Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/6459/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" червня 2022 р. Справа№ 910/6459/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Буравльова С.І. за участю секретаря судового засідання: Дерій В.В. за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання від позивача: Бочарова Г.О. - адвокат; від відповідача: Сокуренко Є.С. - адвокат; розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 (повний текст складено 21.09.2021) у справі № 910/6459/21 (суддя Котков О.В.) за позовом Приватного підприємства "АРТ-СВІТ" до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватний нотаріус Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчук Олег Миколайович про визнання іпотеки такою, що припинена та зобов`язання вчинити дії За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 21 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства "АРТ-СВІТ" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 20.04.2021 року до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку: - визнати іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем за реєстровим номером 3981 такою, що припинена; - зняти заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження №6246320). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок припинення зобов`язань за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року шляхом повного його виконання, зобов`язання за іпотечним договором від 17.12.2007 року, укладеним з метою забезпечення виконання боржником грошового зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 року, припинилося, отже іпотека є такою, що припинена, відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку". Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 позов задоволено повністю. Визнано іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору від 17 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем за реєстровим номером 3981 такою, що припинена. Знято заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження № 6246320). Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Приватного підприємства "АРТ-СВІТ" судовий збір - 4540,00 грн. Рішення мотивоване тим, що враховуючи, що зобов`язання, забезпечене іпотекою за договором іпотеки 17.12.2007 припинилося, то зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору № МА-36-07 від 17.12.2007, також припинилися. Оскільки наявність обтяження належного позивачу на праві власності майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, суд вважає, що позовні вимоги про зняття заборони відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обгрунтованим, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права спрямований на усунення перешкод йому, як власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним майном. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21, Приватне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21; прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 та відкрити провадження у справі № 910/6459/21; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; судові витрати покласти на позивача. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Скаржник зазначає про те, що кошти за договором про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 були повернуті достроково, у зв`язку із чим з позичальником був укладений другий договір про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008, згідно із яким позивач отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, в межах ліміту і, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою № МА-36-07 від 17.12.2007 між відповідачем та позивачем укладено договір іпотеки від 17.12.2007, предметом якого є надання позивачем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань позивача, що випливають з кредитного договору від 17.12.2007 № МА-36-07 перед відповідачем, в силу чого відповідач має право в разі невиконання позивачем зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами позивача. Скаржник вказує на те, що суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. На думку скаржника, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зокрема, обставин щодо повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитною угодою та договорами про видачу траншів, відтак підстави для задоволення позову відсутні, отже, можна дійти висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення суду та відсутність підстав для задоволення позову, адже позивачем не доведено, що зобов`язання за кредитною угодою № МА-36-07 від 17.12.2007 припинилися з підстав, передбачених законом. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, відповідач не надав. Позивач звертає увагу на те, що відповідач не мав можливості надати кредит більший за суму загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитного договору № МА-36-07 від 17.12.2007, де сума траншу складала - 100 000 доларів США, яка і була сплачена ОСОБА_1 , у зв`язку із чим, позивач вважає, що договір іпотеки від 17.12.2007 є припиненим, оскільки майно, яке надано в заставу не є власністю ОСОБА_1 , а є власністю позивача, також за викладених обставин, зобов`язання позивача за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою, припинені у зв`язку із погашенням ОСОБА_1 суми боргу за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007, а тому зобов`язання позивача за договором іпотеки від 17.12.2007, підлягають припиненню. Позивач зазначає про те, що оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, встановленими є факти дострокового погашення позичальником заборгованості перед відповідачем за кредитним договором № МА-36-07, а встановлені у вказаній постанові обставини мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Гаврилюка О.М., суддів: Ткаченка Б.О., Суліма В.В. Розпорядженням В.о. керівника апарату від 25.10.2021 № 09.1-08/5302/21, у зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6459/21. Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2021 справу № 910/6459/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Буравльов С.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21. Призначено справу № 910/6459/21 до розгляду у судовому засіданні 25.11.2021. На підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву у розгляді справи № 910/6459/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 до 23.12.2021. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2021, для розгляду справи № 910/6459/21 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 прийнято справу № 910/6459/21 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді Буравльов С.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 розгляд апеляційної скарги призначено на 03.02.2022. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022, у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2022, для розгляду справи № 910/6459/21 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 прийнято справу № 910/6459/21 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді Ткаченко Б.О., Буравльов С.І. Судове засідання у справі № 910/6459/21, призначене на 03.02.2022, не відбулось, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Гаврилюка О.М. З 18.02.2022 головуючий суддя Гаврилюк О.М. приступив до роботи, а відтак ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2022 розгляд справи № 910/6459/21 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 призначити на 17.03.2022. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. У зв`язку із викладеним, судове засідання у справі № 910/6459/21, призначене на 17.03.2022, не відбулось. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 на 16.06.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 заяву представника Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи викладене, перебування суддів у відпустках, тимчасову непрацездатністю судді Гаврилюка О.М., введення воєнного стану в Україні, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/6459/21 розглядалась протягом розумного строку. Позиції учасників справи Представник позивача у судовому засіданні 16.06.2022 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення. Представник відповідача у судовому засіданні 16.06.2022 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; судові витрати покласти на позивача. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості, справу в цій частині направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року в нескасованій частині та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року залишено без змін. В постанові від 04.09.2019 року Великою Палатою Верховного Суду встановлено: "Суди установили, що 17 грудня 2007 року ПАТ КБ "Приватбанк" укладено із ОСОБА_1 кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14% річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору). На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки № МА-36-07, а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Акцент-Банк" - договір поруки № 167. 17 січня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № МА-36/2-07, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитного договору № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року. Сума траншу - 100 000,00 доларів США. 18 січня 2008 року ОСОБА_1 достроково виконав зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 (т. 1, а. с. 172).". "З матеріалів справи убачається, що 17 та 18 січня 2008 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредиту та відсотків по кредиту саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07. Доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, матеріали справи не містять, про що правильно зробили висновок суди на підставі принципу змагальності. Враховуючи, що ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № МА-36-07, яка погашена позичальником достроково, Велика Плата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання. Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.". Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За положеннями частини першої статті 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується. Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки. Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Отже, в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-243цс14 та у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15-ц. Позивач зазначає, що зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007 є припиненим у зв`язку з погашенням ОСОБА_1 заборгованості за вказаним правочином, то додаткове зобов`язання за іпотечним договором також слід вважати припиненим, отже іпотека є такою, що припинена відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку". Натомість у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек записів про обтяження містяться відомості про заборону відчуження майна за договором іпотеки від 17.12.2007. На твердження позивача, вказані обтяження обмежують його право власності на належне йому майно. Як вбачається із матеріалів справи, 17.12.2007 між позивачем, як іпотекодавцем, та відповідачем, як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Андрушівського районного нотаріального округу Житомирської області Вальчуком Олегом Миколайовичем, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця, що випливають з кредитного договору від 17.12.2007 року № MA-36-07 (п. 1 договору іпотеки). Відповідно до п. 7 договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: нежитлові будівлі: гараж, загальною площею 665,9 кв.м, будівлю агромайстерні, загальною площею 1217,5 кв.м, котельню, загальною площею 115,3 кв.м, склад ПММ, загальною площею 15,0 кв.м, артсвердловину, загальною площею 8,2 кв.м, водонапірну башту, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення предмету іпотеки: нежилі будівлі. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 встановлено факт дострокового погашення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № МА-36-07 від 17.12.2007, а саме: 17 та 18 січня 2008 року здійснено погашення кредиту та відсотків по кредиту саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07. Також зазначено, що доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, матеріали справи не містять, про що правильно зробили висновок суди на підставі принципу змагальності. Слід зазначити, що кредитною угодою № МА-36-07 передбачено, що надання коштів здійснюється окремими частинами - траншами кредиту (транш - визначена сума коштів, обговорена в договорі про видачу траншу, надана в рамках кредитної угоди), сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обговорену п. 1.2 даної угоди (п.1.1). загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди: 100 000 долл. США (п. 1.2). За приписами статей 3, 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов`язання на підставі виконання. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов`язання. За положеннями ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується. Встановлення факту припинення основного зобов`язання належним його виконанням, є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки. Згідно ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи встановлений факт припинення зобов`язання, забезпеченого іпотекою за договором іпотеки 17.12.2007, зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору № МА-36-07 від 17.12.2007, також припинилися. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Як встановлено судом, у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявна інформація про заборону відчуження майна за договором іпотеки від 17.12.2007 (реєстраційний номер обтяження №6246320). Наявність у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позивача за договором іпотеки від 17.12.2007, зобов`язання за яким є припиненими, обмежує право власності позивача на розпорядження або (та) користування належним йому майном. З огляду на викладене, оскільки наявність обтяження належного позивачу на праві власності майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про зняття заборони відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обгрунтованим, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права спрямований на усунення перешкод йому, як власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним майном. Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності. Згідно зі ст. 256 ЦК кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним. Так, ч. 2 ст. 268 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосування положення ст. 391 ЦК України, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.08.2021 року у справі № 910/20607/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне. Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова КГС ВС від 26.11.2019 у справі №922/643/19). Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 у справі №520/11429/17). Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 у справі №908/1090/18). Згідно із ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, а не обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 10.10.2019 по справі №910/2164/18, постанова КГС ВС від 08.07.2019 у справі №908/156/18). Оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, факти дострокового погашення позичальником заборгованості перед ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № МА-36-07 є встановленими. В даному випадку посилання відповідача, що висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц не повинні сприйматися як обов`язкові у межах даної справи як такі, якими встановлено преюдицію, не заслуговують на увагу як необгрунтовані, оскільки ніяким чином не впливають на те, які обставини встановлено в судовому акті, адже преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Відтак, встановлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 202/32532/13-ц обставини мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують. Аналізуючи докази у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що спірний договір іпотеки, укладений між позивачем та відповідачем є припиненим, оскільки зобов`язання припинені виконанням, проведеним належним чином, своїх зобов`язань за кредитним договором зі сторони позичальника, що узгоджується зі змістом спірного договору іпотеки, відповідає вимогам закону та підтверджено доказами у справі, про що зазначено вище. Оскільки кредитор всупереч п.1.2. кредитної угоди № МА-36-07 від 17.12.2007 надав позичальнику кредит у більшому розмірі, аніж зазначена загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди: 100 000 доларів США, що підтверджено договором про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008 на суму 100 000 дол. США, то загальна сума кредиту, яка видана позичальнику в рамках зазначеної кредитної угоди складає 200 000 дол., що суперечить умовам кредитної угоди. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи скаржника про те, що кошти за договором про видачу траншу № МА-36-07 від 17.12.2007 були повернуті достроково, у зв`язку із чим з позичальником був укладений другий договір про видачу траншу № МА-36/2-07 від 17.01.2008, згідно із яким позивач отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, в межах ліміту і, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою № МА-36-07 від 17.12.2007 між відповідачем та позивачем укладено договір іпотеки від 17.12.2007, безпідставними, оскільки погашення позивачем першого траншу відбулось 18.01.2008, а договір про видачу другого траншу, наданий відповідачем, датований - 17.01.2008, тобто до погашення кредитного траншу 17.12.2007; а як зазначалось вище кредит в сумі, яка є більшою, аніж обумовлена загальна сума кредиту - 100 000 доларів США, не може бути виданий, крім того, відповідачем не надано доказів внесення змін до п. 1.2 кредитного договору. На думку колегії суддів, спірний договір іпотеки, враховуючи зазначення як в кредитному договорі, так і в самому договорі іпотеки максимальної суми кредиту у розмірі 100 000 долл. США, те, що договір про видачу другого траншу датований 17.01.2008, а дострокове повернення кредитних коштів здійснено (кредит 17.12.2007) 18.01.2008, не може суперечити умовам кредитного договору (максимальна сума кредиту 100 000 долл. США), тому після виконання основного зобов`язання за кредитним договором та сплати 18.01.2008 кредиту, договір іпотеки є припиненим, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання. Тобто, спірний договір іпотеки був укладений в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, а саме: повернення кредиту в сумі 100 000 доларів США за кредитним договором від 17.12.2007 № МА-36-07 (отриманого 17.12.2007). Однак ці зобов`язання позичальником виконано достроково 18.01.2008, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 у справі № 910/6459/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/6459/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 21.06.2022. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Б.О. Ткаченко С.І. Буравльов