Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/3890/20

20.06.22 22-ц/812/215/22 Єдиний унікальний номер судової справи 484/3890/20 Номер провадження 22-ц/812/215/22 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 20 червня 2022 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Калашник А.О., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 19 листопада 2021 року, під головуванням судді Панькова Д.А. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Первомайський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), про виключення запису про батька дитини з актового запису про народження дитини та покладення обов`язку вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 пред`явив вищевказаний позов до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Первомайський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса). В обґрунтування позовних вимог зазначено, що починаючи з 2004 році ОСОБА_1 знайомий з ОСОБА_4 . При цьому, сторони між собою не мали фактичних сімейних відносин та не вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача, яка не перебувала в шлюбі, народилась дочка - ОСОБА_5 . З 22 жовтня 2016 роки сторони перебували в шлюбі, під час якого відповідач переконала позивача, що він є біологічним батьком її доньки ОСОБА_5 . 28 березня 2018 року на підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 органом державної реєстрації актів цивільного стану внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено батьком дитини ОСОБА_1 , видано нове свідоцтво про її народження. У серпні - вересні 2020 року під час відвертої розмори з відповідачем позивач дізнався, що він не є біологічним батьком дитини. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив виключити запис про нього, як батька, з актового запису, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області №350 від 16 липня 2005 року про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язати Первомайський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни в актовий запис у книзі записів актів громадянського стану про народження ОСОБА_6 . Відповідач ОСОБА_3 надала до районного суду заяву, в якій зазначала, що позивач дійсно не є біологічним батьком ОСОБА_6 , проте він знав про це з самого початку. При цьому, в 2018 році саме він був ініціатором звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану для внесення змін до актового запису про народження дитини. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 листопада 2021 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що об`єктивні обставини справи, які встановлені судом з наданих документів та письмових пояснень сторін, свідчать про те, що на момент державної реєстрації, позивач достеменно знав, що він не є біологічним батьком дитини, а тому не має права оспорювати батьківство відповідно до положень ч.5 ст.136 СК України. Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що в основу судового рішення покладено суперечливі докази на підтвердження того, що позивач знав про те, що не є біологічним батьком дитини. Усна інформація, надана позивачу колишньою дружиною, щодо того, що він не є біологічним батьком доньки, була надана у серпні-вересні 2020 року, тобто станом на момент реєстрації дитини позивач був переконаний у своєму батьківстві, що підтверджується показаннями свідків. ОСОБА_3 надала до апеляційної інстанції заяву мотивовану безпідставністю доводів апеляційної скарги представника позивача, оскільки, як правильно встановлено районним судами, позивач ОСОБА_1 на момент державної реєстрації народження дитини знав, що не є батьком. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що 22 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали шлюб, який зареєстровано в Первомайському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції, актовий запис №355 (а.с.5). Відповідно до копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 28 березня 2018 року, виданого повторно, батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.6). В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою, в якій просив виключити запис щодо нього як батька з актового запису про народження неповнолітньої дитини ОСОБА_6 (а.с.14-15). У відповідь на вищевказану заяву листом від 26 жовтня 2020 року вих.№966/131 Первомайський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) роз`яснив право позивача на звернення до суду із заявою про виключення відомостей про особу як батька дитини (а.с.16). Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122 та 125 СК України (ч.1 ст.121 СК України). Частиною першою ст.122 СК України передбачено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. За змістом ст.136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст.122,124,126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Європейський суд с прав людини у справі «Йевремович против Сербии», зазначив, що у відповідності до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до ч.1 ст.123 цього Кодексу. За приписами ч.5 ст.136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Таким чином, законодавець обмежив право особи, яка записана батьком дитини, на оспорювання свого батьківства, зокрема, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, або не могла про це не знати. Згідно ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно, з урахуванням вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 березня 2020 року у справі №606/2142/18 (провадження №61-19502св19), та від 06 травня 2020 року у справі №641/2867/17-ц (провадження №61-38660св18). З матеріалів справи убачається, що ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2021 року про призначення у даній справі судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства була повернута експертною установою без виконання у зв`язку з неприбуттям 07 червня 2021 року та 06 вересня 2021 року ОСОБА_3 та дитини ОСОБА_6 до експертної установи для одночасного відбору біологічних зразків та неможливістю виконання експертизи (а.с.86,93). Факт того, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком дитини ОСОБА_6 не заперечувався відповідачем ОСОБА_3 (а.с.88-89). Разом з тим, на переконання колегії суддів, на момент внесення змін до актового запису про народження неповнолітньої дитини щодо батька позивач знав, що він не є її біологічним батьком, що підтверджується записом про народження дитини, в якому було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові ОСОБА_1 , подачею спільної заяви про визнання батьківства лише у березні 2018 році (коли дитині було дванадцять років), при тому, що шлюб між сторонами був укладений в жовтні 2016 року та пред`явлення даного позову у листопаді 2020 року, після звернення відповідача із позовом про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини. Вказані докази підтверджують заперечення відповідача, про обізнаність позивача на час внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини, що він не є батьком. При цьому, оскільки сторони зазначали суперечливі дані щодо часу знайомства та спільного проживання та при цьому не надали жодного доказу на спростування доводів кожного, то колегія суддів не приймає їх до уваги при вирішенні справи по суті. Також, не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не заперечувався та визнавався факт того, що позивач не є біологічним батьком її дочки, що є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню з тих підстав, що позивач на час внесення відомостей про батька дитини знав, що він не є батьком. Щодо посилання позивача на пояснення свідків, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки такі пояснення є суб`єктивним сприйняттям останніми обставин справи та не можуть слугувати підтвердженням подробиць особистого життя сторін. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Отже, не зважаючи на доведений факт відсутності кровного споріднення між батьком та дитиною, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що на момент реєстрації дитини він не знав, що не є її батьком. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 22 червня 2022 року