Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/10685/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 17 червня 2022 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/10685/21 Головуючий у першій інстанції Супрун О. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/504/22 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої - судді Шитченко Н.В., суддів Висоцької Н.В., Онищенко О.І., із секретарем: Зіньковець О.О., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Гребенюк Сергій Миколайович, розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів, час проголошення рішення суду 11 год. 03 хв. У С Т А Н О В И В: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсним шлюбний договір від 10 травня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гребенюком С.М., зареєстрований в реєстрі за №

389. Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що шлюбний договір від 10 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є недійсним, оскільки спрямований на неможливість виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року у справі № 750/2049/19 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості. Позивачка посилалася на те, що укладення оспорюваного договору не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, цей правочин укладався умисно, з метою уникнення від виконання наведеного вище судового рішення та звернення стягнення на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним шлюбний договір від 10 травня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гребенюком С.М., зареєстрований в реєстрі за №

389. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 4 500 грн з кожного у відшкодування витрат на оплату правничої допомоги, а також по 454 грн з кожного у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на грубе порушення вимог матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог повністю, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районний суд, дослідивши лише пункти 1.1, 2.3 шлюбного договору, дійшов до хибного висновку про недійсність договору в цілому всупереч положенням ч. 1 ст. 217 ЦК України, за якими недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Вважає, що доводи ОСОБА_1 про укладення між колишнім подружжям шлюбного договору з метою ухилення від виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року у справі № 750/2049/19, не доведено належними доказами та не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки укладення такого договору є правом подружжя щодо визначення в майбутньому правового статусу свого майна, набутого за час шлюбу. Указує, що районний суд не надав оцінки тому, що шлюбним договором від 10 травня 2019 року закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на частку придбаної в шлюбі квартири, з урахуванням особистого внеску кожного з подружжя у придбанні квартирі (дружині 1/5 частка, чоловіку 4/5 частки), все інше майно є спільною сумісною власністю подружжя і має належати кожному порівну. Будь-яких доказів, які б підтвердили доводи позивачки щодо фіктичності правочину, не надано. У матеріалах справи відсутні докази, які б визначали вартість належної ОСОБА_2 частки в спільній частковій власності, або докази, які б підтверджували неможливість задоволення вимог позивачки за рахунок реалізації майна ОСОБА_2 . Звертає увагу суду на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення районний суд послався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, які не в повній мірі відповідають суті даного спору і застосовані без урахуванням наявних у справі доказів. У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Водолагін С.М., вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Доводи відзиву зводяться до того, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, такий правочин укладався умисно з метою ухилення від виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року у справі № 750/2049/19, тому є фіктивним правочином. Представник ОСОБА_1 адвокат Водолагін С.М. просить врахувати, що сума витрат на правничу допомогу, яку в апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить стягнути з ОСОБА_1 , є надмірною та необґрунтованою. На запит апеляційного суду, Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Сум) у листі від 16 червня 2022 року повідомило, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Гребенюк С.М., свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 24 травня 2022 року, видане Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Відповідно до п. 4 ст. 30 Закону України «Про нотаріат» смерть приватного нотаріуса або оголошення його померлим у порядку, встановленому законом, є підставою припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Водолагіна С.М., представника ОСОБА_3 адвоката Бабинця С.П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості доводів ОСОБА_1 щодо спрямованості оспорюваного шлюбного договору на уникнення від виконання зобов`язань по сплаті ОСОБА_2 боргу на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року у справі № 750/2049/19. Районний суд, керуючись вимогами ст. 217 ЦК України та встановленими обставинами справи, визнав шлюбний договір недійсним вцілому з тих підстав, що такий договір не був би вчинений без включення до нього пункту 2.3, яким відповідачами встановлено правовий режим нерухомого майна (80% чоловіку, 20% дружині). Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року у справі № 750/2049/19, яке набрало законної сили 25 червня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 березня 2018 року в сумі 9 000 доларів США, а також 5 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди та 2 494,08 грн у відшкодування понесених судових витрат (а.с. 19-20). 18 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про скасування наведеного заочного рішення, у задоволенні якої ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2019 року було відмовлено (а.с. 18). 10 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гребенюком С.М. та зареєстрований в реєстрі за № 389 (а.с. 90-92). Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, предметом є встановлення правового режиму майна між ними на період перебування в шлюбі та на випадок розлучення, який поширюється на майно, яке одна із сторін або Сторони набули під час шлюбу, або набудуть у майбутньому. Згідно із п. 2.3 зазначеного договору, сторони домовилися, що в разі розірвання шлюбу поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя буде здійснено наступним чином: чоловіку буде належати 80% (вісімдесят відсотків) нерухомого майна, а дружині буде належати 20% (двадцять відсотків) нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Решта майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, підлягає поділу між сторонами цього договору в рівних частках. За п. 3.6 довогору кредитні зта/або інші боргові зобов`язання кожного з подружжя, що виникли під час перебування у зареєстрованому шлюбі, мають виконуватись лише тим з подружжя, хто реально (фактично) отримав грошові кошти (взяв на себе боргові зобов`язання). Стягнення за вказаними в цьому пункті зобов`язаннями кожного з подружжя може бути накладено лише на майно, що належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, хто реально (фактично) отримав грошові кошти (взяв на себе боргові зобов`язання), і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена в натурі тому з подружжя, хто реально (фактично) отримав грошові кошти (взяв на себе боргові зобов`язання). 02 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за їх спільною згодою розірвано Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис №

243. Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Мойсієнко Л.Д. від 10 липня 2019 року, накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 92,7 кв.м (а.с. 15). 19 липня 2019 року ОСОБА_3 (чоловік боржниці), з посиланням на шлюбний договір від 10 травня 2019 року, звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 4/5 частин трикімнатної житлової квартири площею 92,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (справа № 750/8144/19). Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/8144/19, яке набрало законної сили 21 листопада 2019 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено; визнано за ОСОБА_3 право власності на 4/5 частин трикімнатної житлової квартири, площею 92,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 3 770 грн (а.с. 68-69). Звернувшись з позовом про визнання недійсним шлюбного договору, укладеного 10 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивачка зазначала, що такий договір укладений з метою умисного зменшення ОСОБА_2 своєї частки у спільному майні подружжя та уникнення виконання грошового зобов`язання перед нею. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Статтею 93 СК України передбачено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (стаття 94 СК України). Відповідно до ст. 97 СК України у шлюбному договорі може бути визначено майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Частиною 1 ст. 103 СК України передбачено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України. Виходячи зі змісту ст. 9, 103 СК України, ст. 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши обставини справи, дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним шлюбного договору від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гребенюком С.М. та зареєстрованого в реєстрі за №

389. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Вирішуючи спір, суд ураховує, що на підставі рішення Десняського районного суду від м. Чернігова від 22 березня 2019 року (справа № 750/2049/19) ОСОБА_2 має перед ОСОБА_1 невиконані боргові зобов`язання. 18 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року, але ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2019 року останній відмовлено у задоволенні такої заяви. Після подання заяви про перегляд заочного рішення Десняського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року, тобто будучи достеменно обізнаною про існування зобов`язання, що підтверджено судовим рішенням, і до її вирішення судом по суті, відповідачка ОСОБА_2 з чоловіком ОСОБА_3 10 травня 2019 року уклали шлюбний договір, за яким домовилися, що у разі розірвання шлюбу чоловіку ( ОСОБА_3 ) буде належати 80% майна подружжя, а дружині ( ОСОБА_2 ) 20%, тобто використали механізм укладення шлюбного договору для створення правового підґрунтя зміни власника квартири на шкоду ОСОБА_1 , як кредитора, що вочевидь не можна визнати добросовісними діями. Так, укладений сторонами шлюбний договір від 10 травня 2019 року врегулював поділ лише нерухомого майна в пропорції 80% на 20% при розірванні шлюбу. В оспорюваному правочині зазначено, що інше майно підлягає поділу порівну між сторонами. Разом з тим, матеріали даної цивільної справи не містять інформації про наявність у ОСОБА_2 іншого майна, що підлягає поділу між подружжям. Крім цього, подружжя визначило, що за боргові зобов`язання, які виникли під час шлюбу, відповідає лише той, хто отримав кошти і лише майном, що належить на праві особистої приватної власності, та часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена в натурі тому з подружжя, хто отримав грошові кошти (взяв на себе боргові зобов`язання). У подальшому, 02 липня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і 10 липня 2019 року накладено арешт на майно боржниці ОСОБА_2 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 92,7 кв.м. 19 липня 2019 року ОСОБА_3 , посилаючись на шлюбний договір від 10 травня 2019 року, звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, за результатами розгляду якого заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2019 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 4/5 частин трикімнатної житлової квартири, площею 92,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, при вирішенні справи № 750/8144/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири в порядку поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 не брала участі у справі, вимоги щодо визнання шлюбного договору недійсним не заявлялись і не вирішувались. Отже, до вирішення судом вимог про визнання шлюбного договору недійсним діяла презумпція правомірності цього правочину, передбачена статтею 204 ЦК України. Суд першої інстанції вірно врахував, що шлюбний договір від 10 травня 2019 року не являється правочином по відчуженню майна (квартири) та правильно зазначив, що після 10 липня 2019 року квартира не могла бути відчужена з огляду на накладений в рамках виконавчого провадження арешт. Разом з тим, саме оспорюваний договір у липні 2019 року використано ОСОБА_3 , як підставу звернення до суду із позовом про визнання права власності на частину квартири (справа № 750/8144/19). З огляду на те, що за умовами договору ОСОБА_3 не відповідає за грошовими зобов`язаннями, які виникли під час шлюбу, апеляційний суд погоджується з висновокм суду першої інстанції про те, що, уклавши шлюбний договір, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 штучно зменшили частку ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, якою вона має відповідати за виниклими у неї під час шлюбу зобов`язаннями. Зазначені обставини у сукупності спростовують доводи апеляційної скарги про недоведеність вимог ОСОБА_1 щодо спрямованості шлюбного договору на невиконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2019 року у справі № 750/2049/19. Доводи апеляційної скарги про те, що незгода з одним пунком шлюбного договору не є підставою для визнання недійсним всього договору відхиляються судом, як безпідставні, оскільки на переконання суду першої інстанції, з чим повністю погоджується суд апеляційної інстанції, оспорюваний шлюбний договір не був би укладений без включення до нього пункту 2.3, яким відповідачами встановлено правовий режим нерухомого майно (80% чоловіку, 20% дружині), інших (немайнових) правовідносин шлюбний договір не містить, що в силу ст. 217 ЦК України є підставою про визнання такого правочину недійсним вцілому, а не окремої її частини. Отже, районний суд, вирішуючи спір, правильно встановив, що оспорюваний шлюбний договір було укладено з метою уникнення виконання зобов`язань ОСОБА_2 по сплаті боргу на користь ОСОБА_1 , про які остання була достеменно обізнана, укладаючи правочин, і доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Отже, на підставі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_3 належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 УЦПК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Водолагін С.М. просив стягнути з ОСОБА_3 6 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, колегія суддів зазначає таке. Як убачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Водолагін С.М. на підставі ордеру серії СВ № 1026392 від 23 лютого 2022 року (а.с. 170). Відповідно до скерованих апеляційному суду адвокатом Водолагіним С.М. договору № 03 про надання професійної правової допомоги від 22 лютого 2022 року, ОСОБА_1 доручає, а ОСОБА_4 приймає на себе зобов`язання про надання правової допомоги у цивільній справі № 750/10685/21 представляти її інтереси в Чернігівському апеляційному суді (а.с. 169). Відповідно до п. 3.1 договору № 03 про надання професійної правової допомоги від 22 лютого 2022 року, оплата винагороди за надання правової допомоги визначена сторонами у фіксованій сумі, незалежно від потраченого часу ОСОБА_4 по представництву інтересів ОСОБА_1 у Чернігівському апеляційному суді, в сумі 6 000 грн. Як свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру серії К № 01/02 від 23 лютого 2022 року, ОСОБА_1 сплатила адвокату Водолагіну С.М. 6 000 грн згідно з п. 3.1 договору від 22 лютого 2022 року, за представництво інтересів ОСОБА_1 у Чернігівському апеляційному суду, справа № 750/10685/21 (а.с. 171). Виходячи з наведеного вище та беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належить стягнути по 3 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. У той же час, апеляційний суд не вбачає підстав для відшкодування понесених ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 грудня 2021 року без змін. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 3 000 (три тисячі) грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 3 000 (три тисячі) грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 червня 2022 року. Головуючий: Н.В. Шитченко Судді: Н.В. Висоцька О.І. Онищенко