Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/4551/21

ПОСТАНОВА іменем України 21 червня 2022 року справа № 160/4551/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. судді Головко О.В., Ясенова Т.І., при секретарі Ліненко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 (суддя Юрков Є.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Мелітополі про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди; третя особа: Державне бюро розслідувань ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 25.03.2021 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань в м.Мелітополі, в якому просить визнати протиправним і скасувати наказ №15о/с від 26.02.2021 про звільнення з посади начальника першого слідчого відділу слідчого управління з 01.03.2021 в зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби; поновити на посаді начальника першого слідчого відділу слідчого управління або на посаду з аналогічними функціональними обов`язками; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 50000гр. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 відмовлено у задоволенні позову. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що Порядок зміни категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу який є додатком до наказу ДБР від 28.12.2019 № 343 не є чинним. Він не був попереджений про зміну істотних умов праці. Наказ про звільнення прийнято на підставі, не визначеній у ст. 87 Закону України «Про державну службу». Відповідачем під час звільнення позивача допущено прояв дискримінації. Під час звільнення не було взято до уваги Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань». Відсутнє реальне скорочення посади, яку він займав. Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного: ОСОБА_1 наказом в.о. директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі) від 23.10.2018 № 12 о/с призначений на посаду начальника Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, як обраного за конкурсом з випробувальним строком 6 місяців. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 №135-ос «Про попередження працівників» наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких скорочуються з 01 лютого 2021 року, про наступне вивільнення. Наказом ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.01.2021 року №4-ос внесено зміни до наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 №135-ос «Про попередження працівників» в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01 лютого 2021 року згідно додатка 4, виклавши його в новій редакції, а саме: відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі персонально попередити про наступне вивільнення працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких з 01 березня 2021 року скорочуються. Підставою вказаного наказу визначено наказ ДБР від 30.12.2020 року № 303 дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань». 28.01.2021 позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 №17-09/414/9-23/2021, в якому викладено попередження наступного змісту: -«У зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року 202дск «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», відповідно до наказу державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року № 43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», попереджаємо про наступне скорочення посади начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку Ви обіймаєте, з 01 березня 2021 року». Позивача попереджено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Наказом т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 року № 15-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», керуючись п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», позивача звільнено з посади начальника першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. Підставою видання вказаного наказу визначено: наказ Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 202дск, наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22.10.2020 № 135 о/м, наказ Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 № 303дск, наказ ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.01.2021 № 4 о/с, персональне попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 № 17-09/414/9-23/2021. Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 1 якого в редакції до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Відповідно до частин 1, 2 статті 14 України «Про Державне бюро розслідувань» у зазначеній редакції до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці, працівники, які уклали трудовий договір із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу». Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закон України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закон України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. У зв`язку з прийняттям Закону України від 03.12.2019 № 305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції, а також затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань. Зокрема, внаслідок реалізації наказу ДБР від 20.02.2020 №202дск зі штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, виведені посади та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме: Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Мелітополі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 1 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 2 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 4 посади начальницького та середнього складу; Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Запоріжжі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу; Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Херсоні) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу. Згідно змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що вводиться в дію з 01 лютого 2021 року, (додаток до наказу ДБР від 06.07.2020 року № 315) кількість штатних посад змінена з 104 до 75, всього введено 24 штатні посади старшого та середнього начальницького складу у слідчі відділи ТУ ДБР у м. Мелітополі. Таким чином, була скорочена та виведена зі штатного розпису посада державної служби «начальника першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі», яку обіймав позивач. Встановивши цей факт, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивача на підставі положень частини першої статті 87 Закону Закон України «Про державну службу». У спірному випадку підставою звільнення позивача стали законодавчо внесені зміни щодо удосконалення діяльності ДБР, внаслідок чого було скорочено посаду державної служби, яку обіймав позивач, тому посилання позивача не те, що фактично відбулася зміна істотних умов праці а не скорочення штату є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами. Стосовно доводів позивача про обов`язок відповідача запропонувати позивачу, перед звільненням, вакантну посаду у тому самому державному органі апеляційний суд зазначає наступне. Як зазначено вище, відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закон України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до ч.3 ст. 87 Закон України «Про державну службу» в редакції на час виникнення спірних правовідносин суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закон України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення чинного законодавства не передбачали обов`язку суб`єкта призначення або керівника державної служби працевлаштувати працівника, який вивільняється. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 (справа №640/11024/20). З приводу тих обставин, що Законом України № 1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», який набрав чинності 06.03.2021, частина третя статті 87 Закон України «Про державну службу» викладена у новій редакції, у якій закріплено, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови під переведення на запропоновану посаду. З огляду на правила дії закону в часі суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оцінюючи правомірність звільнення особи, суд надає оцінку наказу про звільненню на предмет його правомірності, виходячи із того правового регулювання, яке існувало на час видання наказу про звільнення та яке було застосовано чи не застосовано під час вирішення питання щодо звільнення особи. Оскільки положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» були чинними саме в тій редакції, яку наведено вище та яку застосовано відповідачем, у суду відсутні підстави для висновку про неправомірність звільнення позивача без пропозиції йому іншої посади в ТУ ДБР. Стосовно доводів позивача щодо проявів дискримінації, що полягає у вибірковому підході до поновлення працівників на роботі у Національному агентстві з питань запобігання корупції, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі Вілліс проти Сполученого Королівства від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі Ван Раалте проти Нідерландів від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі Пічкур проти України від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004). Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні». Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом, а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» за рішенням суб`єкта призначення є його правом, а не обов`язком, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб. Стосовно посилань позивача на недотримання відповідачем пп. 4 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, вказаною нормою права прямо передбачено обов`язковість проведення конкурсу при прийнятті на службу в ДБР. Як зазначено вище, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Відповідно до підпунктів 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін. Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Тобто, працівники, які на час набрання чинності цим законом (27.12.2019) вже перебували на посадах ДБР та перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують свої повноваження до їх звільнення. У спірному випадку позивач після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» продовжував виконувати свої повноваження до часу свого звільнення, що відповідає приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 143 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу». Тобто, переведення допускається лише з посади державної служби на посаду державної служби у системі Державного бюро розслідувань, а переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада оперативного працівника. Таким чином, працівники оперативних підрозділів після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади працівника оперативного підрозділу як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу. Щодо посилання позивача на невідповідність преамбули оскаржуваного ним наказу юридичному формулюванню, викладеному в п.1 ч.1 ст.87 Закону Україні «Про державну службу» апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що в органах Державного бюро розслідувань відбулось фактично скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису, що і відображено у вказаному наказі ТУ ДБР у м. Мелітополі та відповідає підставам для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, наведеним в п.1 ч.1 ст.87 Закону Україні «Про державну службу». Відносно інших доводів позивача викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Крім того, відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа Руїз Торіха проти Іспанії суд наголошує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи позивача, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновки суду викладені в оскарженому рішенні. З огляду на правильне встановлення судом першої інстанції обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний наказ є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 без змін. Постанова набирає законної сили з 21.06.2022 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 21.06.2022. Повну постанову складено 23.06.2022. Головуючий А.В. Суховаров суддя О.В. Головко суддя Т.І. Ясенова