Постанова КЦС ВС № 316/3225/20

Постанова Іменем України 15 червня 2022 року м. Київ справа № 316/3225/20 провадження № 61-17762св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кримської О. М., від 29 вересня 2021 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення неустойки. Позовна заява мотивована тим, що 16 червня 2011 року ОСОБА_1 передала в оренду відповідачу приміщення загальною площею 96 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору суборенди № 2 від 24 липня 2008 року (далі - договір суборенди). 17 жовтня 2013 року дія договору суборенди припинилася у зв`язку із набуттям позивачем права власності на вказане майно, однак відповідач спірні приміщення своєчасно та добровільно не повернув. Фактичне повернення об`єкту оренди відбулося 16 квітня 2020 року внаслідок проведення виконавчих дій державним виконавцем в ході виконання судових рішень у справі № 316/1943/18. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 вважала, що має правовимагати від АТ КБ «ПриватБанк» неустойку передбачену частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням трирічного строку позовної давності, що передував даті фактичного повернення приміщення. Оскільки за період із 16 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року неустойку з відповідача вже стягнуто рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 26 червня 2020 року у справі №316/1226/20, позивач просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період із 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно у розмірі 2 618 933, 76 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області, у складі судді Куценка М. О., від 07 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період із 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року включно у розмірі 2 618 993, 76 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухилявся від виконання обов`язку щодо повернення спірного приміщення у передбачений законом та договором спосіб не тільки в добровільному порядку, а навіть після ухвалення відповідного судового рішення про зобов`язання вчинити дії щодо повернення приміщення, та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього рішення, що вказує на наявність підстав для майнової відповідальності відповідно до вимог частини другої статті 785 ЦК України. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не використовує спірне приміщення для ведення банківської діяльності, вчиняв заходи, направлені на повернення приміщення власнику. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасувати, а рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року залишити в силі. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи оскаржену постанову, суд апеляційної інстанції застосував положення частини другої статті 785 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/564/20, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/9328/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, від 11 травня 2018 року у справі № 915/1030/16, від 09 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18, від 06 лютого 2020 року у справі № 915/1429/19, від 03 червня 2021 року у справі № 822/1660/18, від 21 січня 2021 року у справі № 826/3200/14. Також ОСОБА_1 вказує на порушення апеляційним судом вимог частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки суд проігнорував обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 316/1943/18 та № 316/1226/20, які набрали законної сили і мають преюдиційне значення для розглядуваної справи та доводять недобросовісну поведінку відповідача у спірних правовідносинах щодо повернення орендованого приміщення. При цьому, жодної об`єктивної непереборної обставини, яка заважала б відповідачу повернути приміщення та передати ключі від нього раніше дати фактичного повернення державним виконавцем (16 квітня 2020 року) судом встановлено не було. Крім того, заявник вказує, що апеляційний суд прийняв апеляційну скаргу відповідача, подану із пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження, та безпідставно поновив пропущений строк. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У грудні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами 24 липня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як орендодавцем, публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), як орендарем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 як власником, було укладено договір № 2 суборенди приміщення, предметом якого є надання орендареві в тимчасове користування приміщення загальною площею 96 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення банківської діяльності. 16 червня 2011 року укладена додаткова угода до договору, згідно з якою орендодавцем виступає фізична особа ОСОБА_1 без статусу підприємця. Відповідно до акту здачі-приймання приміщення від 16 червня 2011 року спірне приміщення було передано в користування від ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк». На момент укладення договору № 2 суборенди приміщення від 24 липня 2008 року та додаткової угоди до нього від 16 червня 2011 року власником приміщення був ОСОБА_2 , який на підставі договорів позички від 01 липня 2010 року та 01 лютого 2012 року надав це приміщення у користування ОСОБА_1 17 жовтня 2013 року право власності на вказане приміщення (предмет договору оренди) перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 17 жовтня 2013 року дія договору суборенди припинилась. Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, у справі № 316/1943/18 зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» передати приміщення загальною площею 96 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із приміщень: № 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-8, 1-9, 1-10, власнику ОСОБА_1 за актом здачі-приймання приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою заступника начальника Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Пеліха М. О. від 24 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № 61215286 з виконання заочного рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року у справі № 316/1943/18, за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує виконати певні дії, АТ КБ «ПриватБанк» було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу 5 100 грн. 16 квітня 2020 року заступником начальника Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Пеліхом М. О. складено акт передачі стягувачу майна, зазначеного у виконавчому документі № 316/1943/18 виданому 02 грудня 2012 року Енергодарським міським судом Запорізької області. 16 квітня 2020 року заступником начальника Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Пеліхом М. О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 61215286. Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 26 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у справі № 316/1226/20 стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період з 17 квітня 2017 року по жовтень 2017 року включно у розмірі 499 331, 66 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Позиція Верховного Суду За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відповідно до статті 785 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі № 3-85гс14, а також у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 914/4238/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/14032/17 та від 09 вересня 2019 року у справі №910/16362/18. За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди). Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України. При цьому, право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути зокрема підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна. Встановивши, що у період, який є спірним у розглядуваній справі, АТ КБ «ПриватБанк»не використовувало зазначене приміщення для ведення банківської діяльності, вчинило заходи, направлені на звільнення та передачу приміщення власнику, яке позивач не приймала, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 . При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Між сторонами існували судові спори з приводу вказаного приміщення, які вирішувались, зокрема в ході розгляду цивільних справ № 316/2200/15 (за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по орендній платі), № 316/1943/18 (за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити певні дії - повернути приміщення), № 316/1226/20 (за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення неустойки). При цьому в справі № 316/2200/15 суд першої інстанції встановив, що вперше пропозицію про припинення договору оренди орендар висловив в листі від 03 червня 2015 року № E.52.0.0.0/4-784, який було отримано ОСОБА_1 11 червня 2015 року. У розглядуваній справі позивач просила стягнути неустойку у вигляді подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення його повернення за період із 01 листопада 2017 року по 15 квітня 2020 року, однак очевидно, що станом на 01 листопада 2017 року ОСОБА_1 була обізнана із тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не використовує та не бажає використовувати спірне приміщення для ведення банківської діяльності і фактично його звільнило. За встановлених обставин присуджена у справі № 316/1226/20 до стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 неустойка у розмірі 499 331, 66 грн є достатньою компенсацією позивачу з огляду на дії та поведінку, як орендаря так і орендодавця. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Разом із тим правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина 7 статті 82 ЦПК України). Висновки суду апеляційної інстанції пов`язані із конкретними обставинами розглядуваної справи та не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/564/20, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/9328/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18, від 11 травня 2018 року у справі № 915/1030/16, від 09 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18, від 06 лютого 2020 року у справі № 915/1429/19, від 03 червня 2021 року у справі № 822/1660/18, від 21 січня 2021 року у справі № 826/3200/14. Щодо доводів заявника про порушення апеляційним судом норм процесуального права при прийнятті апеляційної скарги, поданої із пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження, необхідно зазначити наступне. Повний текст рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 07 квітня 2021 року виготовлено 12 квітня 2021 року. В матеріалах справи наявний супровідний лист Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 квітня 2021 року № 316/3225/20/1852/2021 про направлення копії рішення суду учасникам справи (а.с. 135). Разом із тим також в матеріалах справи наявні два конверти (а.с. 138-139) адресовані судом АТ КБ «ПриватБанк», з відміткою про неможливість відправлення поштової кореспонденції через відсутність поштових марок. В апеляційній скарзі поданій 25 травня 2021 року, банк стверджував, що отримав копію рішення суду першої інстанції засобами електронної пошти 01 травня 2021 року. За правилами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Аналіз статті 354 ЦПК України свідчить про те, що законодавець чітко визначив момент початку перебігу тридцятиденного строку для подання апеляційної скарги на рішення суду, за якого заявник має безумовне право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, і цим моментом є день вручення повного рішення суду. В матеріалах справи відсутні докази отримання АТ КБ «ПриватБанк» копії рішення суду першої інстанції від 07 квітня 2021 року, натомість наявні докази неможливості його направлення поштою з причин незалежних від відповідача, а тому висновок апеляційного суду про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження є правильним. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). При цьому, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини також вказував, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення спору. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Встановлено, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович