Ухвала КЦС ВС № 443/1800/16-ц

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року м. Київ справа № 443/1800/16-ц провадження № 61-4571ск22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Жидачівського районного нотаріального округу про визнання зобов`язання за договором іпотеки припиненим та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ : У 2016 році ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом та просив: - визнати зобов`язання за договором іпотеки від 04 травня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», припиненим; - заставну ПБ № 993095 анульованою; - зобов'язати суб'єктів державної реєстрації речових прав зняти заборону відчуження квартири, яка була накладена на підставі договору іпотеки; - вилучити запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 04 травня 2007 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір №LVH9G100000166. Для забезпечення виконання боргових зобов`язань за вказаним кредитним договором укладено іпотечний договір №LVH9G100000166, відповідно до умов якого позивачем передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Нотаріусом накладено заборону відчуження на дану квартиру до припинення чи розірвання договору іпотеки. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2016 року з позивача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто 35 442 дол. США заборгованості за вказаним кредитним договором. Постановою від 13 липня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51658255 та встановлено боржнику термін для добровільного виконання рішення суду до 20 липня 2016 року. Зазначає, що 19 липня 2016 року він повністю виконав рішення суду, в зв`язку із чим винесено постанову про закриття виконавчого провадження, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року в складі судді Сливки С. І., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в складі колегії суддів Копняк С. М., Ніткевича А. В., Жукровської Х. І., позов задоволено частково: - визнано зобов`язання за договором іпотеки № LVH9G100000166 від 04 травня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», припиненим; - знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , накладену на підставі договору іпотеки №LVH9G100000166 від 04 травня 2007 року, та виключено запис про іпотеку з державного реєстру іпотек. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що в зв`язку із виконанням рішення суду та сплатою боргу в повному обсязі 19 липня 2016 року, основне зобов`язання припинилося, а отже і припиняється забезпечення його іпотекою, тобто зобов`язання за іпотечним договором також припинились. Посилання представника відповідача на наявність у банку права на стягнення з позивача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, як на підставу неповного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором, а відтак і відсутність підстав для припинення іпотеки, є безпідставними, оскільки компенсація за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання не є складовою основного зобов`язання та не обтяжено іпотекою. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач належним чином не реалізував своє право на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки відповідних вимог з обґрунтованим розрахунком до позивача не пред`являв. Вимога про визнання заставної анульованою є неналежним способом захисту та задоволенню не підлягає; вимога про зобов`язання органів державної реєстрації вчинити дії також не підлягає задоволенню, оскільки такі органи не залучалися як співвідповідачі. 19 травня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку з пропуском строку на касаційне оскарження подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та просить поновити строк, посилаючись на те, що повний текст оскарженої постанови банк отримав 20 квітня 2022 року, що підтверджується доданою до касаційної скарги копією конверта. Указані обставини є достатніми для поновлення строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, оскільки суди у цих рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року в справі № 6-2096цс16 та постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 910/11249/17, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц. Посилаючись на статтю 625 ЦК України зазначає, що позивачем, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не сплачено суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а тому основне зобов`язання не виконано, відповідно зобов`язання за договором іпотеки не припинено. Уважає, що судовим рішенням дію кредитного договору не припинено, договір не розірвано, а тому його дія для сторін продовжується. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав. Суди встановили, що 04 травня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник - ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LVH9G100000166, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 43 120 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами з терміном повернення кредиту до 03 травня 2027 року. 04 травня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки №LVH9G100000166, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Пунктом 33.2 договору іпотеки визначено зобов`язання, виконання яких забезпечується іпотекою, зокрема: повернення кредиту, сплата відсотків за користування кредитом, сплата пені. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року, з урахуванням його часткового скасування рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2016 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 04 травня 2007 року в сумі 35 442,74 доларів США, що в еквіваленті станом на 27 жовтня 2014 року складає 459 233,48 грн, з яких: 31 638,04 доларів США заборгованість за кредитом, 2004,18 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 218,62 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 1581,90 доларів США процентна складова штрафу за договором та 250 грн фіксована складова штрафу за договором. Рішенням суду встановлено факт неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 04 травня 2007 року, у зв`язку з чим банк скористався своїм правом на дострокове стягнення усієї суми заборгованості за кредитом, нарахованої станом на 27 жовтня 2014 року. Указане рішення суду по сплаті заборгованості за кредитним договором №LVH9G100000166 від 04 травня 2007 року виконане ОСОБА_1 19 липня 2016 року, в зв`язку з чим 20 липня 2016 року Жидачівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №443/2268/14-ц, виданого 18 квітня 2016 року Жидачівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 462 877,48 грн боргу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення суду. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Отже, у випадку пред`явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Виходячи з вищезазначеного, враховуючи рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, суди дійшли правильних висновків, що у зв`язку з пред`явленням вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. Кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку. Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). Оскільки статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов`язання вважаються припиненими. Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом виконання основного зобов`язання. Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється. Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що основне зобов`язання фактично виконано боржником, про що, зокрема, свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду про стягнення заборгованості, дійшов правильного висновку, що забезпечувальне зобов`язання також припинилося. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, в частині зняття заборони відчуження, яка була накладена на підставі договору іпотеки та виключення запису про іпотеку з державного реєстру іпотек. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 26 січня 2022 року в справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, (провадження № 14-88цс19) зроблено висновок, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору). […] Верховний Суд виходить з того, що записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив, що свої зобов`язання за договором про іпотечний кредит боржник виконав в повному обсязі та належним чином, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Крім того, суди правильно врахували, що на момент звернення до суду із цим позовом відповідачем так і не було вчинено дій щодо припинення іпотеки у зв`язку із повним погашенням боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою, а обов`язок в іпотекодавця щодо безпосереднього звернення до іпотекодержателя із заявою про припинення обтяження відсутній». Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків. Таким чином, записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Крім того, суди правильно врахували, що на момент звернення до суду із цим позовом відповідачем так і не було вчинено дій щодо припинення іпотеки у зв`язку із повним погашенням боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою, а обов`язок в іпотекодавця щодо безпосереднього звернення до іпотекодержателя із заявою про припинення обтяження відсутній. Доводи касаційної скарги про те, що судовим рішенням дію кредитного договору не припинено, договір не розірвано, а тому його дія для сторін продовжується, не беруться до уваги, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» в грудні 2014 року реалізувало своє право на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором та звернулося з відповідним позовом до суду. Тому, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, банк, відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання, та кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку. Посилання на те, що позивачем, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не сплачено суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не беруться до уваги, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, вимоги про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, банк не заявляв. Крім того, такі вимоги не забезпечуються іпотекою. Суди встановивши, що обсяг основного зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 04 травня 2007 року визначений рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року в справі № 443/2268/14-ц, а державним виконавцем 20 липня 2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа за вказаним судовим рішенням у зв`язку із його повним виконанням, дійшли правильно висновку про те, що забезпечувальне зобов`язання припинилося. Також встановивши, що позивач при подачі позову посилався на повне виконання кредитного зобов`язання, а тому іпотека за договором, якими забезпечувалось виконання кредитного договору, є припиненою як похідне зобов`язання, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для зняття обмеження із заставного майна. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року в справі № 6-2096цс16 та постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 910/11249/17, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, є необґрунтованими, оскільки вони зроблені у справах за інших фактичних обставин. Аналіз змісту касаційної скарги та постанови апеляційного суду свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, УХВАЛИВ : Поновити акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 11 червня 2021 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук