Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/3962/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3839/22 Справа № 202/3962/20 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральних збитків завданих злочином,- В С Т А Н О В И Л А: В провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебувало кримінальне провадження № 12013040030000672 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою Верховного суду від 18 червня 2020 року, вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у даному кримінальному провадженні, скасовано в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди та призначено новий розгляд у цій частині у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. 30 червня 2020 року з Верховного Суду надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральних збитків завданих злочином. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 17 червня 2013 року близько 21:47, керуючи автомобілем ВАЗ-2107 (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Дніпрі по Слобожанському проспекту в напрямку вул. Столєтова грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, всупереч вимогам п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 10.1, п. 12.3, пп. «б» п. 12.9 та дорожнього знака 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» (40 км/год.) розділу 33 Правил дорожнього руху скоїв на нього наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді тяжкої відкритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудної клітки, закритих переломів обох кісток лівого передпліччя, лівої плечової кістки; правої великогомілкової кістки та голівки малогомілкової кістки зі зміщеннями відламків, відкритого перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням, рваних ран верхніх та нижніх кінцівок, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя. Зважаючи на незворотні ушкодження здоров`я, позивач змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Враховуючи зазначене, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 972 000 грн. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди завданої злочином задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану злочином у розмірі 50 000,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової психологічної експертизи у сумі 5076,00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Додатковим рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 квітня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави, судовий збір у розмірі 750,00 гривень. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування основного та додаткового покарань. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 78 875,83 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн. моральної шкоди. Дніпровський апеляційний суд 13 листопада 2019 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 в частині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнив його від відбування основного та додаткового покарань. В іншій частині вирок залишив без зміни. ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 17 червня 2013 року близько 21:47, керуючи автомобілем ВАЗ-2107 (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Дніпрі по Слобожанському проспекту в напрямку вул. Столєтова зі швидкістю близько 65 км/год., грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, всупереч вимогам п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 10.1, п. 12.3, пп. «б» п. 12.9 та дорожнього знака 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» (40 км/год.) розділу 33 Правил дорожнього руху неправильно оцінив дорожню обстановку, що склалася, при наближенні до дорожнього знака 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» (40 км/год.) не виконав вимоги цього знака, не знизив швидкості керованого ним автомобіля, чим позбавив себе можливості при виникненні небезпеки для руху своєчасно зупинити керований ним автомобіль. Під час виявлення небезпеки для руху, а саме зміни дорожньої обстановки у вигляді пішохода ОСОБА_1 , який переходив проїзну частину справа наліво щодо напрямку руху автомобіля та наближався до його смуги руху, ОСОБА_2 не своєчасно застосував заходи екстреного гальмування, знизивши в зоні дії дорожнього знака 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» (40 км/год.) швидкість керованого ним транспортного засобу до 44,2...43,7 км/год., тим самим продовжив перевищувати максимально дозволену швидкість руху на даній ділянці дороги, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, проявив злочинну самовпевненість, перестав зменшувати швидкість руху автомобіля, а замість цього змінив напрямок руху автомобіля шляхом відвороту керма ліворуч у бік напрямку руху пішохода ОСОБА_1 , в результаті чого скоїв на нього наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді тяжкої відкритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудної клітки, закритих переломів обох кісток лівого передпліччя, лівої плечової кістки; правої великогомілкової кістки та голівки малогомілкової кістки зі зміщеннями відламків, відкритого перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням, рваних ран верхніх та нижніх кінцівок, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя. Постановою Верховного Суду від 18.06.2020 р. касаційну скаргу захисника Білого Івана Миколайовича задоволено частково. Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди скасовано та призначено новий розгляд у цій частині у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Згідно висновку експерта №19/104-19/214 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 14.07.2021 року, зазначено, що орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) становить 162 мінімальну заробітну плату. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, а визначений розмір моральної шкоди є достатнім для розумного відшкодування і не призводить, в свою чергу, до збагачення при встановлених обставинах, напроти становить достатню справедливу форму відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Системний аналіз й тлумачення зазначених норм права вказує, на те, що суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричинених потерпілій внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, із його володільця, незалежно від його вини. Суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричинених потерпілому внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, із його володільця, незалежно від його вини. При цьому, керуючись статтею 1193 ЦК України, судом розмір відшкодування було визначено у розмірі 50 000 грн, урахувавши необережні дій потерпілої особи, ступеню її вини. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи. Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: