Постанова КЦС ВС № 638/4895/15-ц

Постанова Іменем України 15 червня 2022 року м. Київ справа № 638/4895/15-ц провадження № 61-19467св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Сьома харківська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Харківської міської ради, третя особа - Десята харківська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позов мотивований тим, що його батько ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки його батько не залишив заповіту, вважає, що він є спадкоємцем першої черги за законом. Вказував, що зі спадкодавцем він проживав окремо, так як із 12 вересня 2006 року зареєстрований та проживає у місті Харкові. На початку січня 2015 року він дізнався від своєї матері ОСОБА_3 , що батько був власником 1/3 частини вищезазначеної квартири. В установлений законом шестимісячний термін він не зміг звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки спадкове майно знаходиться на тимчасово окупованій території АР Крим і виїхати до цієї території він не міг. Зазначив, що 20 березня 2015 року він звернувся до нотаріуса Десятої харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини, у видачі свідоцтва про право на спадщину йому відмовлено. Вважав, що вказані ним обставини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними, незалежними від нього, пов`язані з обставинами непереборної сили, що викликали у нього труднощі для своєчасного звернення до нотаріуса. Зазначив, що відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 20 березня 2015 року за № 39938552, сформованої державним нотаріусом Сімаковою О. Г., спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України не заводилась та свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалось. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 . Справа розглядалася судами неодноразово Короткий зміст судових рішень Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті його батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня набрання рішенням законної сили. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 має право на визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на підставі пункту 1 статті 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року, в якому зазначено, що в разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 16 грудня 2014 року ОСОБА_1 вже отримав свідоцтво про право на спадщину, а тому відсутні підстави для надання ще одного додаткового строку для прийняття спадщини. Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходив з того, що в якості належних доказів отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину суд визнав не посвідчену фотокопію документу, який має назву: «Свідоцтва про право власності на спадщину за законом», виданого 16 грудня 2014 року у місті Ялта нотаріусом на підставі законодавства російської федерації та фотокопію довідки нотаріуса. Проте, суд апеляційної інстанції, приймаючи як належні докази та встановлюючи на підставі таких доказів обставини справи, не врахував положення статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції розглянув справу за участю у якості відповідача Харківської міської ради, при цьому, судом не було роз`яснено позивачу у відповідності до вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року про необхідність залучення до участі у справі усіх спадкоємців, які претендують чи можуть претендувати на спадщину, внаслідок чого ОСОБА_2 - мама померлого, яка є спадкоємцем першої черги відповідно до положень статті 1261 ЦК України, не була залучена до участі у справі, оскаржила його до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, визначивши відповідачем ОСОБА_2 , в якій вказував, що після смерті батька у березні 2014 року з причин непереборної сили незалежних від нього своєчасно і в установлений законом шестимісячний строк не зміг звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини, так як спадкодавець проживав на тимчасово окупованій території АР Крим, виїхати до тимчасово окупованій території АР Крим він не міг. При цьому, також зазначив у заяві обставини, які зумовлюють зміну підстав позову, які йому стали відомі лише у жовтні 2015 року, про отримання батьком ОСОБА_4 за життя в ході здійснення примусового виконання судового рішення у рахунок погашення боргу квартири АДРЕСА_2 . Однак, ОСОБА_4 не встиг зареєструвати своє право власності на вказану квартиру, оскільки помер. Також, у жовтні 2015 року позивачу стало відомо про залишок грошових коштів на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ «Укрсоцбанк» (UNIKREDIT BANK) на ім`я ОСОБА_4 , кінцевим балансом 5372,78 грн. Дана інформація була отримана на підставі запиту державного нотаріуса після заведення спадкової справи № 5/9/2015 Десятою харківською державною нотаріальною конторою. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2020 року, справу передано за підсудністю на розгляд до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Палінчака О. М. від 25 листопада 2020 року справа була прийнята до провадження. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2021 року у складі судді Палінчака О. М. в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач: про необізнаність щодо наявності спадкового майна та страх перетину незаконно встановленого митного контролю з АР Крим, не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не був позбавлений можливості у строк, встановлений законом для прийняття спадщини, подати заяву про прийняття спадщини до Десятої харківської державної нотаріальної контори за місцем свого проживання. При цьому колегія суддів враховує, що у цій справі шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 сплинув у вересні 2014 року, а до суду позивач звернувся у березні 2015 року. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_5 , задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю 3 місяці з дня набранням судовим рішенням законної сили. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що причини пропуску позивачем встановленого законодавством строку для звернення із заявою про прийняття спадщини є поважними, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини до часу законодавчого врегулювання питання реалізації права на спадкування, а тому вимоги позивача про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, є обґрунтованими. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, провадження № 61-38298св18, від 13 травня 2019 року у справі № 639/2082/17, провадження № 61-25267св18, у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано протиріччя у твердженнях позивача про наявність об`єктивних та непереборних труднощів, з якими закон пов`язує поважність пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки він зазначає, що спадкодавець проживав та помер на тимчасово окупованій території АР Крим, куди він виїхати не міг через страх перетину незаконно встановленого митного контролю. Разом з тим, з довідки від 04 серпня 2014 року нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу АР Крим Шедько Л. К вбачається, що ОСОБА_1 особисто подав заяву 25 липня 2014 року щодо прийняття спадщини, у зв`язку з чим нотаріусом заведено спадкову справу № 5/2014 щодо майна померлого ОСОБА_4 . Також зазначає, що апеляційний суд безпідставно застосував до правовідносин спадкового характеру, які виникли ІНФОРМАЦІЯ_1 і закінчилися через 6 місяців, тобто 27 вересня 2014 року, положення статті 9-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та статті 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», які були прийняті 12 лютого 2015 року. Суд апеляційної інстанції не визнав поважною причину пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини необізнаність позивача про наявність та обсяг спадкового майна на території м. Хмельницького та м. Харкова. Проте суд безпідставно визнав, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини до 12 лютого 2015 року, до часу законодавчого врегулювання питання реалізації права на спадкування. Вважає, що позивачем не доведено поважність причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини саме на протязі 6 місяців з дня відкриття спадщини після смерті його батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилання позивача на те, що до 12 лютого 2015 року законодавчо не було врегульовано реалізацію права на спадкування, якщо спадщина відкрилася на тимчасово окупованій території, є безпідставними, оскільки в даному випадку визначений законом України 6-місячний строк для прийняття спадщини закінчився 27 вересня 2014 року. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Степанян Л. В. просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з дати смерті спадкодавця ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини як на території окупованої АР Крим, так і через компетентний орган на території України. Вважає доводи касаційної скарги безпідставними та необґрунтованими, оскільки в даному випадку для позивача на законодавчому рівні не було можливим подання заяви про прийняття спадщини в строки, передбачені законодавством. У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_2 просила задовольнити її касаційну скаргу. Зазначала, що ОСОБА_1 пропустив 6-місячний строк для звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини без поважних причин. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території АР Крим. Заповіту ОСОБА_4 не залишив. Спадкоємцями першої черги після його смерті є: позивач ОСОБА_1 (син померлого) та відповідачка ОСОБА_2 (мати померлого). Місце реєстрації та проживання позивача: АДРЕСА_3 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яка складається із частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач зазначав, що у жовтні 2015 року йому стало відомо, що постановою державного виконавця Першого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції від 08 липня 2013 року передано стягувачу - ОСОБА_4 майно, що належить ОСОБА_6 в рахунок погашення боргу - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за згодою стягувача. 08 липня 2013 року було затверджено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, проте спадкодавець ОСОБА_4 не встиг зареєструвати своє право власності на вказану квартиру. Крім того у жовтні 2015 року йому стало відомо про залишок грошових коштів на поточному рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ «Укрсоцбанк» (UNIKREDIT BANK) на ім`я ОСОБА_4 , кінцевим балансом 5 372,78 грн. Дана інформація була отримана на підставі запиту державного нотаріуса після заведення спадкової справи № 519/2015 Десятою харківською державною нотаріальною конторою. Звертаючись до суду з цим позовом у березні 2015 року, ОСОБА_1 зазначав, що причиною пропуску строку для прийняття спадщини є те, що спадкодавець проживав та помер на тимчасово окупованій території АР Крим, а також вказував на неможливість виїхати за місцем відкриття спадщини та необізнаність про наявність спадкового майна і його обсяг. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає. Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України). Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, тимчасова непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період шестимісячного строку на подання такої заяви про прийняття спадщини, Автономна Республіка Крим відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визнана тимчасово окупованою територією України та датою початку тимчасової окупації визначено - 20 лютого 2014 року. Відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. В подальшому, 12 лютого 2015 року Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено статтею 11-1, згідно з якою передбачено, що у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, то місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Крім того, зазначеним Законом доповнено статтю 1221 ЦК України частиною третьою такого змісту: в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що положення спеціального закону, наведеного вище, встановлюють порядок прийняття спадщини у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія та надають право спадкоємцям, виконавцям заповіту, кредиторам спадкодавця та іншим особам реалізувати свої права щодо спадкового майна на території України в загальному порядку. Лише на підставі вказаних вище змін чинне законодавство врегулювало порядок подання заяви на прийняття спадщини, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія. З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що з дати смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач був позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини як на території окупованої Автономної Республіки Крим, так і через компетентний орган на території України, оскільки датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, а статтю 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнили лише 12 лютого 2015 року.При цьому вже у березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Десятої харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Звернення позивача із заявою про прийняття спадщини на території окупованої Автономної Республіки Крим не могло розцінюватися як належне, оскільки ця територія не контролюється органами державної влади України. Враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що тимчасова окупація території АР Крим призвела до непоправних перешкод у реалізації позивачем своїх спадкових прав, які не могли бути ним усунуті, у зв`язку із чим право позивача на подання заяви про прийняття спадщини підлягає захисту у судовому порядку. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 522/866/17(провадження № 61-3705св21). При цьому апеляційний суд обґрунтовано не визнав поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як необізнаність особи про наявність спадкового майна та його обсяг. З огляду на викладене вище, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про те, що причини пропуску позивачем встановленого законодавством строку для звернення із заявою про прийняття спадщини є поважними, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини до часу законодавчого врегулювання питання реалізації права на спадкування, а тому вимоги позивача про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, є обґрунтованими. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, постанова суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович