Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/22852/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/22852/21 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : 19 листопада 2021 року громадянин Іраку ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо невиконання вимог ч. 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що полягає у бездіяльності при прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Іраку ОСОБА_2 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Іраку ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження, a також в ситуації загальнопоширеного насильства і систематичного порушення прав людини в Іраку. 4 листопада 2021 року ОСОБА_2 прибув до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області для звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідач повідомив, що спочатку необхідно подати заяву до канцелярії і лише потім прибути до підрозділу для отримання відомостей щодо результатів розгляду. На зауваження заявника щодо необхідності прийняття заяви відповідно вимог Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, співробітники ГУ ДМСУ в Одеській області не відреагували жодним чином. В подальшому, 10 листопада 2021 року заявником отримано відповідь від 5 листопада 2021 року з якої вбачається, що заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 4 листопада 2021 року розглянуто як запит та повідомлено, що заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийнято згідно вимог Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що заява позивача від 04.11.2021 не відповідає встановленому зразку заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та взагалі має іншу мету, а саме прийняття заяви про отримання статусу біженця. Як зазначає відповідач, підставою для вчинення територіальним органом ДМС дій та прийняття рішень, передбачених зокрема розділом II Правил Вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тощо - є особисте звернення особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законного представника у випадках. передбачених законом, до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС. Проте, позивач 04.11.2021 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту довільної форми, у якій позивач просив прийняти його заяву про отримання статусу біженця із доданими документами. Разом з тим, особисте подання заяви до територіального органу ДМС та особисте звернення особи до уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС - не є тотожними діями. Крім того, спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено інший (особливий) порядок при повторному зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідач наголосив, що питання про відмову в оформленні документів позивачу вже було предметом розгляду справи № 815/4340/17, за результатами розгляду якої ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позовної заяви про визнання неправомірним і скасування наказу від 18.08.2017 № 148 та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 04.11.2021 року та неприйняття відповідного рішення. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем від 04.11.2021 року по суті та прийняти відповідне рішення. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся із заявою про оформлення довідки про звернення за захистом в Україні та проведення необхідних процедурних заходів пов`язаних із зверненням особи. Заява позивача не відповідає встановленому зразку заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та взагалі має іншу мету, а саме прийняття заяви про отримання статусу біженця. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта. Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України, у зв`язку із неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Іраку. 27 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо надання йому міжнародного захисту, в обґрунтування якої зазначив, що прибув в Україну в 2008 році з метою навчання в Одеському національному медичному університеті. Навчався до 2014 року, після чого поступив до клінічної ординатури до 11 лікарні м. Одеси. В 2015 році його рідне місто Мосул захопили терористи ІДІЛ і тоді ж він втратив зв`язок з батьками. До Іраку повернутися не може, так як там конфлікт між сунітами та шиїтами. Йому в м. Мосул загрожує смерть або арешт через підозру на причетність до ІДІЛ, а в інші міста йому нема до кого їхати, адже представники ІДІЛ всюди. Заявник суніт на ім`я ОСОБА_3 , яке не люблять шиїти. Вони вважають, що ОСОБА_3 забрав від Алі халіфат, тобто нечесно забрав. Також Омар штовхав дружину і зламав їй ребра, тому шиїти проти ім`я Омар. На території України у заявника вже є дружина, з якою він проживає 2 роки. В жовтні 2017 року він зможе подати документи на посвідку на проживання. Також заявник ходив до дипломатичного представництва в Україні, щоб зробити новий паспортний документ, проте йому відмовили через недостатність в нього документів. Після цього заявник вирішив звернутися до ГУ ДМС України в Одеській області. Наказом управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області 18.08.2017 № 148 позивачу відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Про прийняте рішення позивачу доведено повідомленням від 08.08.2017 № 5/1-243. Правомірність даного наказу була предметом розгляду у справі № 815/4340/17. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, відмовлено у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року рішення першої та ухвала апеляційної інстанцій залишені без змін. 04 листопада 2021 року позивач звернувся до начальника ГУ ДМС в Одеській області із заявою, яка написана від руки, в якій просив прийняти до розгляду його заяву про отримання статусу біженця із додатковими документами, а саме: анкету ОСОБА_2 арабською та українською мовами на 4 арк., анкета особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (українською мовою) на 6 арк., пояснення ОСОБА_2 на 1арк., копії статей з інтернет-видань ЗМІ щодо поточної політичної ситуації в країні походження заявника на 2 арк., фотокартки розміром 3 на 4 в кількості 6 штук. 05 листопада 2021 року ГУ ДМС в Одеській області листом повідомило позивача, що його звернення відбулось 27.07.2017 року. Відповідно до наказу Головного управління від 08.08.2017 № 148, стосовно позивача було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення територіального підрозділу ДМС було оскаржено в судових інстанціях. Відповідно постанови Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.12.2019 року за судовою справою № 815/4340/17 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення. Враховуючи викладене, з метою дотримання нормативно-правових норм, визначених законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, позивач повинен з`явитися до відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та ОБГ ГУ ДМС України в Одеській області за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 64 (4 поверх), кабінети 09 та 10, для проведення відповідної процедури ідентифікації, оформлення матеріалів на повернення до країни походження. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приписами Закону №3671-VI гарантовано особам, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в тому числі позивачу, право на повторне звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Судом зазначено, що відповідач розглянув заяву позивача на підставі Закону України Про звернення громадян, а не у відповідності до спеціальної процедури передбаченої Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року. В свою чергу, положеннями чинного законодавства не передбачено можливості міграційного органу розглядати заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України Про звернення громадян. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI. Положеннями п.1 та 13 ч.1 статті 1 Закону № 3671-VI передбачено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Зі змісту статті 8 Закону № 3671-VI вбачається, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи. Частиною 6 статті 8 Закону 3671-VI передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Також, згідно з пунктами 2.2 та 2.4. розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа. У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. З аналізу наведеного вбачається, що на первинному етапі за результатом розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як у разі позитивного результату вирішення питання про оформлення документів щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так і у разі відмови у прийнятті заяви, відповідний орган Державної міграційної служби України зобов`язаний надати відповідь заявнику рішенням у формі наказу, що передбачено ст.8 Закону № 3671-VI. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач 04.11.2021 року повторно звернувся до міграційного органу із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої відповідачем направлено лист від 05.11.2021 року «Щодо повторного звернення за міжнародним захистом», що суперечить вказаним вимогам ст.8 Закону № 3671-VI. В апеляційній скарзі особисто апелянт наголошує, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено інший (особливий) порядок при повторному зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджує необхідність винесення за результатами розгляду заяви позивача саме наказу, а не листа. Враховуючи відсутність належним чином прийнятого рішення у формі наказу відповідача про відмову (або задоволення) в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині досліджуваних судом апеляційної інстанції вимог. Судом першої інстанції вірно відхилені доводи суду першої інстанції, що подана позивачем заява-анкета не відповідає встановленому зразку, оскільки вказана обставина не була покладена відповідачем в основу відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка судом першої інстанції, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та не спростовують факту неприйняття відповідачем відповідного наказу за результатами розгляду заяви позивача від 04.11.2021 року. Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують. Щодо клопотання представника позивача про стягнення судових витрат на правову допомогу, які понесені в ході розгляду справи судом першої інстанції, судова колегія вважає, що вони не підлягають розгляду, оскільки позивачем рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не оскаржено та судом не відмовлено у їх стягненні. Разом з цим, колегія суддів роз`яснює у відповідності до ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення. Отже, з клопотанням про стягнення судових витрат представник позивача повинен був звернутися до суду першої інстанції. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 24 листопада 2021 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко