Постанова Київський апеляційний суд № 753/22332/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 753/22332/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1365/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Орєхов О.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. при секретарі - Лашевська Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві та в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімінвест» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімінвест» - Люба Андрія Миколайовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року встановив: у листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просила поновити її на роботі у відповідача на посаді фінансового директора з 01.06.2019, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 34 800 грн. 19 коп., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., та витрати на правничу допомогу в сумі 6 700 грн., посилаючись на те, що її було звільнено з порушенням вимог закону. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 р. позов було задоволено, поновлено позивача на роботі, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 144 294 грн. 30 коп., моральну шкоду в розмірі 4 000 грн., а також судовий збір в сумі 1 442 грн. 94 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача - Люба А.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з`явились в судове засідання: позивача ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_3 , представника відповідача - Резнікова С.В. , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона працювала у відповідача на посаді фінансового директора з 11.02.2019. Наказом №40-к від 16.08.2019 вона була звільнена з роботи з 31.05.2019 у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вона мала намір звільнитись з роботи через неприйнятні умови праці, про що повідомила директора підприємства 22.05.2019 та направила відповідачу поштою 04.06.2019 заяву про своє звільнення в день подання заяви на підставі ст. 38 КЗпП України в зв`язку з доглядом за дитиною. Вказана заява була отримана відповідачем 11.06.2019, однак наказу про звільнення в той день видано не було. Своє звільнення позивач вважає незаконним, а тому просила поновити на роботі на займаній посаді з 01.06.2019 та стягнути на її користь заробітну плату в розмірі 34 800 грн., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., а також витрати на правничу допомогу в сумі 6 700 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 р. позов було задоволено, поновлено позивача на роботі, стягнуто середній заробіток в сумі 144 294 грн. 30 коп., моральну шкоду в розмірі 4 000 грн., а також судовий збір в сумі 1 442 грн. 94 коп. Відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з роботи незаконно, оскільки вона не допускала прогулу, після направлення відповідачу заяви про звільнення виходила на роботу до моменту отримання заяви відповідачем - 11.06.2019. Після отримання вказаної заяви вона вважала себе звільненою, а тому прогулу не допускала та вказала про це в листі на адресу відповідача від 05.07.2019. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазнала негативних емоцій та переживань в зв`язку зі звільненням через прогул без поважних причин, несвоєчасну видачу трудової книжки та суми розрахунку, не мала можливості працевлаштуватись та була позбавлена джерела існування. Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам. Як видно з матеріалів справи, позивач працювала у відповідача на посаді фінансового директора з 11.02.2019. Юридичною та поштовою адресою відповідача зазначено на бланку: АДРЕСА_1 . Однак, як стверджує позивач, її робоче місце знаходилось в АДРЕСА_2 , приміщення бізнес-центру. 04.06.2019 ОСОБА_1 направила поштою на адресу відповідача заяву, в якій просила звільнити її з роботи відповідно до ст. 38 КЗпП України з 06.06.2019 в зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку. Зазначена заява надійшла на адресу відповідача 11.06.2019. Наказом №40-к від 16.08.2019 ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 31.05.2019 у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. В ст. 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII було ратифіковано Конвенцію Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, (далі - Конвенція). Згідно із ст. 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом п. 2 ст. 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Згідно ч. 1 статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. В статті 38 КЗпП України закріплено, що працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який його просить працівник. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин). Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 з 31.05.2019 допустила прогул, оскільки не виконувала своїх посадових обов`язків без поважних причин, є недоведеними. За фактом її відсутності на робочому місці або у м. Вінниці, або у м. Києві з вказаної дати акти не складались, надати пояснення з приводу відсутності позивачу не пропонували. Також такі заперечення відповідача не узгоджуються з фактом видання наказу про звільнення позивача. Представниками відповідача при розгляді справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не визнавався той факт, що позивач працювала в офісному приміщенні, яке розташоване в АДРЕСА_2 . Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія наказу, відповідно до якого позивач мала відбути у відрядження до м. Вінниці з 03 по 08 червня 2019 року. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача визнав, що ТОВ «Біохімінвест» використовувало також приміщення в м. Києві. ОСОБА_1 04.06.2019 направила засобами поштового зв`язку заяву про звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України, в якій просила звільнити її з роботи з 06.06.2019. Позивач визнає, що припинила виходити на роботу з 11.06.2019, після того як відслідкувала отримання відповідачем її заяви про звільнення. В листі за вих. №18 від 11.06.2019, який був направлений позивачу у відповідь на за її заяву про звільнення за підписом директора ТОВ «Біохімінвест» ОСОБА_5 позивачу пропонувалось з`явитись до м. Калинівка Вінницької області для подання заяви про звільнення, оформлення прийому-передачі справ та здачі матеріальних цінностей (а/с 24). Разом з тим, даних про те, які саме матеріальні цінності були отримані позивачем та необхідність складання акту прийому-передачі справ, доказу укладення з позивачем договору про повну матеріальну відповідальність, матеріали справи не містять. При видачі наказу про звільнення позивача №40-к від 16.08.2019 також не складались акти прийому-передачі справ та не вказано, які матеріальні цінності залишились у розпорядженні ОСОБА_1 . В листі за вих. №23 від 05.08.2019 відповідач посилався на те, що роботодавець не був завчасно повідомлений про розірвання трудового договору і тому заява про звільнення отримана 11.06.2019 не була задоволена. Одночасно в листі вказувалось, що за визначеним місцем роботи у м. Калинівка Вінницької області ОСОБА_1 була відсутня з 01.06.2019. Відповідно до копії листа за вих. №34 від 17.09.2019 позивачу було направлено поштовим зв`язком копію наказу та оригінал трудової книжки (а/с 36-37). Таким чином, отримавши заяву від позивача про намір звільнитися на підставі ст. 38 КЗпП України, відповідач мав видати наказ про її звільнення з дати, про яку вказала позивач. Однак, враховуючи, що заява надійшла відповідачу тільки 11.06.2019 поштовим зв`язком, позивач мала бути звільнена з цієї дати. Заявлена позивачем вимога про поновлення на роботі задоволенню не підлягає, оскільки позивач 04.06.2019 направила відповідачу заяву про звільнення і з моменту її отримання відповідачем - 11.06.2019 на роботу не виходила, заяву про своє звільнення не відкликала. Саме з огляду на намір припинити трудові відносини, позивач пояснює відсутність на робочому місці після 11.06.2019 та вказує, що причина її відсутності на робочому місці обґрунтована її звільненням (а/с 27). Тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач не допустила прогулу, оскільки не виходила на роботу після 11.06.2019 з поважних причин, не узгоджується з встановленою обставиною про те, що позивач вважала себе звільненою. З матеріалів справи видно, що позивач після 11.06.2019 не мала наміру продовжувати трудові відносини з відповідачем, про що неодноразово вказувала у своїх листах відповідачу та свою заяву про звільнення не відкликала. За правилами ч. 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Відповідно до частин першої, другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Студентам вищих та учням професійно-технічних навчальних закладів трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після початку проходження стажування. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Пунктом 4.2. інструкції «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» передбачено те, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника. Відповідно до листа від 17.09.2019 відповідач направив ОСОБА_1 поштою копію наказу про звільнення та трудову книжку. Однак вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки позивач не заявляла. Враховуючи викладене на користь позивача з відповідача має бути стягнуто заробітну плату за 7 робочих днів, що становить 1 933 грн. (276 грн. х 7). Судові витрати по справі суд апеляційної інстанції розподіляє відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та стягує з відповідача на користь позивача судовий збір по справі в сумі 768 грн. 40 коп. та судовий збір на користь держави в сумі 768 грн. 40 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись стст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, постановив: апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімінвест» - Люби Андрія Миколайовича задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 червня 2021 р. скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити підставу та дату звільнення ОСОБА_1 відповідно до наказу №40-к від 16.08.2019 та вважати ОСОБА_1 звільненою з 11 червня 2019 року на підставі ст. 38 КЗпП України. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімінвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біохімінвест» на користь держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 17 червня 2022 року. Головуючий Судді