Постанова 4852 № 340/5057/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 червня 2022 року справа № 340/5057/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі №340/5057/21 (суддя Хилько Л.І.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фортечного відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення виконавчого збору у розмірі 21893,16грн. у виконавчому провадженні № 61035643 від 18.03.2021 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у державного виконавця не було правових підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки обов`язковими умовами стягнення такого є фактичне виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів з його примусового виконання. Також, позивач зазначила, що спірною постановою стягнуто лише з позивача виконавчий збір у розмірі 10 % від суми, яка підлягала примусовому стягненню солідарно з двох боржників. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. З рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач та подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, помилкове застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення її позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що стягнення на підставі оскарженої постанови виконавчого збору по боржнику ОСОБА_2 в сумі 21893,16грн. є очевидно протиправним. Відповідачем було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві стверджує, що рішення суду є законним і обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Доводи, наведені в апеляційній скарзі позивача, спростовуються матеріалами справи. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги позивача, просив скаргу задовольнити. Відповідач був повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, свого представника для участі в судовому засіданні не направив. Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі із гр. ОСОБА_3 .. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06.10.2010 у справі № 2-933/10 було стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ВАТ "ВіЕйБі Банк" 217201 грн. 57 коп. боргу за договором кредиту, 1700 грн. сплаченого судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи солідарно. У 2012 році ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвали шлюб, після чого позивач взяла прізвище ОСОБА_5 (а.с.5). В подальшому, між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги від 19.02.2018, у зв`язку з чим до останньої перейшло право вимоги до боржників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за рішенням у справі № 2-933/10. На виконання ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.12.2019 у справі № 2-933/10, 20.01.2020 ОСОБА_6 видано виконавчий лист (а.с.12, 13). 22.01.2020 стягувач ОСОБА_6 звернулася до відповідача із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Кіровограда по справі № 2-933/10 від 20.01.2020. При цьому, в статусі боржника зазначила лише позивача (а.с.25). 04.02.2021 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61035643 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с.27). 01.03.2021 представником ОСОБА_6 подано до відповідача заяву про повернення виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.28). 18.03.2021 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.30-31). Одночасно, 18.03.2021 державним виконавцем в межах виконавчого провадження №61035643 також було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 21893,16 грн. (а.с.32). 23.03.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64905987 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 18.03.2021 (а.с.34). Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржена постанова винесена з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження" і підстави для її скасування відсутні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі Інструкція № 512/5). У частині 1 статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частинами першою та п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Згідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Згідно з частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Статтею 42 Закону №1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до абзацу 11 пункту 8 розділу III Інструкції № 512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Таким чином, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення виконавчого провадження, у межах якого його первісно було винесено. При цьому, відповідно до законодавства у сфері виконавчого провадження, чинного з 28.08.2018 по теперішній час, виконавчий збір з боржника стягується державним виконавцем у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від фактично стягнутої суми. Повернення виконавчого документа за заявою стягувача не є підставою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору. Аналізуючи норми Закону № 1404-VIII та положення Інструкції № 512/5, згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується у частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. Вищевказане узгоджується з пп.20, 22 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 відповідно до яких повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, після повернення виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, у якому наводить суму стягнутого та залишок нестягненої суми виконавчого збору задля того, щоб відкоригувати послідуюче стягнення виконавчого збору, у разі повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Водночас, така сума стягнення аж ніяк не впливає на розмір виконавчого збору, який після внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VIII стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Стосовно доводів позивача про те, що за рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06.10.2010 у справі № 2-933/10 стягнуто заборгованість солідарно з двох боржників. Так, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Судом встановлено, що за виконавчим листом № 2-933/10 від 20.01.2020, стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ВАТ "ВіЕйБі Банк" 217201 грн. 57 коп. боргу за договором кредиту, 1700 грн. сплаченого судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи солідарно (а.с.12). В силу положень ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом,так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Згідно ст.544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Отже, законодавством передбачено порядок погашення заборгованості солідарними боржниками, а також право боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників. При цьому, питання стягнення виконавчого збору з солідарних боржників окремо законодавством не врегульовано. Водночас, з урахуванням положень ст. 27 Закону №1404-VІІІ , основним критерієм для визначення суми виконавчого збору є саме сума стягнення, а не кількість боржників у виконавчому провадженні. Таким чином, виконання солідарного обов`язку зі сплати заборгованості, виключає наявність правових підстав для стягнення з кожного із солідарних боржників виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. Законом передбачено стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не в розмірі 10 відсотків від указаної суми з кожного боржника. Суду не було надано доказів наявності виконавчого провадження відносно солідарного боржника ОСОБА_3 , сплату останнім заборгованості за виконавчим листом № 2-933/10 від 20.01.2020, а також стягнення і з нього виконавчого збору в розмірі 21893,16 грн. (10 % суми, що підлягає стягненню). В той же час, судом було встановлено, що стягувач звернулася із заявою про прийняття до примусового виконання виконавчого листа №2-933/10 від 20.01.2020, де в статусі боржника вказано лише позивача (а.с.25). В спірному випадку оскаржена позивачем постанова відповідача винесена з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження", і підстави для її скасування відсутні. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення скарги та скасування чи зміни законного рішення суду. Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі №340/5057/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак