Постанова 4854 № 540/7421/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/7421/21 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й. Дата і місце ухвалення: 25.01.2022р., м. Херсон Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Ступакової І.Г. суддів - Бітова А.І. - Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просив суд: - визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивача протиправною та дискримінаційною; визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладену в листі відповідача від 18.10.2021р. №2100-0306-8/50186; визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивача; - зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2013р. на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю ГУ ПФУ в Херсонській області, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він має право на відновлення пенсії з 01.03.2013р., адже 07.10.2009р. Рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. При зверненні з цього приводу до ГУ ПФУ в Херсонській області останнє листом від 18.10.2021р. №2100-0306-8/50186 відмовило ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, з посиланням на недотримання порядку звернення за пенсією. Таку відмову ОСОБА_1 вважає незаконною та зазначає, що недоотримана пенсія має бути виплачена йому з 01.03.2013р. з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів. Своїми незаконними та дискримінаційними діями територіальний орган ПФУ завдав ОСОБА_1 , як людині похилого віку, яка проживає за межами території України, моральної шкоди, яку позивач просить відшкодувати в сумі 100 000,00 грн. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 08.10.2021р. №7121/03-16 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01 березня 2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 25.01.2022р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не прийнято до уваги порушення ОСОБА_1 при зверненні за поновленням виплати пенсії вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1. Зокрема, не дотримано вимог щодо особистого подання заяви про поновлення виплати пенсії, а не через представника заявника. Порядок №22-1 виключає можливість направлення документів поштою та вимагає присутність заявника при поданні документів. Крім того, до Управління не подавалися документи про стаж, паспорт громадянина України для виїзду за кордон надано в копії, а не в оригіналі, як того вимагає чинне законодавство. Також, апелянт посилається на відсутність підстави для застосування до спірних правовідносин вимог Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014р. №234, оскільки на момент звернення до Управління із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 проживав в країні Ізраїль, а не на території АРК та м.Севастополь. Посилається апелянт і на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статі 122 КАС України. Зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому факт нарахування пенсійних виплат відомий особі, яка їх отримує щомісячно, а тому ОСОБА_1 мав би дізнатися про факт припинення виплати пенсії починаючи з березня 2013 року. ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні вимог позову щодо поновлення виплати пенсії з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, а також щодо стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди. Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального права. Апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції залишено поза увагою положення частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою чітко визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Зазначена норма не надає права відповідачу діяти на власний розсуд стосовно проведення чи не проведення компенсації втрати частини доходів. Також, апелянт посилається на те, що невиплачена йому сума пенсії, яка не має разового характеру та виплачується щомісяця, підлягає індексації відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Апелянт вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його вимог про стягнення моральної шкоди та зазначає, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Судом не надано належної правової оцінки посиланням позивача на спричинення ГУ ПФУ в Херсонській області йому моральних страждань при відмові поновити виплату пенсії, право на яку ОСОБА_1 здобув важкою працею. До того ж, позивач, який наразі проживає в Ізраїлі, відчуває дискримінацію у порівнянні з громадянами, які проживають на території України. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 25.01.2022р. в частині відмови в задоволенні позову та ухвалення в цій частині нового судового рішення - про задоволення позову у повному обсязі. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком. До 01.09.2004р. позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому позивач виїхав з України на постійне проживання до держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль. 16.12.2002р. ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон. 27.09.2021р. ОСОБА_1 , через уповноваженого представника, звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком з 01.03.2013р. До заяви додані такі документи: особиста декларація від 25.08.2021р.; копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 від 16.12.2002р. (строк дії продовжено до 16.12.2022р.); заява про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії від 25.08.2021р.; копія довіреності; копія постанови Ленінського районного суду м. Севастополя у справі №2703/2531/2012 від 11.10.2012р., копія ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2013р. За результатами розгляду вказаної заяви та документів ГУ ПФУ в Херсонській області прийнято рішення від 08.10.2021р. №7121/03-16, яким позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії за віком. Відмова обґрунтована тим, що заявником не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, а саме: заяву про поновлення виплати пенсії подано пенсіонером не особисто та не надано оригіналу паспорту громадянина України або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідки з місця проживання на території України). Зазначена відмова стала підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 08.10.2021р. №7121/03-16 про відмову в поновленні виплати пенсії та зобов`язання поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01 березня 2013 року, виходив з того, що внаслідок ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009 у пенсіонерів, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, відновилось право на отримання призначеної пенсії, а у органів Пенсійного фонду України відновився обов`язок поновити виплату такої пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонера. При цьому, суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на недотримання позивачем порядку звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, визначеного Порядком №22-1. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині виходячи з наступного. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року. Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі - Порядок №22-1). Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Верховним Судом неодноразово роз`яснювалось, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року (справа №0440/7137/18), від 17 березня 2021 року (справа №454/2238/16-а), від 21 грудня 2020 року (справа №229/4165/17) тощо, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Згідно з положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку. При цьому, відповідно до п.2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій,- довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист). Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. №2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Отже, при наданні ГУ ПФУ в Херсонській області паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 фактично підтвердив свою особу, підтвердив вік та місце проживання. Що ж до посилань ГУ ПФУ в Херсонській області про ненадання позивачем документів про стаж, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки пунктом 2.8 Порядку №22-1 чітко визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації) (абз.3 п.1.5 Порядку №22-1). Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014р. №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначено тимчасово окупованою територію. Частиною 2 статті 7 Закону №1207-VII передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014р. №234 «Про затвердження порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг» (далі - Порядок №234) визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації. Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-4 «Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя» (зі змінами, внесеними Постановою Пенсійного фонду №14-1 від 09.07.2018р.), органи, що здійснюють пенсійне забезпечення й надання соціальних послуг особам, котрі проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а саме: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. З огляду на викладене, належним органом, який уповноважений на вирішення питання щодо поновлення виплати пенсії позивачу є ГУ ПФУ в Херсонській області, оскільки останнім місцем проживання позивача до виїзду за кордон було: АДРЕСА_1 . Водночас, відповідно до п. 4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії. Таким чином, при надходженні відповідної заяви про поновлення пенсії відповідач зобов`язаний витребувати пенсійну справу шляхом звернення із запитом до органів Російської Федерації. Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта, що положення Порядку №234 визначають механізм виплати пенсій лише громадянам України, які проживають на території АРК та м.Севастополя, оскільки вважає, що з урахуванням відсутності законодавчо врегульованого порядку запиту пенсійної справи особи, що знаходилась на пенсійному обліку на тимчасово окупованій території, правильним є застосування норм саме вказаного Порядку. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність відмови ГУ ПФУ в Херсонській області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав, викладених у рішенні від 08.10.2021р. №7121/03-16. Що ж до посилання ГУ ПФУ в Херсонській області в своїй апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів наголошує, що підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена у зв`язку із виїздом за кордон, виникли з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Тобто, саме з наведеного періоду органи пенсійного фонду мали поновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, яка була припинена у зв`язку із таким виїздом. При цьому, колегія суддів зазначає, що вирішення спірного питання не ставиться в залежність від подання заяви про поновлення виплати пенсії, оскільки згідно ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV, як в редакції станом на момент прийняття вказаного рішення КСУ, з дня набрання чинності якого виникли підстави для поновлення виплати пенсії, так і в редакції на теперішній час, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Тобто, при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. В свою чергу, у випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV, що повністю спростовує доводи відповідача. Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18. Так, ВП ВС у вказаній справі дійшла висновку, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, тому, не проведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Таким чином, доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Херсонській області висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині колегія суддів не вбачає. Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії з нарахуванням індексації, суд першої інстанції зазначив, що у суду відсутні підстави вважати, що розмір пенсії буде визначений позивачу з порушенням вимог закону, та суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Положеннями п.4 ч.1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Права позивача щодо нарахування та виплати поновленої пенсії з врахуванням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» наразі не порушено, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання правового захисту судом в цій частині. Вирішуючи питання у частині позовних вимог про зобов`язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням компенсації втрати частини доходів, суд першої інстанції зазначив, що в розумінні ч.2 ст.46 Закону №1058-ІV та ст. ст.1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). За висновками суду, оскільки ГУ ПФУ в Херсонській області з березня 2013 року не здійснювало нарахування позивачу відповідного доходу, тому відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків його виплати пенсіонеру. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко визначено право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів. Колегія суддів вважає помилковими такі доводи апелянта, оскільки у вказаній нормі йдеться про нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, тоді як у спірних правовідносинах пенсія ОСОБА_1 не поновлювалася та відповідні суми пенсії не нараховувалися. Згідно ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону №2050-ІІІ). Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону №2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, умовою для виплати громадянину компенсації, встановленою Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001р. №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів. Враховуючи, що у спірних правовідносинах пенсія позивачу ще не нарахована, жодних виплат не проводилось, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що на цей час відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати ОСОБА_1 . Щодо вимог позивача про стягнення з ГУ ПФУ в Херсонській області 100 000,00 грн. за завдану моральну шкоду, то відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв`язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди. Позивачем не надано будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача по нездійсненню перерахунку та виплати пенсії з 2013 року будь-яким чином вплинули на стан здоров`я ОСОБА_1 , спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього. За висновками суду, самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів вважає обґрунтованими такі висновки суду. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, згідно яким така шкода відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів або відповідної особи. Отже, підставою для стягнення шкоди є факт неправомірних дій певного органу чи його посадових або службових осіб; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України). При цьому, слід враховувати, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. В спірному випадку позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. у зв`язку з протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю відповідача, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачу. Безпосередньо факт протиправної бездіяльності відповідача як органу Пенсійного фонду, до компетенції якого належить вирішення порушеного позивачем питання про поновлення виплати пенсії, сам по собі не свідчать про заподіяння моральної шкоди та не є підтвердженням того, що така бездіяльність відповідача викликали негативні наслідки у вигляді моральних страждань. Окрім того, позивач не надає ґрунтовного пояснення визначення ним суми моральної шкоди на рівні 100 000,00 грн., яку він просить стягнути з відповідача на його користь. А відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. задоволенню не підлягає. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, а тому підстав для задоволення скарги позивача колегія суддів також не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 20 червня 2022 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук