Постанова 4803 № 200/7757/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2639/22 Справа № 200/7757/19 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І.А. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення. Позов обґрунтований тим, що згідно договору дарування від 12.05.1992 року ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок з господарчими та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак брат позивача, ОСОБА_1 , самовільно, без її дозволу заселився до цього будинку та періодично проживає там, доглядає за батьком, порається по господарству та взагалі відноситься до цього будинку як до свого, вважаючи себе його власником. Така поведінка, на думку позивача, є протиправною та порушує її права володіння та користування будинком, оскільки вона зі своєю сім`єю не може нормально приїхати до будинку, у них постійно виникають конфлікти з відповідачем, а також між її чоловіком та братом. Враховуючи зазначене, просила суд, усунути їй перешкоди у володінні та користуванні належною їй власністю та виселити ОСОБА_1 з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні власністю та виселено з домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768, 40 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 згідно договору дарування від 12.05.1992 р., що посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Слободян Е.Б., за реєстр. №4-4264, належить на праві власності житловий будинок з господарчими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання відповідача у будинку порушує права позивача вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, з наступних підстав. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно зі статтею 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. За змістом частини першої статті 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Для застосування правил цієї статті необхідна одночасна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача. У справах про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, необхідно виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винної особи може відбутися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, органами внутрішніх справ тощо. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Установлено, що ОСОБА_2 згідно договору дарування від 12.05.1992 р., що посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Слободян Е.Б., за реєстр. №4-4264, належить на праві власності житловий будинок з господарчими та побутовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала на самовільне та протиправне вселення ОСОБА_1 у спірний будинок, чинення перешкод власнику будинку у користуванні ним, що є підставою для виселення ОСОБА_1 . Проте, позивач не довела факт створення відповідачем перешкод у користуванні належним їй житловим будинком, оскільки доказів створення таких перешкод позивачем не надано, незаконність користування відповідачем спірним житлом у суді не доведена. Крім цього судом встановлено, що відповідач у спірному будинку не зареєстрований та фактично постійно не проживає. Встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження реєстрації в спірному будинку, постійного проживання в ньому та систематичного порушення відповідачем правил співжиття, які б робили неможливим проживання сторін в одному будинку, а отже, не доведено існування умов, передбачених статтею 116 ЖК УРСР, для виселення ОСОБА_1 із спірного житла, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Власник майна може вимагати усунення порушення свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним, є правильними. Однак визначальним для захисту права власності є існування перешкод з боку відповідача у користуванні власником своєю власністю, наявність яких в цій справі позивачем не доведена. За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. На підставі ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь апелянта підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених при подачі апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 09 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1152,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: