Постанова Запорізький апеляційний суд № 937/12427/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/12427/21 Головуючий в 1 інст. Честнєйша Ю.О. Провадження № 33/807/220/22 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2022 року м. Запоріжжя Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, непрацюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір, - В С Т А Н О В И В : Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 19 грудня 2021 року о 12 годині 48 хвилин у м. Мелітополі по вул. Ломоносова водій ОСОБА_1 керував автомобілем д.н. НОМЕР_1 у стані наркотичного сп`яніння. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9а ПДР України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вказана постанова була розглянута суддею за вісім днів після надходження матеріалів без повідомлення особи, яка притягується до відповідальності. Апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних вимог щодо належного повідомлення про час, дату та місце розгляду справи, що призвело до розгляду справи за відсутності апелянта. Під час події, оформленням в реєстрації працівники медичного закладу не займалися, натомість деякий час за закритими дверима лікар (чи медсестра) мали розмову з працівником поліції, у результаті якої йому було запропоновано пройти огляд на наркотичне сп`яніння. Примірник висновку про результати провадження медичного огляду йому не надавався, що є порушенням діючої Інструкції (Наказ МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09 листопада 2015 року). Окрім того, другий примірник ємності із зразками біологічного середовища взагалі не відбирався, що є грубим порушення вищевказаної інструкції. Повторне лабораторне дослідження не проводилося, хоча він з попереднім результатом не погодився. Крім того, працівники поліції не відсторонили його від керування, що у своїй сукупності свідчить про невідповідність дій працівників поліції процедурі оформлення матеріалів. При наявності суперечливих доказів свідків суд не викликав і не допитував цих осіб в судовому засідання, у зв`язку з чим такі письмові пояснення не можна вважати доказами у справі. Просить апеляційний суд постанову районного суду скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Заявлене клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаної постанови суду підлягає задоволенню, оскільки справу було розглянуто без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, копію судового рішення в строки передбачені законом не було направлено. Зловживання своїми процесуальними правами з боку апелянта не вбачається. Виходячи з того, що доводи апелянта щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження є переконливими, виходячи з принципу правовляддя, який визнається і діє в Україні (ст.8 Конституції України), задля забезпечення особі, що притягається до адміністративної відповідальності, можливості реалізувати свої процесуальні права, подана апеляційна скарга підлягає розгляду. Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апелянта, який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив постанову судді скасувати та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції доходить до наступних висновків. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Зокрема, підлягають вирішенню питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду, чи витребувано необхідні додаткові матеріали. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно належно з`ясовувати питання: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. У відповідності з ч.ч.1, 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з ст. 6 Європейської Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Як передбачено ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий розгляд справи та встановлення обґрунтованості будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. У практиці Європейського суду з людських прав існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня суспільної небезпеки (рішення у справі «+4 посилання» та ін.). Усталеною практикою Європейського суду з людських прав, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають належним чином бути викладені підстави, на яких вони ґрунтуються (рішення у справі «Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2)» [ВП] (Moreira Ferreira v. Portugal (no. 2) [GC], заява № 19867/12, пункт 84, від 11 липня 2017 року). При розгляді питання справедливості кримінального провадження Суд встановлював, зокрема, що, ігноруючи конкретний, відповідний і важливий аргумент обвинуваченого, національні суди не виконують своїх зобов`язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пункт 280, від 21 квітня 2011 року). Право на справедливий судовий розгляд може вважатися ефективним, тільки якщо клопотання чи зауваження сторін дійсно «заслухані», тобто належним чином розглянуті судом (рішення у справі «Кармель Суліба проти Мальти» (Carmel Saliba v. Malta), заява № 24221/13, пункт 65, від 29 листопада 2016 року). За змістом п. 42 рішення Європейського суду з прав людини «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року зазначається, що право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені. Вказані вимоги закону і установленої практики захисту людських прав при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належним чином не виконані, виходячи з наступного. Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №317839 від 19 грудня 2021 року, направленням на огляд, висновок медичного закладу від 19 грудня 2021 року; відеозапис події. Разом з тим, місцевий суд, виходячи зі змісту постанови, лише перелічив докази, але не надав їм належної оцінки, не заслухав ОСОБА_1 в судовому засідання та розглянув справу без його повідомлення. Разом з тим, апеляційний суд при перегляді вказаної справи дійшов до висновку, що вказані докази, які суд першої інстанції поклав в основу обвинувачення, ані окремо по собі, ані в сукупності не свідчать на наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні порушення п.2.9а ПДР України та інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Для з`ясування всіх обставин справи, апеляційним судом заслухано ОСОБА_1 , який пояснив, що на передодні працівники поліції зупинили його нібито за порушення ПДР України, хоча він не вчиняв будь-яких порушень. До водія поліцейські висловили вимогу надати грошові кошти. Після деякого часу працівники поліції знову зупинили ОСОБА_1 та повторно висловили вимогу надати кошти, але останній відмовився. Без пояснень, працівники поліції відвезли ОСОБА_1 до медичного закладу для проходження огляду. Деякий час в закладі охорони здоров`я працівники поліції за закритими дверима спілкувалися з медичним персоналом, після чого вказали, що у нього виявлене наркотичне сп`яніння. Апеляційний суд аналізуючи вказані пояснення ОСОБА_1 та матеріали справи вважає, що такі пояснення частково заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи не спростовані. Переглядаючи відеозапис події встановлено, що на ньому не зафіксовано порушень ПДР України, які стали причиною для зупинки водія, відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про Національну поліції». За відсутності належних і допустимих доказів, апеляційний суд дійшов до висновку, що працівники поліції в порушенні вимог ст. 266 КУпАП та відомчої Інструкції МВС України від 09 листопада 2015 року №1452/735 не виявили ознаки наркотичного сп`яніння, а лише на місці припустили, що ОСОБА_1 порушив вимоги ПДР України та відразу відвезли його до медичного закладу. Не роз`яснювали порядок проходження огляду. В порушенні вимог ст. 268 КУпАП не роз`яснили права і обов`язки особи, яка притягається до відповідальності. Крім того, працівники поліції в порушенні відомчої Інструкції МВС України від 18 грудня 2018 року №1026 не здійснювали фіксування всіх обставин справи: факт порушення водієм ПДР України, що стало причиною для зупинки; огляді та виявленні ознаки наркотичного сп`яніння, роз`яснення процедури проходження огляду та вимоги ст. 268 КУпАП. В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про виконання поліцейськими вимог ст. 265-2, ч. 1 ст. 266 КУпАП, а саме відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом. Апеляційний суд зазначає, що вимоги КУпАП та Інструкцій, які розроблені профільним міністерством, поліцейським не виконано, в той час як законодавець покладає обов`язок щодо збирання доказів на посадових осіб органів внутрішніх справ (Національної поліції) (ч. 2 ст. 251, п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП). Наведені вище обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки неправильне та неточне оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення унеможливлює визнання судом належними та допустимими здобутих по справі доказів в розумінні вимог ст. 251 КУпАП. Отже, виходячи із вказаних обставин, пояснень водія ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов до висновку, що докази в справі є сумнівними, а тому не можуть поза розумним сумнівом підтверджувати винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п.2.9а ПДР України. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява N 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява N 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів. Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 288 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення може бути скасована. Згідно ст. 293 КУпАП при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути прийнято рішення про скасування постанови і закриття справи. Згідно п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд доходить висновку, що суддею суду першої інстанції під час розгляду справи були порушені вимоги процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому вважає за наслідками розгляду апеляційної скарги, відповідно до вимог п.3 ч.8 ст.294 КУпАП, скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову у справі, якою провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про поновлення строків на апеляційне оскарження, задовольнити. Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , задовольнити. Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати. Провадження по справі про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Запорізького апеляційного суду В.Я. Рассуждай Дата документу Справа № 937/12427/21