Постанова КЦС ВС № 442/4621/20

Постанова Іменем України 07 червня 2022 року м. Київ справа № 442/4621/20 провадження № 61-11190св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., учасники справи: заявник (боржник) - ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Акціонерне товариство «Укрсиббанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , суб`єкт оскарження - Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог скарги У липні 2020 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Позика»), Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) (далі - Дрогобицький МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції місто Львів) щодо визначення вартості майна боржника, визнання неправомірним та скасування висновку про вартість майна. Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні в Дрогобицькому МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) перебував виконавчий лист № 2-789/2010, виданий Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 23 жовтня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 583 933,07 грн, з яких: за кредитним договором від 12 квітня 2007 року 185 251,22 грн, за кредитним договором від 13 вересня 2007 року - 154 045,28 грн, за кредитним договором від 13 вересня 2007 року - 1 694,96 грн, за кредитним договором від 10 липня 2008 року - 242 941,28 грн, та 1 820 грн судових витрат. Постановою державного виконавця Дрогобицького ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) Федурком Н. В. від 15 травня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62076939 (далі - ВП) щодо виконання вказаного вище виконавчого листа. Постанову про відкриття ВП боржник ОСОБА_1 отримав 20 травня 2020 року. На підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2017 року (справа № 442/1635/17), яка набрала законної сили 26 січня 2021 року, державним виконавцем винесено постанову від 15 травня 2020 року про заміну сторони стягувача ВП з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Позика». Постановою державного виконавця від 26 травня 2020 року проведено опис та накладено арешт на належне боржнику ОСОБА_1 нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 336,2 кв. м та 258,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою державного виконавця від 04 червня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 для надання звіту та висновку про ринкову вартість арештованого нерухомого майна. 05 червня 2020 року вказана постанова державного виконавця надіслана сторонам виконавчого провадження. За висновками суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 , станом на 06 липня 2020 року, вартість нежитлового приміщення загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 279 900 грн, а нежитлового приміщення загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за тією ж адресою, - 214 900 грн. При оцінці вказаного нерухомого майна використано порівняльний методичний підхід. Листом державного виконавця від 09 липня 2020 року сторін виконавчого провадження повідомлено про оцінку майна і надіслано копію висновків про вартість майна. Копію висновку про вартість майна боржник ОСОБА_1 отримав 16 липня 2020 року. 27 липня 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби із заявою про непогодження із висновками суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 про оцінку майна, в якій зазначив, що вартість майна занижена, і повідомив про свій намір оскаржити оцінку в судовому порядку, пропонуючи визначити вартість майна після отримання висновку досудової оціночно-будівельної експертизи. Згідно з висновком досудової оціночно-будівельної експертизи від 31 липня 2020 року № 474/20, виконаної на замовлення ОСОБА_1 та проведеної судовим експертом Ляшем І. І., станом на 17 липня 2020 року вартість нежитлового приміщення загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 780 320 грн з ПДВ, та вартість нежитлового приміщення загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - 599 050 грн з ПДВ, що значно відрізняється від оцінки, проведеної в рамках ВП. 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що арештоване майно вже передано Держаному підприємству «Сетам» (далі - ДП «Сетам») для реалізації на електронних торгах за оцінкою, яку він оспорює, і торги призначені на 25 вересня 2020 року. При цьому, Дрогобицький ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) жодним чином не реагує на заяви боржника та наявність висновку судового експерта, а також на оскарження дій державного виконавця в судовому порядку. Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення вимог скарги, просив суд: - визнати дії Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) щодо визначення вартості майна боржника ОСОБА_1 неправомірними; - визнати недійсними та скасувати висновки ФОП ОСОБА_2 від 06 липня 2020 року про вартість майна - нежитлового приміщення під літ. «Г-1» загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 279 900 грн, та нежитлового приміщення під літ. «Е-1» загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 214 900 грн; - визначити вартість арештованого майна відповідно до висновку експерта № 474/20 від 31 липня 2020 року за результатами досудової оціночно-будівельної експертизи, а саме: вартість нежитлового приміщення загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 780 320 грн з ПДВ, та вартість нежитлового приміщення загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 599 050 грн з ПДВ; - стягнути з Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) 5 720 грн, як оплату за проведення судової експертизи; - зупинити реалізацію ДП «Сетам» продаж на електронних торгах арештованого іпотечного майна за ВП № 62076939, а саме: нежитлового приміщення загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 279 900 грн, номер лоту 435575, дата початку торгів - 25 вересня 2020 року, та нежитлового приміщення загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 214 900 грн, номер лоту 435936, дата початку аукціону - 25 вересня 2020 року, до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду даної скарги. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії державного виконавця Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) Федурка Н. В. щодо визначення результатів вартості майна боржника ОСОБА_1 неправомірними. Зобов`язано державного виконавця Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) Федурка Н. В. усунути порушення шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах нежитлових приміщень під літ. «Г-1» загальною площею 336,2 кв. м та під літ. «Е-1» загальною площею 258,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в подальшому визначити результати вартості зазначеного майна у чіткій відповідності до вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні решти вимог скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скаржником доведено належними та допустимими доказами, що оцінка арештованого майна проводилась лише на підставі порівняльного підходу, який ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування, без безпосереднього огляду арештованих нежитлових приміщень, у зв`язку з чим права ОСОБА_1 як боржника порушені, а тому наявні підстави для визнання незаконними дій державного виконавця щодо проведення оцінки нерухомого майна. Разом з тим, щодо вимоги скаржника про зупинення передачі майна на реалізацію судом, то усунення порушень, допущених державним виконавцем можливе лише шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах арештованого майна, а не їх зупинення, з подальшим визначенням результатів вартості зазначеного майна у чіткій відповідності до вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та вчинення дій, спрямованих на усунення суперечностей щодо вартості арештованого майна (призначення рецензування звітів, вчинення дій щодо визначення результатів вартості майна у процесуальний спосіб, належне повідомлення учасників щодо визначення таких результатів, тощо). Не підлягає задоволенню вимога скарги про стягнення з Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) вартості понесеної оплати за проведення судової експертизи, оскільки така була проведена судовим експертом Ляшем І. І. на замовлення ОСОБА_1 , а не призначена державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому такі витрати не є судовими витратами, які пов`язані саме з розглядом зазначеної скарги. Таким чином, державним виконавцем не в повній мірі виконано всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», що призвело до порушення прав ОСОБА_1 як сторони у ВП (наявність двох істотно різних висновків, якими визначено вартість арештованого майна), а тому наявні всі підстави для часткового задоволення скарги. Постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2021 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року в частині вирішення вимог про зобов`язання державного виконавця Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) Федурка Н. В. усунути порушення шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах нежитлових приміщень під літ. «Г-1» загальною площею 336,2 кв. м та під літ. «Е-1» загальною площею 258,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та в подальшому визначити результати вартості зазначеного майна у чіткій відповідності до вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», скасовано. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, постановляючи ухвалу в частині вимог скарги про визнання незаконними дій державного виконавця щодо визначення оцінки арештованого майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, оскільки суб`єкт оцінювання особисто не оглядав внутрішні приміщення об`єкта оцінки і зауважень щодо допуску його до об`єкта з метою проведення вказаного дослідження не висловлював, відтак, оцінка виконувалась лише за наданими документами, що підтверджується й матеріалами ВП, в яких є лише експлікація внутрішніх площ та поверховий план будівель, а тому дослідження було проведено не в повному обсязі, а заперечення боржника щодо оцінки були залишені безпідставно без уваги. Разом з тим, вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії не підлягають задоволенню, оскільки заявник таких вимог у даній справі не заявляв. Крім того, вимоги про зобов`язання державного виконавця вчинити дії у спосіб шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах арештованого майна, який не передбачений ні Законом України «Про виконавче провадження», ні Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, задоволені бути не можуть. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій 02 липня 2021 року, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання дій державного виконавця Дрогобицького МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) щодо визначення результатів вартості майна неправомірними і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Ухвала суду в частині вимог скарги про зобов`язання державного виконавця вчинити дії до апеляційного суду не оскаржувалась, тому перегляду в касаційному порядку не підлягає. Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20) та від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 (провадження № 61-8091св20). Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , отримавши повідомлення від державного виконавця про результати оцінки описаного та арештованого майна, не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки. Таким чином, боржник ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт заниження вартості об`єкта оцінки. Отже, визначення вартості майна боржника проведено з дотриманням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінетів Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891 (далі - Методика № 1891), Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2). Доводи інших учасників справи У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні. Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що на примусовому виконанні в Дрогобицькому МР ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) перебував виконавчий лист №2-789/2010, виданий Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 23 жовтня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 583 933,07 грн, з яких: за кредитним договором від 12 квітня 2007 року 185 251,22 грн, за кредитним договором від 13 вересня 2007 року - 154 045,28 грн, за кредитним договором від 13 вересня 2007 року - 1 694,96 грн, за кредитним договором від 10 липня 2008 року - 242 941,28 грн, та 1 820 грн судових витрат. Постановою державного виконавця Дрогобицького ВДВС Західного МРУ Міністерства юстиції (місто Львів) Федурком Н. В. від 15 травня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62076939 (далі - ВП) щодо виконання вказаного вище виконавчого листа. Постанову про відкриття ВП боржник ОСОБА_1 отримав 20 травня 2020 року. На підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2017 року (справа № 442/1635/17), яка набрала законної сили 26 січня 2021 року, державним виконавцем винесено постанову від 15 травня 2020 року про заміну сторони стягувача ВП з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Позика». Постановою державного виконавця від 26 травня 2020 року проведено опис та накладено арешт на належне боржнику ОСОБА_1 нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 336,2 кв. м та 258,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Сторонам виконавчого провадження роз`яснено можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та про необхідність письмово повідомити про це державного виконавця, про що представник стягувача та боржник розписались у постанові. Постановою державного виконавця від 04 червня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 для надання звіту та висновку про ринкову вартість арештованого нерухомого майна. 05 червня 2020 року вказана постанова державного виконавця надіслана сторонам виконавчого провадження. За висновками суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 , станом на 06 липня 2020 року, вартість нежитлового приміщення загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 279 900 грн, а нежитлового приміщення загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за тією ж адресою, - 214 900 грн. При оцінці вказаного нерухомого майна використано порівняльний методичний підхід. Листом державного виконавця від 09 липня 2020 року сторін виконавчого провадження повідомлено про оцінку майна і надіслано копію висновків про вартість майна. Копію висновку про вартість майна боржник ОСОБА_1 отримав 16 липня 2020 року. 27 липня 2020 року боржник ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби із заявою про непогодження із висновками суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 про оцінку майна, в якій зазначив, що вартість майна занижена, і повідомив про свій намір оскаржити оцінку в судовому порядку, пропонуючи визначити вартість майна після отримання висновку досудової оціночно-будівельної експертизи. Згідно з висновком досудової оціночно-будівельної експертизи від 31 липня 2020 року № 474/20, виконаної на замовлення ОСОБА_1 та проведеної судовим експертом Ляшем І. І., станом на 17 липня 2020 року вартість нежитлового приміщення загальною площею 336,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 780 320 грн з ПДВ, та вартість нежитлового приміщення загальною площею 258,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - 599 050 грн з ПДВ, що значно відрізняється від оцінки, проведеної в рамках ВП. Згідно з інформацію, 30 липня 2020 року державним виконавцем арештоване майно передано ДП «Сетам» для продажу на електронних торгах за ціною, встановленою в звіті, складеному ФОП ОСОБА_2 , дата початку аукціону - 25 вересня 2020 року.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19). Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначав, що державним виконавцем не здійснено всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на визначення вартості арештованого майна саме за взаємною згодою сторін ВП, зокрема, боржника ОСОБА_1 , оскільки останній належним чином повідомив виконавця про своє непогодження з вартістю майна, визначеною ФОП ОСОБА_2 , проте, державний виконавець не вжив заходів щодо визначення результатів вартості майна за відсутності такої згоди. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Частиною першою статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Згідно з частиною першої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Частиною третьою статті 20 Закону України Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) передбачено, що експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Згідно з частинами першою, шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади. Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Разом із цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Крім того, статтею 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього. Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 766/7365/17 (провадження № 61-36614св18), від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15 (провадження № 61-41382св18), від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17. У справі, що переглядається, встановлено що суб`єкт оцінювання особисто не оглядав внутрішні приміщення об`єкта оцінки і зауважень щодо допуску його до об`єкта з метою проведення вказаного дослідження не висловлював, відтак, вказане призвело до значного заниження вартості спірного майна. Вказані обставини були досліджені судами під час розгляду скарги та не спростовані заінтересованими особами. У постанові від 12 червня 2019 року в справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що реалізація описаного й арештованого майна за заниженою ціною може завдати суттєвих збитків стягувачу у вигляді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за суттєво нижчою від ринкової вартості. Суди дали оцінку як звіту, складеному суб`єктом оцінювання, так й висновку, наданому боржником, та в сукупності всіх обставин справи, дійшли до висновку про те, що висновок оцінювача складений з порушенням вимог пунктів 50, 51 Національного стандарту №

1. Врахувавши, що державним виконавцем не вчинено жодних дій щодо відхилення незгоди ОСОБА_1 зі складеною суб`єктом оцінювання оцінкою арештованого майна, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано дійшов висновку про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо визначення вартості майна. Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20) та від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 (провадження № 61-8091св20). Переглядаючи судові рішення у справі № 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20), Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року зазначив, що ознайомлення з об`єктом оцінки полягає у дослідженні оцінювачем вихідних даних та іншої інформації, необхідної для здійснення оцінки, та у особистому огляді оцінювачем об`єкта оцінки, тоді як за приписами статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним (замовником) необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Тому висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання неправомірними дій державного виконавця в частині проведення оцінки арештованого майна в рамках виконавчого провадження ВП № 48927946, та як наслідок - задоволення похідної вимоги про визнання оцінки такою, що не підглядає застосуванню, є правильними. Переглядаючи судові рішення усправі № 755/6875/18 (провадження № 61-8091св20), Верховний Суд у постанові від 11 березня 2021 року вказав, що визначення вартості майна боржника проведено з дотриманням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики № 1891, Національного стандарту № 1, Національного стандарту №

2. Наявність у матеріалах виконавчого провадження двох висновків з ідентичною вартістю об`єкта оцінки - 5 502 000 грн, не доводить заниження ціни на об`єкт. Також не доводить заниження вартості об`єкту оцінки й посилання заявника на використання оцінювачем для порівняння об`єктів нерухомості, площа яких зазначена не в тих одиницях виміру, що об`єкт, який оцінюється.Заявником не надано суду належних доказів, які б ставили під сумнів звіт про оцінку майна та висновок про його вартість, який перебуває в матеріалах справи. Аналіз змісту постанов Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20) та від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 (провадження № 61-8091св20), на які посилається ТОВ «Фінансова компанія «Позика» у касаційній скарзі, свідчить про те, що в указаних справах встановлено та підтверджено матеріалами справи інші обставини справи, ніж у справі, що переглядається. Таким чином, висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі 442/6491/17 (провадження № 61-14766св20) та від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 (провадження № 61-8091св20) та на які посилається особа у касаційній скарзі, зроблені на підставі встановлених інших фактичних обставин справи. Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не скористався законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки, є помилковим з огляду на наступне. Частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) визначено право сторін у виконавчому провадженні на оскарження оцінки майна до суду в 10-ти денний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця про таку оцінку. Отже, приписи вищенаведеної норми надають учаснику виконавчого провадження право на оскарження оцінки майна, як процесуальної дії державного виконавця. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (у редакції, чинній на час проведення оцінки) рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). В свою чергу, Закон України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) не містить обов`язку приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності. Отже, таке рецензування не є обов`язковим. Вищезазначене узгоджується із правовими висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18 (провадження № К/9901/59534/18) та від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц (провадження № 61-2646св19). Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» залишити без задоволення. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк