Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/1999/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/1999/21 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кравця О.О. судді Зуєвої Л.Є. судді Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року по справі № 540/1999/21, прийнятого у порядку спрощеного позовного провадження у складі судді Гомельчука С.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 07 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просив: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Херсонській області в частині проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 56%; зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді, виходячи із розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді на підставі довідки ТУ ДСА у Херсонській області від 27.02.2020р. №34202 у розмірі 90% без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум починаючи з 19.02.2020р. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ, УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, та просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020р. №2-р/2020, судді, які перебувають у відставці, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання залежно від зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді. При проведенні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за довідкою ТУ ДСА у Херсонській області від 27.02.2020р. №34202 відповідач здійснив перерахунок з розрахунку 56% суми суддівської винагороди, зазначеної в довідці замість 90%. Апелянт також зазначив, що пенсійний орган при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання не врахував періоди трудового стажу: проходження служби в лавах Радянської Армії з 23.05.1981 року по 03.05.1983 р., що складає 1 рік 11 міс. 11 днів,навчання у Харківському юридичному інституті з 01.09.1986року по 30.06.1990року 1/2 часу навчання, що складає 1 рік 11 міс. 00 днів та проходження служби в органах внутрішніх справ на посаді слідчого з 01.08.1990р. по 01.02.1993рік, що складає 2р.6міс.00 дн. та стаж роботи судді 23 роки 9 місяців. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2022 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судами 1-ої та апеляційної інстанцій було встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016р. «Про звільнення суддів» №1515-VIІІ ОСОБА_1 був звільнений у відставку з посади судді Новотроїцького районного суду Херсонської області. З листопада 2016р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26.08.2020р. у справі №540/1980/20 визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 13.03.2020р. №2 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області перерахувати та виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці ОСОБА_1 , згідно довідки ТУ ДСА у Херсонській області №342/02 від 27.02.2020р. про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020р. У наведеному рішенні суд не виявив ознак спору між сторонами щодо відсоткового відношення утримання до суддівської винагороди обмеження виплати нарахованої суми. Згідно інформації Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане судове рішення набрало законної сили 08.12.2020 року. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Херсонській області при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання, що підлягає виплаті з 19.02.2020р. на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26.08.2020р. у справі №540/1980/20 та на підставі довідки ТУ ДСА у Херсонській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 27.02.2020р. №342/02 було зменшено розмір відсотка з 90% до 56% від суддівської винагороди, зазначеній у вказаній довідці від №342/02 від 27.02.2020р., про що позивача повідомлено листом від 13.05.2021р. №3068-2815/М-02/8-2100/21. Позивач, вважаючи, що дії відповідача, якими зменшено розмір його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 90% до 56% та проведено перерахунок належного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020р. у розмірі 56% є протиправними, порушує його права та інтереси, звернувся до суду з даним позовом. Судами 1-ї та апеляційної інстанцій також встановлено, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 23 роки 09 місяців. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ : Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 року. У відповідності до частини четвертої статті 142 вказаного Закону, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Згідно з ч. 5ст. 142 Закону № 1402-VIII, пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визначалось, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII). Законом України від 16.10.2019р. №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019р., виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII. Відповідно до п.24 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлений розмір посадового окладу судді, який з 1 січня 2020 року становить: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 % суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020р. у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, визнано таким, що не відповідає Конституції України. У вказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено наступне. Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013). Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначає, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402. Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі Броньовські проти Польщі (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X). Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10, §35)). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії). Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Апеляційний суд зазначає, що згідно вищенаведених правових норм правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Апеляційний суд також вказує на те, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020р. №2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. При цьому, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня з дати ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє. Отже, саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право на перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно Закону № 1402-VIII. Проте, апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання позивача/апелянта на необхідність застосування розміру 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, під час проведення перерахунку пенсії позивачу, оскільки такий відсоток розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді був визначений відповідачем в порядку, передбаченому Законом "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, та який відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання, встановленого чинним Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII та на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці. Така відмінність полягає в тому, що Законом № 2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення КСУ від 04.12.2018 № 11-р/2018), на відміну від положень Закону № 1402-VIII, який передбачає зовсім інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді, в даному випадку місцевого суду, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (ст. 135), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (ч.3 ст.142). З матеріалів справи вбачається, що позивачу проведено перерахунок грошового утримання судді у відставці на підставі ч. 4 ст.142 Закону №1402-VIII. При цьому, частиною третьою цієї статті визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Апеляційний суд зауважує, що вказана норма неконституційною не визнавалась. Разом з тим, перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці позивачу проведено відповідно до вимог Закону №1402-VIII та рішення КСУ від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми саме цього Закону, а не вибірково з різних законів. Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди - відсутні. Апеляційний суд також зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення ст.22 Конституції України, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, згідно норм Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 2453-VI. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, стаж ОСОБА_1 на посаді судді складає 23 роки 9 місяців. При цьому, за приписами ч.3 ст.142 Закону № 1402-VIII за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Тобто, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 у відставці, виходячи з його стажу - 23 роки 9 місяців, становить 56% (50% + 3 роки х 2%). Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта щодо неврахування пенсійним органом трудового стажу за періоди проходження служби в лавах Радянської Армії, навчання у Харківському юридичному інституті та проходження служби в органах внутрішніх справ на посаді слідчого, оскільки згідно ч.3 ст.142 Закону № 1402-VIII розмір щомісячного довічного грошового утримання обчислюється виключно за кожний повний рік роботи на посаді судді. Більш того, зарахування стажу позивача за певні періоди не є предметом спору у даній справі. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідач здійснивши з 19.02.2020р. перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 виходячи із 56% суддівської винагороди, вказаної у довідці ТУ ДСА у Херсонській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, не вчинив порушень норм діючого законодавства. Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю. (2) Висновки апеляційного суду: Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права, справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, судове рішення прийнятне та підписано суддею, який зазначений у судовому рішенні. Апеляційний суд доходить до висновку, щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги , та зміни чи скасування рішення суду 1-ої інстанції, а також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 та ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання і оскарженню не підлягає, за виключенням відповідності вимогам ст.328 КАС України. Повне судове рішення складене та підписане 23 червня 2022 року. Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.