Постанова Миколаївський апеляційний суд № 471/764/21

15.06.22 22-ц/812/385/22 Провадження 22-ц/812/385/22 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Постанова Іменем України 15 червня 2022 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О., із секретарем Ковальським Є.В., за участю: представника відповідача Мірошниченко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Братського районного суду Миколаївської області, вступна та резолютивна частини якого ухвалені 20 грудня 2021 року, повний текст складений 23 грудня 2021 року, під головуванням судді Гукової І.Б., в приміщенні суду першої інстанції, у цивільній справі №471/764/21, за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління Держпраці у Миколаївській області про стягнення невиплаченої заробітної плати, в с т а н о в и л а: У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), зазначила третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління Держпраці у Миколаївській області про стягнення заробітної плати та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати. Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2014 року між нею та ФОП ОСОБА_1 укладено трудовий договір. Згідно вказанаго договору вона працювала у відповідача на посаді продавця продовольчих товарів. У зв`язку з тим, що роботодавець з початку 2021 року припинив виплачувати заробітну плату, вона вирішила звільнитися та 27 травня 2021 року надіслала на адресу ФОП ОСОБА_1 заяву про своє звільнення. В цей же день її звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України, трудовий договір було розірвано, проте відповідачем трудову книжку їй видано не було, розрахунок при звільненні не проведено. Посилаючись на наведене, позивачка просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, яка за період з січня по травень 2021 року, склала 24272 грн 60 коп. Також, посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», просила стягнути з ФОП ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 637,75 грн. Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2021 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 . Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 24 272 (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят дві) гривні 60 копійок. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму інфляційних витрат у розмірі 637 (шістсот тридцять сім) гривень 75 копійок. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивачки з 27 травня 2021 року за власним бажанням відповідачем не було виплачено заробутну плату за період з січня по травень 2021 року. А тому підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_1 24272 грн 60 коп. заборгованості із заробітної плати, а також 637 грн 75 коп. компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилався на те, що своєчасно та в повному обсязі виплачував заробітну плату позивачці і це підтверджується податковою звітністю. Про отримання заробітної плати позивачка ставила свій підпис у бухгалтерських відомостях, які в подальшому викрала. З приводу таких неправомірних дій, він змушений був звертатися до правоохоронних органів. Судом не взято до уваги, що після звільнення ОСОБА_2 була проведена ревізія та виявлена нестача, яка виникла внаслідок передачі покупцям товарів у борг та отримання позивачкою товарів з магазину у рахунок її заробітної плати. Апеляційна скарга також містить посилання на те, що суд першої інстанції не допитав свідків, які б могли підтвердити отримання позивачкою заробітної плати. Звертає увагу, що у позовній заяві ОСОБА_2 обгрунтувала підстави для стягнення компенсації посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», натомість у прохальній частині позову просила стягнути інфляційні втрати, провівши відповідний розрахунок. 07 лютого 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, доводи якого зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 за трудовим договором прийняв на роботу з 21 січня 2014 року ОСОБА_2 продавцем непродовольчих товарів. 27 травня 2021 року позивачка звернулася до ФОП ОСОБА_1 із заявою про звільнення за власним бажанням і в цей же день її звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України, трудовий договір було розірвано. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначала, що починаючи з січня по травень 2021 року їй не була проведена відповідачем виплата заробітної плати взагалі, у зв`язку з чим, просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 24272 грн 60 коп. На підтвердження вказаних обставин, ОСОБА_2 надала лист Управління Держпраці у Миколаївській області від 30 липня 2021 року. Із змісту вказаного листа вбачається, що на підставі звернення позивачки Управлінням Держпраці у Миколаївській області проведено позапланову перевірку додержання ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю. В результаті перевірки встановлено порушення відповідачем вимог ст. ст.94, 115 , 116 КЗпП України, а саме не забезпечена своєчасна виплата заробітної плати працівникам за виконану ними роботу та виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства в день звільнення. Так, на час звільнення позивачки ФОП ОСОБА_1 не виплатив належні їй кошти за січень 2021 року у розмірі 4 830 грн; лютий 2021 року у розмірі 4 830 грн; березень 2021 року у розмірі 4 415 грн 95 коп (у тому числі заробітна плата за період відпустки); квітень 2021 року у розмірі 4 830 грн та травень 2021 рік у розмірі 5 366 грн 65 коп (у тому числі компенсація днів невикористаної відпустки) (а.с. 11). У зв`язку із допущеними порушеннями трудового законодавства відносно ФОП ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.41 КУпАП. Як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Братського районного суду Миколаївської області від 17 листопада 2021 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення, тобто з нереабілітуючих підстав. За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці». Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Встановивши, що ОСОБА_2 при звільненні не виплачена заробітна плата починаючи з січня по травень 2021 року, розмір якої склав 24272 грн 60 коп, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача цієї суми заробітної плати. Посилання відповідача на своєчасне отримання позивачкою заробітної плати у повному обсязі, є безпідставним, спростовується результатами перевірки, проведеною Управлінням Держпраці у Миколаївській області, якою встановлено факт порушення з боку ФОП ОСОБА_1 трудового законодавства щодо невиплати заробітної плати під час звільнення позивачки. Та обставина, що суд першої інстанції не допитав свідків, не спростовує висновків суду, оскільки показання свідків не є належними та допустимими доказами отримання позивачем заробітної плати у розумінні вимог частини другої ст. 78 ЦПК України. Надані відповідачем податкові відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, не є належним та допустимим доказом своєчасної виплати заробітної плати позивачці. Вказані документи можуть свідчити саме про нарахування коштів та відрахування до Державної податкової інспекції обов`язкових платежів від нарахованої суми заробітної плати, а не фактичне отримання заробітної плати ОСОБА_2 , враховуючи п. 3.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, яким передбачено, що належним і допустимим доказом про виплату працівнику належної йому заробітної плати є письмові документи - первинні документи бухгалтерського обліку. Посилання відповідача на бухгалтерські відомості, як на доказ виплати позивачці заробітної плати, які, за твердженням відповідача викрала позивачка, є недоведеними, хоча відповідно до ст. ст. 12,76 -78, 81 ЦПК України та з урахуванням специфіки трудових правовідносин обов`язок довести виплату працівникові заробітної плати покладається на роботодавця. Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Отже, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації підлягають виключно суми, які були нараховані, проте своєчасно не виплачені. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскільки заробітна плата нарахована позивачці, проте заборгованість по ній не виплачена, тому із відповідача слід стягнути таку компенсацію за весь період затримки розрахунку. Водночас, суд не врахував, що порядок обчислення суми компенсації визначено статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159). Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Пунктом 4 вказаного Порядку № 159 теж передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. У справі, що переглядається, установлено, що у відповідача існує заборгованість зі сплати заробітної плати за період з січня по травень 2021 року, з урахуванням податків та обов`язкових платежів, у розмірі 24 272 грн 60 коп. Враховуючи, що остаточний розрахунок з ОСОБА_2 не проведено, останньою заявлено вимоги про стягнення компенсації починаючи з січня по липень 2021 року. Тому, не виплачена сума коштів підлягає компенсації за вказаний період, тобто в межах заявлених позовних вимог. За вказаний період сумарний індекс інфляції становить 106,4% (101,3% х 101,0%х101,7%х 100,7%х101,3%х100,2%х100,1%). Таким чином, компенсація втрати частини доходів ОСОБА_2 за вказаний період становить 258 грн 26 коп. (24 272 грн 60 коп. х 106,4%:100). Суд першої інстанції вирішуючи спір, визначив розрахунок суми компенсації, який просила стягнути позивачка, при цьому не перевіривши його правильність. Внаслідок чого, дійшов помилкового висновку про стягнення 637 грн 75 коп., вказавши в резолютивній частині, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню інфляційні витрати. Тому доводи апеляційної скарги у вказаній частині є обгрунтованими. Та обставина, що позивачка у позовній заяві обгрунтувала підстави для стягнення компенсації посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», натомість у прохальній частині позову просила стягнути інфляційні втрати, не є підставою для відмови в позові у вказаній частині, оскільки обгрунтування позовних вимог зводяться до стягнення саме компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України змінити, зменшивши стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивачки розмір компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати з 637 грн 75 коп. до 258 грн 26 коп. Зокрема, нормами статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.13 ст. 142 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Спір між сторонами виник з приводу трудових відносин. Позивачка при подачі позову не сплачувала судовий збір, оскільки відповідно до п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вона звільнена від його сплати. За подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір в розмірі 1362 грн 24 коп. Тому із врахуванням обсягу задоволених вимог (в розмірі 3%) відповідачу слід компенсувати за рахунок держави 40 грн 87 коп. витрат за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2021 року в частині стягнення компенсаційних втрат змінити. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 258 грн 26 коп. В іншій частині вказане судове рішення залишити без змін. Компенсувати фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 40 грн 87 коп. судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з подачею апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді: _____________________ Повний текст судового рішення виготовлено 16.06.2022 р.