Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/13148/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13148/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати бездіяльність Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» протиправною; - стягнути з Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 80 626,98 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 13, код ЄДРПОУ 34794089) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ. Зобов`язано Головне управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 13, код ЄДРПОУ 34794089) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку зі звільненням з військової служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивача наказом Начальника Головного управління Урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 25 червня 2018 року №75-ос «Про особовий склад» був звільнений з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) та підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України, виключений зі списків особового складу та з ним припинено контракт 30 червня 2018 року. Також, у вказаному наказі зазначено, що вислуга років на 30 червня 2018 року складає: 07 років 10 місяців 24 дні, пільгова - 04 роки 02 місяця 00 днів, загальна - 12 років 00 місяців 24 дні. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, яка полягає у невиплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою. Вважаючи відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги за період проходження служби протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-ХІІ). Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно абзацу 6 частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Аналогічні норми викладені у пунктах 1 та 7 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260) Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІІ Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до пункту 7 розділу ХХХІІ Порядку №260 у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". З систменого аналізу наведених приписів вбачається, що до періоду календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги підлягає зарахуванню період попередньої служби у разі, якщо військовослужбовець не набув права на одноразову грошову допомогу за попереднім місцем служби, що і було вірно встановлено судом першої інстанції Як вбачається з матеріалів справи, з 30 червня 2018 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з його звільненням наказом начальника Головного управління Урядового зв`язку Державної служби спецільного зв`язку та захисту інформації України. Зі змісту наказу №75-ос від 25 червня 2018 року вбачається, що позивач звільнений на підставі підпунктів «а» та «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку дії контракту та які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду). Вислуга років становить: календарна - 07 років 10 місяців 24 дні, пільгова 4 роки 02 місяці 00 днів, а всього вислуга років становить: 12 років 00 місяців 24 дні. Суд зауважує, що частина 2 статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ не передбачає будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише в календарних роках, а передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за наявності вислуги 10 років і більше. Із системного аналізу наведених у розділі ІІІ цієї постанови правових норм вбачається, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, в частині 2 статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17, від 21 квітня 2021 року у справі №380/2427/20 та суд не вбачає підстав для відступлення від такої позиції. Оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що загальна вислуга років на час звільнення позивача з військової служби становила 12 років 00 місяців 24 дні, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана, та враховуючи, що інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату, відповідно, дійшов правильного висновку про протиправну бездіяльність відповідача та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Також, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити , що в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року за №13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визначається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Отже, визначення суми грошової допомоги, на отримання якої має право позивач, належить виключно до повноважень відповідача і тому суд не може зобов`язати виплачувати конкретну її суму, а має зобов`язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації. Також, суд зазначає, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд першої інстанції, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов таукож правильного висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та наявності правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку зі звільненням з військової служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ. Згідно зі статтею 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За встановлених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма