Постанова 4857 № 380/6631/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/6631/21 пров. № А/857/2889/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Качмара В.Я., Кушнерика М.П. з участю секретаря судового засідання Михальської М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року (суддя першої інстанції Гавдик З.В., м. Львів, повний текст складено 04.01.2022) В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог): визнання протиправним та скасування наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові Ляшка Р.В. від 19 березня 2021 року № 142-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 19 березня 2021 року; поновлення державної служби та поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або на іншій рівнозначній посаді; зобов`язання нарахувати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.03.2021 у зв`язку із незаконним звільненням з роботи; стягнення судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу у розмірі 34616 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено. Позивач не погодився із таким рішенням та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що спірний наказ від 19.03.2021 № 142-о/с, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_2 із займаної посади, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення або штату державних службовців, є протиправним. Стверджує, що відповідач маючи вільні вакантні посади слідчих, на які 20.11.2020 було оголошено конкурс, а конкурс може бути оголошено лише на вільні вакантні посади, то суб`єкт владних повноважень мав би реалізувати своє право на пропозицію працівникові, який вивільняється таку вакантну посаду. Вважає, що висновки суду про скорочення чисельності державних службовців внаслідок реорганізації ДБР не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що при прийняті Закону № 305-ІХ законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень працівниками Державного бюро розслідувань, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Позивач, який призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Законів України № 3166-VI та № 889-VIII до набрання чинності змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, звільнений саме на підставі доповненої Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ редакції Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25 вересня 2019 року та визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, що погіршило становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону. Норми Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, якими внесені зміни та доповнення до Законів України № 3166-VI та № 889-VIII, саме в частині розширення повноважень суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців з посад державної служби, не повинні ставити під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на визначений строк за процедурами до набрання чинності вказаними змінами та доповненнями. Отже, до позивача були застосовані норми п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу», яка суперечить самому Закону України «Про державну службу» та Конституції України, та які були в подальшому виключені самим законодавцем. Звільнення позивача на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону є протиправним, порушує принципи верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. У судовому засіданні представник апелянта Головко Л.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Представник відповідача Онищак М.П. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що рішення суду є законним і обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28.11.2018 наказом за № 36-10 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові. Згідно з п.1 наказу ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників», відповідно до п. 1, 2 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», статті 49-2 КЗпП України та наказів ДБР від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 15.10.2020 №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», наказано сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Львові персонально попередити про наступне вивільнення працівників, посади яких скорочуються. Згідно з Додатком 4 до цього Наказу від 22.10.2020 №188-о/с до Списку працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, які попереджаються про скорочення посади державної служби, зокрема, включено ОСОБА_1 , де у графі

41. Розділу Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) позивачем власноруч виконано підпис та проставлено дату 22.10.2020. 22.10.2020 ОСОБА_1 вручено попередження про наступне вивільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові відповідно до наказу Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», про наступне скорочення посади слідчого Третього слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові, яку обіймав позивач, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. На підставі наказу ТУ ДБР у м. Львові від 22.10.2020 №188-о/с «Про попередження працівників», персонального попередження про наступне вивільнення від 22.10.2020 №12-12-26812 вих. 20, наказом ТУ ДБР у м. Львові від 19.02.2020 №56-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » (зі змінами, внесеними наказом ТУ ДБР у м. Львові від 01.03.2021 №113-о/с), наказом від 19.03.2021 №142-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », виданих відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», наказу ДБР від 20.10.2020 №198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік», ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові 19.03.2021 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, із припиненням державної служби. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порушень процедури повідомлення про наступне вивільнення позивача з боку відповідача судом не встановлено. ТУ ДБР у м. Львові приймаючи рішення про звільнення позивача діяло на підставі та в межах повноважень, а також у спосіб, що передбачені Законами України «Про Державне бюро розслідувань» та «Про державну службу». Відповідачем не допущено порушень, що полягають у ненаданні позивачу при звільненні пропозицій щодо зайняття іншої посади. Крім того, правових підстав для незастосування діючих на момент виникнення спірних правовідносин норм Закону України «Про державну службу», що регламентували процедуру вивільнення державних службовців, або ж застосування норм в інший спосіб не передбачений законом, у Державного бюро розслідувань не було. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відносини щодо звільненням з публічної служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та/або коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує законодавство України, чинне на час виникнення та існування вказаних правовідносин. За змістом частин 2, 3 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII (в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду начальника першого слідчого відділу, далі також Закон №794-VIII) служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у цих підрозділах затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад, визначених у частині першій статті 10, частині першій статті 13 та частині першій статті 24 цього Закону, здійснюється за результатами відкритого конкурсу, що проводиться в порядку, визначеному Директором Державного бюро розслідувань на основі Типового порядку проведення відкритого конкурсу, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі також Закон №889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно із ч.1 ст.3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Положеннями статті 1 Закону №794-VIII (у редакції, чинній до 27.12.2019) передбачено, що державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Тобто, законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно з Законом України "Про державну службу" та державної служби особливого характеру, згідно з Законом України "Про Державне бюро розслідувань", встановив певні відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців, у тому числі введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців Державного бюро розслідувань. При цьому, враховуючи правовий статус Державного бюро розслідувань, державні службовці, які працюють у вказаному правоохоронному органі на відміну від державних службовців органів виконавчої влади мають певні особливості вступу, проходження та припинення державної служби, які визначені спеціальним законодавством, зокрема Законом №794-VIII. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України та означає службову особу органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Отже, чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, призначення позивача згідно з наказом ТУ ДБР у місті Львові від 28.11.2018 № 36-10 о/с, яка відносилась до категорії державної служби, позивачем не заперечувалось. Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Матеріалами справи підтверджено, що в ТУ ДБР у м. Львові відбулась зміна організаційної структури і внаслідок цього відбулось скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, а формулювання причин звільнення є дослівним відтворенням приписів п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII. Відповідно до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, в редакції Закону від 14.01.2020 №440-IX, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. 02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Нормами зазначеного Закону змінений порядок скорочення державних службовців. Відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Таким чином, після внесення Законом України від 14.01.2020 №440-IX змін у Закон України №889-VIII положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття спірного наказу була врегульована процедура звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми спеціального законодавства. Колегія суддів враховує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу слугувало скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовця. Згідно із статтею 1 Закон №794-VIII (у редакції, чинній з 27.12.2019), державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Отже, із прийняттям Закону України від 03.12.2019 №305 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань", який набрав чинності з 27.12.2019, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань: з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Відповідно до частин 1-3 статті 14 Закону №794-VIII (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Згідно з ч.5 ст.14 Закону №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством. Статтею 14-3 Закону №794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу". Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади. Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення. Судом встановлено, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Львові відсутні посади державної служби, обсяг та перелік функціональних завдань та обов`язків, за якими є рівнозначними з посадою слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові Відповідно до ч.6 ст.9 Закону №794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань. Згідно із ч.1 ст.10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. Відповідно до пунктів 4, 5 ч.1 ст.12 Закону №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Наказом Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 №343 "Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (із змінами, внесеними наказами від 02.01.2020 №1 та від 03.01.2020 №2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі Порядок №343). Відповідно до пункту 6 Порядку №343, зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження. Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України "Про державну службу") та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів: "Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами" - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад; "Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань" та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань. Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України "Про державну службу" у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Отже, внаслідок реалізації приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" та Указу Президента України від 05.02.2020 №41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідувань шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу. При цьому скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Таким чином, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 (справа №640/11024/20). На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020, затверджено нову організаційну структуру ДБР. Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», яким затверджено нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Львові, а також цим наказом визнано, що наказ ДБР від 05.11.2019 №308 «Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» втратив чинність. Для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань як державного правоохоронного органу щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, слідчі Державного бюро розслідувань повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу. З комплексного аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» видно, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницькою складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурс) (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку). Враховуючи, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» затверджено відповідні зміни до штатного розпису, якими передбачено, зокрема, скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач слідчий Третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові. Водночас, уведено посади рядового та начальницького складу (із спеціальними званнями ДБР) - штатні посади у слідчих відділах (Перший (з дислокацією у м. Львові), Другий (з дислокацією у м. Луцьку), Третій (з дислокацією у м. Тернополі), Четвертий (з дислокацією у м. Івано-Франківську), П`ятий (з дислокацією у м. Ужгороді) та у відповідних оперативних підрозділах. Згідно із Додатком 4 до вищевказаного Наказу від 22.10.2020 №188-о/с, до Списку працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, які попереджаються про скорочення посади державної служби, зокрема, включено ОСОБА_2 , де у графі

41. Розділу Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) позивачем власноруч виконано підпис та проставлено дату 22.10.2020. Так, посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові скорочено з 28.02.2020, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 198 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові на 2020 рік» і в організаційній структурі ТУ ДБР у м.Львові займана позивачем посада державної служби не залишилась. Отже, внаслідок реалізації наказу ДБР від 20.10.2020 №198ДСК посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління. Судом враховано, що наказ Державного бюро розслідувань №198дск від 20.10.2020 року є чинним, відтак підстави для його не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні. Наведеними спростовуються доводи апелянта про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові. Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок введення іншої категорії посад, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу, так і навпаки) особи, що займали такі посади, підлягали виключно звільненню. За таких умов, скорочення посади державної служби є передбачуваним наслідком з огляду на положення Закону №305-ІХ, оскільки після набрання чинності цим законом посади державної служби ДБР (які не притаманні правоохоронній системі) були заміщені посадами рядового та начальницького складу. Разом з тим, припинення державної служби позивача відбулось за ініціативою суб`єкта призначення з підстав, визначених частиною першою статтею 87 Закону №889-VIII. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону №794-VIII, (у редакції, чинній на дату призначення позивача на посаду державного службовця в ТУ ДБР, розташованого в м. Львові та на дату звільнення з державної служби) директор територіального управління Державного бюро розслідувань: призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону. Також суд зауважує, що Законом №889-VIII визначені дефініції "суб`єкт призначення" та "керівник державної служби". Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону №889-VIII керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі. Пунктом 7 ч.1 ст.2 Закону №889-VIII визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. Відтак, директор ТУ ДБР у м. Львові є особою, яка законом наділена імперативними повноваженнями призначати та звільняти працівників відповідного Територіального управління. Спірний наказ від 19.02.2021 № 142-о/с підписаний директором ТУ ДБР, розташованого у місті м. Львові. Таким чином, спірний наказ підписаний особою, яка є суб`єктом призначення та керівником державної служби у розумінні статті 87 Закону №889-VIII. Враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, тому підстави для його скасування відсутні. При цьому, слід зазначити, що право на доступ до публічної служби не є абсолютним. Про це неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). У разі коли є конфлікт декількох прав, кожне з яких гарантоване Конвенцією, варто зважити всі інтереси, що поставлені на карту. У разі якщо держава зобов`язана однаково забезпечувати права, які гарантовані Конвенцією і між якими існує конфлікт, та якщо захист одного права призведе до втручання в інше право, саме держава покликана обрати адекватний засіб для того, щоб відповідне втручання у право було пропорційним і таким, що переслідує легітимну мету. Втручання може вважатись необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає невідкладній соціальній потребі і здійснені національними органами засоби є відповідними та достатніми (див. mutatis mutandis пунктів 123, 124 рішення ЄСПЛ від 12.06.2014 у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії», постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 9901/36/20). Відтак втручання суб`єкта призначення у право працівника обіймати посаду публічної служби, яке переслідує легітимну мету є пропорційним та має правомірний характер. У спірних правовідносинах втручання у право обіймати певні посади державної служби обумовлено законодавчими підставами удосконалення діяльності ДБР та необхідністю створення умов для виконання визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» завдань, тобто таке втручання переслідувало легітимну мету та було пропорційним їй. Скаржник безпідставно зазначає про наявність «певних гарантій» від його звільнення, які передбачені у підпункті 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ, навіть у разі визначення таких посад посадами рядового і начальницького складу, що на думку позивача, ймовірно передбачає автоматичне переведення з державної служби на посади рядового і начальницького складу, вважаючи, що зміна категорії посад не може бути підставою для звільнення. Комплексний аналіз положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» дає підстави для протилежних висновків, ніж ті, які наводяться скаржником. З аналізу цього пункту вбачається, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності Закону №305-ІХ, не продовжують здійснювати свої повноваження, навіть у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, а лише продовжують здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу. Таким чином, законодавець, переслідуючи за мету уникнення ситуацій правової невизначеності, лише передбачив особливості припинення повноважень для інших категорій працівників ДБР і це обґрунтовується, зокрема, необхідністю забезпечення безперервності та ефективності досудових розслідувань, які перебувати у проваджені слідчих ДБР на день набрання чинності цим Законом, однак встановлення певних гарантій для слідчих та оперуповноважених, як мета, очевидно не переслідувалася. Тобто, положення Прикінцевих і перехідних положень Закону №305-ІХ не забороняють і не спростовують право суб`єкта призначення на звільнення державного службовця із будь-яких передбачених чинним на момент прийняття такого рішення законодавством підстав, після 27.12.2019. Також судом враховується, що позивач без будь-яких перешкод мав можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Крім цього, апеляційний суд зазначає, що враховуючи відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправним та скасування спірного наказу відповідача, не підлягають задоволенню і похідні вимоги позивача про поновлення його на посаді слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, або на іншій рівнозначній посаді, зобов`язання нарахувати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 22.06.2022 у зв`язку з тимчасовою відсутністю головуючого судді Большакової О.О.