Постанова Волинський апеляційний суд № 159/69/22

Справа № 159/69/22 Головуючий у 1 інстанції: Панасюк С. Л. Провадження № 22-ц/802/560/22 Категорія: 76 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 червня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., представника відповідача Дунець Г. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи, за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом. Покликався на ті обставини, що він працює сторожем дільниці з утримання та поточного ремонту ст. Ковель виробничого структурного підрозділу «Львівська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Також позивач вказував, що 09 грудня 2021 року відповідачем-роботодавцем, відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України, було видано наказ №166 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19. Вважаючи, що примусове проведення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби, спричиненої короновірусом, суперечить чинному законодавству України, а своє відсторонення від роботи без збереження заробітної плати порушенням його права на працю, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №166 від 09 грудня 2021 року, виданий виробничим структурним підрозділом «Львівська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відсторонення його від роботи допустити його до роботи та стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи і понесені ним витрати по сплаті судового збору. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ виробничого структурного підрозділу «Львівська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №166 від 09 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року по 12 березня 2022 року, в розмірі 17248 грн. 64 коп., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Рішення в частині допущення ОСОБА_1 до роботи та стягнення на його користь усієї суми заробітку допущено до негайного виконання. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись із цим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що дії начальника дирекції, щодо тимчасового відсторонення позивача від роботи є правомірними і відповідають вимогам чинного законодавства та підзаконним нормативним актам. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 вважаючи висновки суду правильними, а вимоги апеляційної скарги поданої відповідачем безпідставними, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення позивача від роботи є незаконним та передчасним, а саме без надання працівнику розумного строку для проведення щеплення чи для подання ним документу про існуючі у нього протипоказання до такого щеплення. Проте з такими висновками суду погодитися не можна. Встановлено, що позивач ОСОБА_1 як убачається із копії наказу №132/ос від 01 липня 2017 року про прийняття на роботу, копії трудової книжки НОМЕР_1 приєднаної до матеріалів справи, працює сторожем дільниці з утримання та поточного ремонту ст. Ковель виробничого структурного підрозділу «Львівська дирекція» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ( а.с. 42-54 ). З акту, складеного представниками адміністрації роботодавця 09 грудня 2021 року, слідує, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з вимогами постанови КМ України № 1236 від 09 грудня 2020 року про обов`язковість проходження ним як працівником підрозділу АТ «Укрзалізниця» профілактичного щеплення проти COVID-19, однак від проходження щеплення відмовився ( а.с. 27-28 ). Крім того встановлено, що адміністрацією відповідача 09 грудня 2021 року було видано наказ №166 про відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року, на час відсутності документа, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати, від ознайомлення з яким позивач відмовився, про що було складено відповідний акт (а.с. 29-31 ). Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Згідно із пунктами б, г статті 10 цього Закону громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Частинами 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Згідно пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року, МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання. Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №

83. Обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №

595. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України діє карантин. Пунктом 41-6 указаної постанови зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Аналіз наведених правових норм та підзаконних нормативних актів дає підстави для висновку, що відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві. У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні. Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. Саме така позиція висловлена Верховним Судом також у його постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. Таким чином, наведені правові позиції як ЄСПЛ і Верховного суду дають підстави вважати, що втручання у права особи, у вигляді обов`язковості певних щеплень, ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Отже, враховуючи наведені норми матеріального права та встановлені обставини справи, а саме те, що ОСОБА_1 , який являється працівником дільниці з утримання та поточного ремонту ст. Ковель, що є структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» - підприємства, яке має стратегічне значенн для економіки і безпеки держави, і підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19 та не надав останньому документ, який підтверджує його вакцинацію проти вказаного гострого респіраторного захворювання або довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, то колегія суддів вважає, що дії адміністрації відповідача про відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати є цілком виправданими і правомірними. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах чинного законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних на це підстав. Також у спірних правовідносинах апеляційний суд не вбачає порушення права позивача ОСОБА_1 на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, а вжиті щодо нього обмеження є правомірними та відповідають пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я населення. З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування оспорюваного ним наказу про відсторонення від роботи до задоволення не підлягають, то відсутні підстави для стягнення на його користь заробітної плати за час відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року. З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Оскільки, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, то, в силу вимог ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат та стягнути їх з позивача, якому у позові відмовлено. Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» 2977 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім) грн 20 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді