Постанова 4856 № 120/15113/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/15113/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 23 червня 2022 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Калинівської міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Калинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Калинівської міської ради, в якому просили: -визнати протиправним та скасувати рішення Калинівської міської ради Вінницької області від 27 серпня 2021 року №2243 в частині відмови у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою; -зобов`язати Калинівську міську раду Вінницької області надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Бережанського старостинського округу Вінницької області громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року позов задоволено: -визнано протиправним та скасовано рішення Калинівської міської ради від 27 серпня 2021 року №2243 в частині відмови у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га на території Бережанського старостинського округу Вінницької області; -зобов`язано Калинівську міську раду надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га на території Бережанського старостинського округу Вінницької області. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. 11.04.22 від позивачів, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим останні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до Калинівської міської ради із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га кожному із земель на території Бережанського старостинського округу Вінницької області. До клопотань долучені документи, передбачені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, зокрема й графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаних земельних ділянок, копії паспортних документів заявників. Рішенням Калинівської міської ради 11 сесії 8 скликання №2243 від 27 серпня 2021 року заявникам відмовлено у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, з тих підстав, що зазначені в графічних матеріалах, перебувають у користуванні громадян відповідно до рішення 16 сесії 21 скликання Комунарівської сільської ради від 01 квітня 1994 року. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачі звернулися до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване рішення Калинівської міської ради прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, що свідчить про відсутність наміру у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. У частині третій статті 22 ЗК України зазначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам-для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян-для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Статтею 81 ЗК України закріплено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Ч. 1-3 та 5 ст. 116 ЗК України врегульовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР). Згідно положень статті 25 вказаного Закону, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частина перша статті 26 Закону №280/97-ВР). Частинами 1, 5, 14 статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради. Також повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України. Зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Як з`ясовано під час апеляційного розгляду справи позивачі звернулися до відповідача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею по 2,0 га, однак рішенням 11 сесії 8 скликання №2243 від 27.08.2021 року позивачам відмовлено у наданні таких дозволів. Із оскаржуваного рішення №2243 від 27 серпня 2021 року слідує, що підставою для відмови позивачам у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність слугувало те, що такі ділянки перебувають у користуванні інших осіб відповідно до рішення Комунарівської сільської ради 16 сесії 21 скликання від 01 квітня 1994 року. Разом з тим слід зазначити, що рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови, що узгоджується з абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України. В той же час, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Водночас, як вірно зауважено судом першої інстанції, положення статті 125 Земельного кодексу України, згідно із якою право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим, в силу приписів статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Проте, у даній справі відсутні докази, які б підтверджували факт перебування земельних ділянок, які позивачі мають намір отримати у власність, у користуванні інших осіб. Не підтверджує такого факту й рішення 16 сесії 21 скликання Комунарівської сільської ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області від 01 квітня 1994 року, адже зі змісту такого слідує, що на розгляд сесії сільської ради виносилось зокрема питання щодо виділення земельних ділянок для ведення підсобного господарства громадянам села. За результатами розгляду такого вирішено виділити земельні ділянки окремим громадянам в межах розмірів від 0,05 га до 0,22 га. При цьому, з рішення Комунарівської сільської ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області від 01 квітня 1994 року неможливо встановити (ідентифікувати), які саме земельні ділянки вирішено виділити окремим громадянам, адже у рішенні не зазначено ані кадастрових номерів ділянок, ані інших відомостей, на підставі яких можливо було б визначити їх місцезнаходження. Відтак колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в тій частині, що земельні ділянки, які позивачі мають намір отримати у власність, та деякі із земельних ділянок про виділення яких йдеться у рішенні Комунарівської сільської ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області від 01 квітня 1994 року, є одними і тими ж ділянками. Більше того, відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано доказів того, що право власності на виділені рішенням Комунарівської сільської ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області від 01 квітня 1994 року земельні ділянки зареєстровано у належний спосіб. За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування не відповідає приписам частини 2 статті 2 КАС України, оскільки не містить обґрунтування та визначених частиною 7 статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України. Зазначена обставина є цілком достатньою для скасування такого рішення відповідача. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. В свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених в постановах від 21.08.2019 (справа № 826/18591/15), від 12.09.2018 (справа №826/3163/16), від 10.10.2019 (справа № 820/2632/17) та від 15.11.2019 (справа № 812/1646/17) та 12.06.2020 (справа №808/3187/17). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Калинівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.