Постанова 4824 № 757/12156/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 757/12156/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/243/2022Головуючий у суді першої інстанції - Литвинова І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Білич І.М., П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Білич І.М., судді в Слюсар Т.А., Коцюрба О.П., при секретарі Мельник Ю.О., за участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Кобзар Ю.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду м. Києва Литвинової І.В. у цивільній справі № 757/12156/20 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення пені, в с т а н о в и л а : У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", за результатами розгляду якого просила: - стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь за договором № SAMDNWFD0070072034200 від 06 лютого 2014 року (рахунок " 26359623461952) 11 140,27 доларів США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 16 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року; - стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь за договором № SAMDNWFD0070072033400 від 06 лютого 2014 року (рахунок № НОМЕР_1 ) 14853,70 доларів США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 16 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року; - стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь за договором № SAMDNWFD0070072032800 від 06 лютого 2014 року (рахунок № НОМЕР_2 ) 48613,36 доларів США пені у розмірі 3 % річних за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 16 листопада 2019 року по 16 березня 2020 року. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» на підставі депозитних договорів SAMDNWFD0070072034200 від 06 лютого 2014 року, № SAMDNWFD0070072033400 від 06 лютого 2014 року та № SAMDNWFD0070072032800 від 06 лютого 2014 року. У листопаді 2014 року вона звернулася до відповідача з заявою про розірвання зазначених договорів, видачу депозитів та нарахованих по ним відсотків у повному обсязі, однак банк залишив її заяву без задоволення, не повертає суми депозитних вкладів, не виконує судове рішення, яким його зобров`язано перерахувати із вказаних рахунків на її картковий рахунок, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк». Тому просила суд стягнути на її користь з відповідача пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_2 : 80000,00 грн. за договором № SAMDNWFD0070072034200 від 06 лютого 2014 року; 110000,00 грн. за договором № SAMDNWFD0070072033400 від 06 лютого2014 року; 360000,00 грн. за договором № SAMDNWFD0070072032800 від 06 лютого 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. У якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду змінити шляхом зменшення розміру пені на підставі ст. 551 ЦПК України та відповідно до принципів співмірності, розумності та обгрунтованості заявленої вимоги. В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначаючи, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені суд повинен був встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання відзиву (а.с. 128). Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до розгляду (а.с. 169). Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року було зупинено провадження у справі до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у іншій справі № 320/5115/17 у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду (а.с. 214, 215). Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року провадження у справі поновлено (а.с. 222). Також представником позивача було 24 листопада 2020 року до Київського апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 131-136). Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав її необгрунтованості та безпідставності. Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Також, при ухваленні постанови, просила суд врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року ( справа № 320/5115/17. Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з`явилися в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Так судом при розгляді справи встановлено, що06 лютого 2014 року між сторонами було укладено наступні депозитні договори: - депозитний договір № SAMDNWFD0070072034200, на виконання якого 06 лютого 2014 року позивачем було передано банку 3000,00 доларів США; - депозитний договір № SAMDNWFD0070072033400, на виконання якого 06 лютого 2014 року позивачем було передано банку 4 000,00 доларів США; - депозитний договір № SAMDNWFD0070072032800, на виконання якого 06 лютого 2014 року позивачем було передано банку 13 000,00 доларів США. З метою отримання коштів та нарахованих на них відсотків за умовами договорів, ОСОБА_2 28 листопада 2014 року звернулася в відділення банку з заявою про розірвання вищевказаних договорів, видачу депозитів та нарахованих по ним відсоткам. Вказана заява була отримана відповідачем, не задоволена. Повторна заява ОСОБА_2 яка була зареєстрована 16 грудня 2014 року також була залишена без задоволення. Відповідно до довідки № F35TRBMH6058O7HU від 21 лютого 2018 року станом на 31 грудня 2014 року: на рахунку № НОМЕР_2 обчислювалося 13282,34 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 ,39 доларів США, на рахунку № НОМЕР_4 ,79 доларів США. Відповідно до довідки № BU1HK60VEJNH6C71 від 21 лютого 2018 року станом на 31 січня 2018 року: на рахунку № НОМЕР_2 обчислювалося 13 282,34 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 ,39 доларів США, на рахунку № НОМЕР_4 ,79 доларів США. 28 березня 2018 року ОСОБА_2 звернулася довідповідача з заяво за вх. № 307221, у якій просила перерахувати банк належні їй грошові кошти з її рахунків № НОМЕР_5 , НОМЕР_1 та НОМЕР_6 на її картковий рахунок № НОМЕР_7 , відкритий у АТ КБ ПриватБанк . Листом № 20.1.0.0.0/7-20180328/3624 від 13 квітня 2018 року банк повідомив позивачу про неможливість перерахування її коштів. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року у справі № 757/18976/18-ц, яке набрало законної сили на підставі постанови Київського апеляційного суду, позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк" були задоволені. Зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати ОСОБА_2 кошти у розмірі 13282,34 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок № НОМЕР_7 ; кошти у розмірі 4058,39 доларів США з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_7 ; кошти у розмірі 3043,79 доларів США з рахунку № НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7 . 20 серпня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" було отримано та зареєстровано заяву позивача, в якій ОСОБА_2 запропонувала банку добровільно виконати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2019 року. Разом з тим, оскільки станом на 15 листопада 2019 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 19липня 2019 року виконано не було, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача (банку) пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року у справі № 757/60816/19-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "ПриватБанк", зміненим постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у частині визначеного розміру пені, присуджено стягнути з банку 491 800, 00 грн. відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Постановою державного виконавця від 11 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № 60952410 з примусового виконання рішення суду у справі №757/18976/18-ц. Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову та зменшуючи розмір пені, яка підлягає до стягнення, суд першої інстанції керувався ст.ст. 1, 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та практикою Верховного Суду. Зазначаючи, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. Встановивши, що розмір неустойки є значно більшим від розміру боргового зобов`язання, суд вважав за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ч.3 ст. 551 ЦК України. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Так, за положеннями ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. За положеннями ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. При цьому, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц та постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц. Крім того, Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року (справа №359/8114/17) зазначив, що цілком законним є стягнення з банку на користь позивача пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів, оскільки відмова банку виконати рішення суду та своєчасно видати вкладнику належні йому кошти свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення до дня фактичної видачі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року по цивільній справі № 723/304/16 підтвердила правомірність та відповідність принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів, належних позивачу. Разом з тим, ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного судочинства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, суд застосовує до спірних правовідносин норму ч. 3 ст. 551 ЦК України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14. Також, слід зазначити, що неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги зі своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання. При цьому, відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку. Отже, з огляду на вищевикладене, а також враховуючи встановлені обставини тривалого та безпідставного невиконання відповідачем законних вимог позивача та рішення суду, що набрало законної сили, недобросовісну поведінку банку, який після надання позивачу офіційного підтвердження наявності належних йому коштів на рахунках банку (у вигляді довідок про залишки коштів на рахунку), продовжив ігнорувати законні вимоги позивача про повернення належного йому вкладу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та обгрунтовано зменшив розмір заявленої до стягнення пені шляхом стягнення наступних сум грошових коштів: 80000,00 грн. за договором № SAMDNWFD0070072034200 від 06 лютого 2014 року; 110000,00 грн. за договором № SAMDNWFD0070072033400 від 06 лютого 2014 року; 360000,00 грн. за договором № SAMDNWFD0070072032800 від 06 лютого 2014 року. Вказані грошові кошти є еквівалентом у гривні залишків коштів на рахунку за кожним депозитним договором, укладеним між сторонами у справі. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що ступінь такого зменшення пені (неустойки) є пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права позивача на отримання передбаченої законом неустойки за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу. У свою чергу, оскаржуючи рішення, АТ КБ «ПриватБанк» скаржник не спростував правильність висновків суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги зводяться виключно до переоцінки доказів та незгоди з такими висновками. Не можуть бути підставою для скасування судового рішення посилання відповідача про необхідність врахування при перегляді оскаржуваного рішення постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року (справа № 320/5115/17) так, як вбачається зі змісту вказаної постанови, Велика Палата Верховного Суду, встановивши, що договори банківського вкладу було розірвано на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, дійшла висновку про припинення між сторонами договірних правовідносин та, як наслідок, про неможливість нарахування пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Тобто, можливість нарахування пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" припиняється з моменту набрання чинності рішенням суду про розірвання депозитного договору. Разом з тим, договірні відносини між сторонами у даній справі продовжуються, оскільки будь-якого рішення про розірвання депозитних договорів жодним судом ухвалено не було. Твердження скаржника про те, що договори є розірваними з моменту звернення позивача до банку з заявою від 28 листопада 2014 року про розірвання договорів, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, адже, як вбачається з листа самого банку, останній підтвердив невідповідність цієї заяви вимогам законодавства України, яке визначає вимоги до оформлення та подання таких заяв. Колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, подана апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постановлене судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384,387 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складений 15 червня 2022 року. Суддя-доповідач: Судді: