБА_1 в частині оскарження рішення державного виконавця про стягнення виконавчого збору тамінімальних витрат у виконавчому провадженні У статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24) Європейський суд з прав людини застосовував поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. 05 жовтня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення державного виконавця у червні 2021 року, на спірні правовідносини поширюється дія саме Закону № 1404-VIII. Частиною першої статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Згідно із частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18), від 10 квітня 2019 року № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19). З огляду на викладене, спір з приводу правомірності дій державного виконавця при винесенні постанов про стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині оскарження рішень державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та мінімальних витрат у виконавчому провадженні та ухвалюючи у цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі у цій частині із роз`ясненням скаржнику, що розгляд відповідних вимог віднесено до юрисдикції Львівського окружного адміністративного суду. Враховуючи, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження у цій справі. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від слати судового збору за подання касаційних скарг. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця про визнання неправомірним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, визнання неправомірними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат у виконавчому провадженні. Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов