Постанова Вінницький апеляційний суд № 147/1062/21

Справа № 147/1062/21 Провадження № 22-ц/801/1024/2022 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борейко О. Г. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2022 рокуСправа № 147/1062/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого: Копаничук С.Г. Суддів: Міхасішина І.В., Сопруна В.В. за участю секретаря Михайленко А.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Тростянецька селищна рада Гайсинського району Вінницької області; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 квітня 2022 року, повний текст якого виготовлений 14 квітня 2022 року, постановленого у приміщенні того ж суду під головуванням судді Борейко О.Г. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та Тростянецької селищної рада Гайсинського району Вінницької області про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків, через його нікчемність, застосування наслідків нікчемності правочину, - В с т а н о в и в : В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність. Вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , спадкоємцями після смерті якої є він та його рідні сестри - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 17.03.2021 року він звернувся до Тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини . Того ж дня, ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки у спадщині на його користь, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву. Однак, у нотаріальній конторі державний нотаріус повідомив його, що може видати свідоцтво лише на обов`язкову частку у майні, тобто 1/6, а не 2/3 частки, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернувся інший спадкоємець, на користь якого ОСОБА_4 02.02.2004 року був складений заповіт. Ухвалою Тростянецького районного суду від 27.09.2021 року у цивільній справі №147/1008/21, в порядку забезпечення доказів, витребувано від Тростянецької селищної ради, що є правонаступником Тростянчикської сільської ради Тростянецького району, копію заповіту ОСОБА_4 від 02.02.2004 року. На виконання вимог цієї ухвали, 01.10.2021 року Тростянецька селищна рада надала копію вищевказаного заповіту , посвідченого секретарем виконавчого комітету Тростянчикської сільської ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук А.Т., яким ОСОБА_4 все своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_2 . Вважаючи , що зазначений заповіт від 02.02.2004 року є нікчемним в силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України, оскільки станом на 02.02.2004 виконавчий комітет Тростянчикської сільської Ради народних депутатів не уповноважував секретаря Марчук Л. Г. на вчинення нотаріальних дій, тобто, заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, просив суд визнати вказаний заповіт таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність. У заяві від 03.02.2022 року про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 02 лютого 2004 року секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г., зареєстрований в реєстрі за №2, таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину: скасувати чинність заповіту, складеного від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 02 лютого 2004 року секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г., зареєстрований в реєстрі за №2; позбавити права спадкування за заповітом ОСОБА_2 , яка визначена розпорядженням заповідача в якості спадкоємця за заповітом;визнати право на спадщину за законом на загальних підставах після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , за спадкоємцями, які у визначений статтею 1270 ЦК України строк подали заяву про прийняття спадщини. Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Тростянецьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області. Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 квітня 2022 року у задоволенні позову про визнання заповіту таким, що не породжує правових наслідків через його нікчемність відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а у справі постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вказав, що з сукупного аналізу ст. 1251 ЦК України, ст. 37 ЗУ «Про нотаріат» і п. 2 розділу І «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України» в редакції на час посвідчення заповіту випливає , що виключно виконавчий комітет Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів. Тому, висновок суду про те, що на момент посвідчення спірного заповіту не вимагалося наявності рішення сесії сільської ради про уповноваження посадової особи, зокрема секретаря на здійснення нею нотаріальних дій, є неправильним. В матеріалах справи міститься довідка архівного відділу Гайсинської РДА, в якій зазначено що в рішеннях виконавчого комітету Тростянчикської сільської Ради Тростянецького району за період з 2002 по 2004 роки відсутні записи про покладання на посадових осіб виконавчого комітету обов`язків вчиняти нотаріальні дії в 2004 році, що свідчить про те, що секретар сільської ради Марчук Л.Г. не мала повноважень посвідчувати оспорюваний заповіт. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Статтею 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Стаття 1257 ЦК Українипередбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Заповіт є нікчемним у разі складання його особою, яка не мала такого права. Так, відповідно до статті 1234 ЦКУправо на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках шістнадцяти років. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст.1247 ЦК України ( в ред. на 02.02.2004 ) , відповідно до ч. 3 якої заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіт може бути визнаний недійсним у разі недодержання в момент його складання вимог щодо оформлення та посвідчення. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК Українищодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Згідно ст.1251 ЦК якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Суд встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 (а.с.7, 48). За ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_6 , на підставі свідоцтва про право власності ,виданого виконкомом Тростяничкської сільської ради 23.12.2002 року ,зареєстрованого за №190 23.12.2002 в КП «Тульчинське МБТІ», зареєстровано право власності у рівних частках на житловий будинок по АДРЕСА_1 . 02 лютого 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося ,в тому числі, житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , земельну частку (пай), майновий пай заповіла ОСОБА_2 .. Заповіт посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за №2 (Т. 1 а.с. 19). Також, 02 лютого 2004 року батько ОСОБА_6 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті все належне йому майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в тому числі, житловий будинок по АДРЕСА_1 , грошові вклади по рахунках №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , що знаходяться в філії 2936/031 заповів ОСОБА_2 .. Заповіт посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за №1 (Т. 1 а.с.73). 12 березня 2009 року ОСОБА_4 за договором дарування жилого будинку передала безоплатно у власність доньці ОСОБА_2 , а остання прийняла у власність 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель по АДРЕСА_1 (а.с.80). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_6 , який на день своєї смерті був зареєстрований і проживав у будинку АДРЕСА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_2 та онукою ОСОБА_7 , що підтверджується записом в господарській книзі (Т. 1 а.с. 75). Заповіт ОСОБА_6 не оскаржувався, є чинним, його донька - відповідач ОСОБА_2 , як спадкоємець, яка постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 ,1/2 частина будинку якої вже була подарована у 2009 році доньці ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 17.03.2021 року звернувся до Тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (Т. 1 а.с.40).Того ж дня ОСОБА_3 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь позивача, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву (Т. 1 а.с. 40, зворот). 24 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Тростянецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 47). З довідки КП «Тульчинського МБТІ» №280 від 26.05.2021 вбачається, що станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 продовжено бути зареєстрованим за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у рівних частках на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Тростянчикської сільської ради 23.12.2002 (а.с. 81). Постановляючи рішення у справі суд виходив із того, що на день смерті ОСОБА_4 1/2 частина будинку відповідно до ст.1218 ЦК України не входила до загальної спадкової маси ст.1218 ЦК України, оскільки вибула із права власності шляхом відчуження (дарування). У складі спадщини ОСОБА_4 залишилися земельна частка (пай), майновий пай, які оспорюваним заповітом, померла за життя заповіла відповідачці . Після спливу шести місяців ОСОБА_1 звернувся до Тростянецької державної нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину до спадкового майна ОСОБА_4 за законом на свою частку (2/3). Однак, державний нотаріус його повідомив, що може видати свідоцтво лише на обов`язкову частку у майні, тобто 1/6, а не 2/3 частки, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернувся інший спадкоємець на користь якого їх матір`ю був складений заповіт від 02.02.2004, що посвідчений секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Марчук Л. Г. і зареєстрований в реєстрі за №2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на аналіз ст. 1,п.п.5 п. б) ч.1 ст.38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 12.05.1997 №280/97-ВР,п.1 ч.2 ст.37 ЗУ «Про нотаріат» та висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 ,що в силу ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає врахуванню судами, виходив із того, що підстав для визнання спірного заповіту таким, що не породжує правових наслідків в силу нікчемності, не вбачається. Закон в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту містив пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій. Зміни до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» щодо доповнення повноважень по вчиненню нотаріальних дій уповноваженими посадовими особами органів місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає нотаріусів, відбулися у 2008 в редакції Закону №614-VI від 01.10.2008, в той час, як спірний заповіт посвідчений 02.02.2004. Секретар виконкому сільської ради Марчук Л. Г. , посвідчуючи заповіт, діяла на підставі чинного законодавства, як посадова особа виконавчого комітету органу місцевого самоврядування і у матеріалах справи відсутні докази того, що станом на 02.02.2004 у даній сільській раді будь-які інші посадові особи, крім секретаря , були уповноважені вчиняти нотаріальні дії, зокрема, посвідчувати заповіти. Оскільки оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Тростянчикської сільської Ради народних депутатів Марчук Л. Г., тобто посадовою особою виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, яка в силу закону мала право посвідчувати заповіти в населеному пункті де немає нотаріуса, і не вимагалося наявності спеціального рішення сесії ради про уповноваження секретаря на здійснення нею нотаріальних дій і доказів того ,що волевиявлення ОСОБА_4 у заповіті не відповідало її волі немає, підстави для визнання заповіту нікчемним відсутні. ОСОБА_4 реалізувала своє право на заповіт, звернувшись до сільської ради в населеному пункті де немає нотаріуса; заповіт складено у письмовій формі підписано заповідачем та посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка на підставі чинного на час посвідчення заповіту закону виконувала відповідні функції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про те, що на момент посвідчення спірного заповіту не вимагалося наявності рішення сесії сільської ради про уповноваження посадової особи, зокрема ,секретаря ради на здійснення нею нотаріальних дій, не заслуговують на увагу. Відповідно до ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Згідно із ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 12.05.1997 №280/97-ВР (в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту) посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Підпунктом 5 п. "б" ч.1 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( у відповідній редакції) передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад). Пунктом 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про нотаріат" (у діючій на той час ред. ) визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти. Оскільки закон містив пряму вказівку про покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій, а доповнення ч.1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» по покладенню повноважень по вчиненню нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів, лише на уповноважених посадових осіб органів місцевого самоврядування відбулося лише у 2008 в редакції Закону №614-VI від 01.10.2008, в той час, як спірний заповіт посвідчений 02.02.2004 Як вбачається з матеріалів справи, секретар виконавчого комітету Тростянчицької сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. самостійно не присвоювала собі відповідних повноважень, а діяла на підставі чинного законодавства, як посадова особа органу місцевого самоврядування. Докази того, що станом на 02.02.2004, крім секретаря Марчук Л. Г., будь-які інші посадові особи вказаної сільської ради чи її виконавчого комітету були уповноважені на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів, в матеріалах справи відсутні. Крім того, як вбачається з висновку Великої Палати Верховного Суду у справі від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті. У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається. Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту. Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача. Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях у справах "Малахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року, "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Прессос Компанія Нав`єра С.А." та інші проти Бельгії" від 28 жовтня 1995 року, "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування" / "законні сподівання" особи. По-четверте, практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі "Сьорінг проти Сполученого Королівства", де зазначається, що "в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда". І, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Проте саме це спостерігатиметься при визнанні нікчемності заповіту, як наслідку невідповідності редакцій цивільного і нотаріального законодавства щодо посвідчення заповіту посадовою особою виконавчого комітету органу місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає нотаріусів . З таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що оскільки оспорюваний заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Тростянчицької сільської Ради народних депутатів Тростянецького району Вінницької області Марчук Л. Г. ,як посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка в силу закону мала право посвідчувати заповіт в населеному пункті де немає нотаріуса, і на момент посвідчення такого заповіту не вимагалося наявності рішення сесії сільської ради про уповноваження посадової особи, зокрема секретаря, на здійснення нею нотаріальних дій ,підстав для визнання заповіту таким ,що не породжує правових наслідків через його нікчемність, відсутні. Крім того, колегія суддів вважає, що позивач не надав і матеріали справи не містять достовірних і достатніх доказів того, що в період повноважень Тростянчикської сільської ради, що охоплював день посвідчення заповіту , у секретаря виконавчого комітету сільської ради Марчук Л.Г. були відсутні такі повноваження і вони належали іншій посадовій особі ради. Згідно ст. 79 ЦПК достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а згідно ст.80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.ч.3,4,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги про те, що довідка архівного відділу Гайсинської РДА про відсутність в рішеннях виконавчого комітету Тростянчицької сільської Ради за період з 2002 по 2004 роки записів про покладання на посадових осіб виконавчого комітету ради обов`язків вчиняти нотаріальні дії у 2004 році, свідчить про відсутність у секретаря Марчук Л.Г. повноважень вчиняти нотаріальні дії 02.02.2004 року , не заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 7 ст. 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на час посвідчення спірного заповіту) строк повноважень сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення), районних, обласних рад становив чотири роки. Позивач не надав суду і у матеріалах справи відсутні достовірні докази щодо періоду повноважень Тростянчицької сільської ради Тростянецького району , його початку та виникнення повноважень у її посадових осіб ,яке могло розпочинатись на підставі рішень ще з 2000 року . Відтак , довідка про відсутність у рішеннях виконавчого комітету Тростянчицької сільської Ради за період з 2002 по 2004 роки записів про покладання на посадових осіб виконавчого комітету ради обов`язків вчиняти нотаріальні дії у 2004 році не може являтись достовірним і достатнім доказом відсутності у секретаря Марчук Л.Г. повноважень вчиняти нотаріальні дії 02.02.2004 року , так як доказування не може грунтуватись на припущеннях. Позивачем в додаток до апеляційної скарги прикріплено іншу довідку архівного відділу Гайсинської РДА від 05.05.2022 року про те, що за період з 1991 року по 2004 роки відсутні рішення про покладання на посадових осіб виконавчого комітету обов`язків вчиняти нотаріальні дії ,яка не надавалась суду першої інстанції в якості доказу і була предметом його розгляду. Разом тим, виходячи з положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не може прийняти та оцінювати його в якості нового доказу у справі. Відповідно до положень вказаної частини цієї статті , докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заявник апеляційної скарги не надав суду доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього , не заявляв відповідного клопотання, а тому вказана обставина подання нових доказів до суду апеляційної інстанції не являється законною підставою для переоцінки доказів , скасування законного і обгрунтованого рішення суду та постановлення апеляційним судом нового рішення. Інші доводи апеляційної скарги також правильні висновки суду не спростовують і не впливають на законність прийнятого судом рішення,. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки підстави для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення не наведені , рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а вказане рішення - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 12 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий С.Г. Копаничук Судді: І.В. Міхасішин В.В. Сопрун