Постанова 4873 № 914/970/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" червня 2022 р. Справа№ 914/970/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коротун О.М. суддів: Майданевича А.Г. Гаврилюка О.М. за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д., за участю представників учасників справи: представника прокуратури Вакулюка Д.С., представника позивача Піску А.Й. - самопредставництво, представника відповідача 1 Кондри О.Я - адвокат, представника відповідача 2 Гасяк Я.В. - самопредставництво, представника третьої особи Горака Я.П. - самопредставництво за апеляційними скаргами першого заступника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 (повний текст складено 21.12.2021) у справі №914/970/20 (суддя Пукшин Л.Г.) за позовом першого заступника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛембергМіт» 2) Львівської обласної ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності, Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи У квітні 2020 року перший заступник прокурора Львівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - міськрада) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛембергМіт» (далі - ТОВ «ЛембергМіт») та Львівської обласної ради (далі - облрада), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Управління майном спільної власності облради, про: - визнання недійсним виданого облрадою свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.07.2009 серії САС № 729154, а саме: на відділення фтизіопульмології А-2 площею 417, 4 кв. м та гаража Б-1 30,2 кв. м, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 24; - витребування у ТОВ «ЛембергМіт» на користь міськради цього нерухомого майна; - скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «ЛембергМіт» на це нерухоме майно. Позовні вимоги про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності обґрунтовані тим, що судовим рішенням у справі № 910/3581/17 визнано незаконним та скасовано рішення облради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області» (далі - рішення № 477), згідно з яким вона вирішила оформити за собою право спільної власності територіальних громад Львівської області на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області (пункт 6 рішення). У цьому ж судовому рішенні встановлені обставини належності спірного майна на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова. Тому прокурор вважає незаконним відчуження облрадою цього майна ТОВ «ЛембергМіт». Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2020 матеріали справи передано за правилами виключної підсудності для подальшого розгляду до Господарського суду міста Києва. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. 26.01.2021 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021, про задоволення позову повністю. Постановою Верховного Суду від 29.09.2021 суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ЛембергМіт», скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 914/970/20, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у позові відмовлено повністю. Рішення обґрунтовано тим, що з системного аналізу правових актів Львівської обласної ради та Львівської міської ради, прийнятих на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 та в подальшому в процесі володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності (спірних закладів охорони здоров`я), слідує, що ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу» є рішенням органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на цілісні майнові комплекси закладів охорони здоров`я, яке прийнято у відповідності до вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», яке реалізоване в наступному підписанням акту приймання-передачі закладів охорони здоров`я від 19.09.2008. Тобто такі дії свідчать про волевиявлення Львівської міськради. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач 1, покладаючись на добросовісність дій другого продавця, законним шляхом набув майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України не може бути витребувано, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі. За висновком суду першої інстанції, конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у даному випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Також рішення обґрунтовано тим, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Лемберг Міт» на вищевказане спірне нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на нього є похідною від вимоги про витребування спірного нерухомого майна, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції, взявши до уваги відмову у двох попередніх вимогах, дійшов висновку, що такий обраний прокурором та позивачем спосіб захисту порушеного на їх переконання права, як скасування спірного свідоцтва, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення такого права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

3. Надходження апеляційних скарг на розгляд Північного апеляційного господарського суду У січні 2022 року перший заступник Львівської обласної прокуратури, не погодившись з ухваленим рішенням, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021. Справу призначено до розгляду на 21.02.2022. Встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів, заяв та клопотань. Також не погодившись з ухваленим рішенням, Львівська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Також скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 було, зокрема, задоволено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, поновлено такий строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 , встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів, заяв та клопотань. Розгляд апеляційних скарг було об`єднано, а дію оскаржуваного рішення зупинено. Справа розглядалася різними складами суду. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності головуючою суддею Коротун О.М. розгляд апеляційної скарги ДП «НПЕК «Енергоатом» 21.02.2022 не відбувся. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ, від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-ІХ та від №341/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, продовжувався строк запровадженого воєнного стану, зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2022 розгляд справи було призначено на 08.06.2022, а 08.06.2022 у судовому засіданні було оголошено перерву до 14.06.2022. Позивачем, відповідачами та третьою особою були заявлені клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, які були задоволені судом апеляційної інстанції на підставі ст. 197 ГПК України. У судове засідання 14.06.2022 з`явилися представники учасників справи - прокуратури, позивача, відповідачів та третьої особи. Судове засідання за клопотанням позивача, відповідачів та третьої особи проводилося в режимі відеоконференції. Суд заслухав представників учасників справи, з`ясував обставини справи та перевірив їх доказами. Представники скаржників - прокуратури та міськради підтримали вимоги апеляційних скарг та просили їх задовольнити, а рішення суду - скасувати, з ухваленням нового - про задоволення позову. Представники відповідачів та третьої особи заперечили проти вимог апеляційних скарг та просили відмовити в їх задоволенні, а рішення суду - залишити без змін.

4. Вимоги апеляційних скарг та короткий зміст наведених в ній доводів 4.1. Апеляційна скарга прокуратури Перший заступник Львівської обласної прокуратури не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. Скаржник зазначає, що за висновками судів у справі № 910/3581/17 заклади охорони здоров`я, які розміщувалися у приміщеннях щодо яких виник спір, станом на момент прийняття рішення № 477 належали територіальній громаді міста Львова на прав комунальної власності, а отже відчуження такого майна відбулося за відсутності волі власника - Львівської міської ради. Проте, судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення невірно застосовано до спірних відносин ст. 388 Цивільного кодексу України і не враховано, що дійсним власником спірного майна є Львівська міська рада, волі якої на відчуження спірного нерухомого майна не було. За доводами сторони, такого ж висновку дійшов Верховний Суд у даній справі. На переконання прокурора, суд помилково ототожнив рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна із ухвалою Львiської міськрп ради від 10.07.2008 № 1939, якою передавались у спільну власність Львівської обласної ради лише заклади охорони здоров`я, серед яких Львівське міське медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія». Крім цього, у вказаній ухвалі Львівської міської ради немає жодної згадки про нерухоме майно, в яких такі розміщувались, зокрема, відсутнє і посилання на нерухоме майно по вул. Лемківській, 24 у м. Львові. Крім того, скаржник вказує, що вибуття спірного нерухомого майна з власності Львівської міської ради відбулося на підставі укладеного з Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.06.2017, в п. 1.1 якого зазначено, що право власності Львівської обласної ради на вищевказане нерухоме майно підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно на підставі рішення від 26.02.2008 № 477, визнаного в подальшому незаконним та скасованим у судовому порядку. А тому, в даному випадку втручання держави в мирне володіння майном є виправданим. Крім цього, у зв`язку з наявними підставами для витребування майна, підлягає задоволенню і позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Лемберг» на спірне майно з одночасним припиненням права власності на нього, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також прокурор вказує, що спірне свідоцтво видане на підставі рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 та рішення від 30.06.2009 №937, яким вносились доповнення до п. 6 рішення № 477, що визнане в подальшому незаконним та скасоване в судовому порядку. Відтак, відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно Львівської обласної ради також підлягає визнанню недійсним. Прокурор також вважає, що висновки щодо пропуску строку позовної давності, зокрема, посилання на те, що Львівська міська рада не скористалась правом при пред`явленні позову у справі № 910/3581/17 додатково заявити позовні вимоги, які заявлені у даному позові, не відповідають дійсності, оскільки на дату з`явлення позову в березні 2017 року у вказаній справі, Львівська міська рада вжила такий спосіб захисту, який відповідав захисту і відновленню її порушених прав на той час. За відсутності відповідного судового рішення про скасування рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 у частині, що стосується спірного нерухомого майна, можливість Львівської міської ради здійснити захист свого порушеного права була обмежена, у зв`язку з чим у позивача виникло право на даний позов з моменту набрання рішенням суду у справі № 910/3581/17 законної сили 23.09.2019. На переконання прокурора, наявність судового спору (справа № 910/3581/17) між Львівською міською радою та Львівською обласною радою щодо встановлення факту перебування спірного майна у комунальній власності територіальної громади міста Львова та відсутність власника на його відчуження на час прийняття спірного рішення, є поважною причиною пропуску строку позовної давності для пред`явлення прокурором позову в інтересах Львівської міської ради щодо витребування майна з приватної власності ТОВ «ЛембергМіт». Також, за доводами прокурора, відповідачі та суд неправомірно ототожнює Львівську міську раду і Львівського міського голову, які є різними органами місцевого самоврядування. 4.2. Апеляційна скарга міськради Львівська міська рада не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. На переконання скаржника, судом першої інстанції при прийнятті рішення повністю проігноровано необхідність врахування вже встановлених обставин щодо необхідності захисту порушеного права позивача, які були встановлені рішеннями судів у справі № 910/3581/17 та підтверджені при перегляді рішень Верховним Судом. Таким чином, судом першої інстанції не було застосовано норми ч. 4 ст. 75 ГПК України, всупереч висновкам ВП ВС щодо особливостей визнання обставин преюдиційними. Скаржник зазначає, що вибуття спірного нерухомого майна з власності Львівської міської ради відбулося за відсутності її волі внаслідок неправомірного винесення Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 № 477, визнаного в подальшому незаконним та скасованим у судовому порядку, відтак наявні правові підстави для витребування такого майна в добросовісного набувача, яким виступає ТОВ «ЛембергМіт». А тому, в даному випадку втручання держави в мирне володіння майном є виправданим. Крім цього, у зв`язку з наявними підставами для витребування майна, підлягає задоволенню і позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності TOB «ЛембергМiт» на спірне майно з одночасним припиненням права власності на нього. Щодо пропуску строку позовної давності та не заявленням вимог про витребування майна у межах справи № 910/3581/17, міськрада вказує, що нею було обрано ефективний спосіб захисту та оскаржено рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 (документ, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав за Львівською обласною радою). Станом на момент подання позову Львівській міській раді не могло бути відомо, що на момент набрання законної сили рішенням суду, вказана норма Закону буде скасована, а рішення суду буде неможливо виконати та скасувати державну реєстрацію прав Львівської обласної ради.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу 5.1. Відзив Львівської обласної ради 15.02.2022 до суду апеляційної інстанції від Львівської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання іншим учасникам та в строк, встановлений судом. Відзив прийнято до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України. Відповідач 2 вказує, що як в акті приймання-передачі і в документах, які стали підставою для його підписання, Львівська міська рада та Львівська обласна рада використовували формулювання «передача у спільну власність» та визначили «балансову» та «залишкову» вартість майна, що передавалось. Саме будівлі та споруди, які не передала Львівська міська рада у 2003 році Львівській обласній раді поруч з іншими матеріальними цінностями, були предметом передачі у 2008 році. Натомість у апеляційних скаргах Львівської міської ради та Львівської обласної прокуратури не спростовано покликання суду на ст. 3 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ні на ст. 191 Цивільного кодексу України. Відповідач 2 зазначає, що господарські суди при розгляді справи №910/3581/17 дійсно висловили свої міркування щодо передчасного прийняття Львівською обласною радою у лютому 2008 році оскаржуваного рішення № 477 від 26.02.2008, адже Львівська міська рада дала згоду на передачу цих закладів у липні 2008 році, а акт приймання передачі був укладений лише у вересні 2008 року. Розглядаючи єдину позовну вимогу Львівської міської ради у справі № 910/3581/17, суди прийшли до висновку, що у лютому 2008 році (на момент прийняття обласною радою оскаржуваного рішення № 477 від 26.02.2008) Львівська міська рада не приймала рішення про передачу закладів охорони здоров`я, адже прийняла його значно пізніше - у липні 2008 року, а у вересні 2008 року склала акт приймання-передачі, що і стало формальною причиною для задоволення цiєп єдиної позовної вимоги. Відтак, рішення господарських судів у справі № 910/3581/17 не спростовують обставин того, що Львівська міська рада все ж висловила свою згоду у липні та вересні 2008 року, завершивши процес передачі обласній раді у спільну власність закладів охорони здоров`я, в тому числі будівель та споруд. Також сторона вказує, що під час розгляду справи № 910/3581/17 Львівська міська рада не зверталась з позовними вимогами про визнання права власності, про визнання недійними свідоцтв про право власності, про скасування державної реєстрації права спільної власності обласної ради, або ж про витребування майна. Крім того, відповідач 2 зазначає, що в матеріалах справи є достатня кількість доказів, які підтверджують, що передача Львівською міською радою закладів охорони здоров`я передбачала, в тому числі, й передачу Львівській обласній раді будівель та споруд, про що було відомо Львівській міській раді ще у 2008 році. Натомість лист Львівського міського голови вих. № 1104-вих-525 від 05.07.2015, звернення Львівської міської ради від 10.11.2016 та позовні заяви Львівської міської ради у інших справах тільки це додатково підтверджують. 5.2. Відзив ТОВ «ЛембергМіт» Відповідач 1 зазначає, що у апеляційних скаргах всі посилання на «встановленість» іншими судовими рішеннями зводиться до посилання на здійснену у цих рішеннях правову оцінку певних обставин справи, а не на встановленiсть фактів та фактичних обставин справи. Також сторона вказує передача спірного майна відбулася на підставі звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 № 02-вих/1231 та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939, тобто, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було ухвалене вже після прийняття рішення №477, що свідчить про наявність волі Львівської міської ради на відчуження спірного майна на користь Львiвської обласної ради. Це рішення в суді не оскаржувалось і є нескасованим. Крім того, на переконання сторони, прокурор невірно трактує зміст принципу мирного володіння майном, пропорційність втручання в це право. Питання про порушення принципу мирного володіння майном у разі витребування майна у ТОВ «Лемеберг Мiт» детально обґрунтовувалося у відзиві на позовну заяву поданої до суду першої інстанції. Відповідач 1 зазначає, що відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Також відповідач 1 зазначає про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. При цьому сторона вказує, що у Законі України «Про місцеве самоврядування» вказано, що міська рада є представницьким органом територіальної громади, а міський голова очолює територіальну громаду, тобто ці суб`єкти є формою вираження волі і здійснення управління майном територіальної громади, майнові права якої, як стверджувалось у позові і численних судових рішеннях, були порушені. Львівська міська рада, якщо вважає себе власником майна, повинна була довідатись про порушення свого права з моменту реєстраційного посвідчення майна у липні 2009 року і саме з цього моменту слід обчислювати позовну давність. 5.3. Відзив Управління майном спільної власності облради Третя особа вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 є рішенням органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на цілісні майнові комплекси закладів охорони здоров`я, яке прийнято у відповідності до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», яке реалізоване в підписаному акті приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно реабілітаційну допомогу від 19.09.2008. Вищезазначене засвідчує волевиявлення територіальної громади м. Львова на передачу об`єктів спірного нерухомого майна у спільну власність територіальних громад Львівської області. Вірним третя особа вважає висновок суду першої інстанції про те, що на момент проведення аукціону щодо продажу спірного майна у ТОВ «ЛембергМіт» не могло виникнути сумнівів щодо правомірності дій Львівської обласної ради, оскільки рішення № 477 від 26.02.2008, рішення від 08.07.2008 № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я», ухвала від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», свідоцтва про право власності CAC № 729154 від 13.07.2009 були чинними. Щодо вимоги прокуратури про скасування свідоцтва про право власностi на нерухоме майно від 13.07.2009 серія CAC № 729154, то таку третя особа вважає безпідставною, оскільки було обрано неефективний спосіб захисту. Також третя особа вказує про обізнаність Львівської міської ради з 05.07.2015 про право власності на об`єкти, які є предметом даного спору, але через відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог з підстав необґрунтованості, положення законодавства щодо позовної давності не застосовуються.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2008 облрада прийняла рішення № 477 (до нього внесені зміни згідно з рішенням від 02.12.2008 № 767), відповідно до п. 6 якого вирішила оформити за собою право спільної власності територіальних громад Львівської області на об`єкти нерухомого майна, які задовольняють потреби територіальних громад Львівської області, зокрема, на Львівське комунальне медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» у м. Львові по вул. Личаківській, 233: І фтизіатричне відділення площею 351,7 кв. м і пульмонологічне та фтизіопедіатричне відділення площею 433,0 кв. м. по вул. Устияновича,

14. Рішенням облради від 30.06.2009 № 937 «Про внесення змін та доповнень до рішень обласної ради» внесено зміни до рішення № 477, а саме: підпункт 30 пункту 6 доповнено у частині «Адреса», «Назва будівлі» та «Площа» рядками такого змісту: «м. Львів, вул. Личаківська, 233», «Гараж з коморою», « 44,6»; «м. Львів, вул. Личаківська, 233», «Гараж», « 24,2»; «м. Львів, вул. Лемківська, 24», «Відділення фтизіопульмонології», « 417,4»; «м. Львів, вул. Лемківська, 24», «Гараж», « 30,2».

5. Обставини законності прийнятого Облрадою рішення № 477 у частині пункту 6 про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області на нерухоме майно розглядалося судами у межах справи № 910/3581/17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2018 у справі № 910/3581/17, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 та Верховного Суду від 14.01.2020, задоволено позов міськради до облради про визнання незаконним та скасування рішення №

477. У цій же справі № 910/3581/17 судами встановлено, що на підставі рішення № 477 за облрадою на праві комунальної власності зареєстровано нерухоме майно за вищевказаними адресами у місті Львові по вул. Лемківській, 24, вул. Устияновича, 14, вул. Замарстинівській, 81, 83 і 274, вул. Личаківській, 233, вул. Кордуби, 4а. Водночас рішенням облради від 08.07.2008 № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я» надано згоду на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області восьми лікувальних закладів, серед яких Львівське комунальне міське медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» (м. Львів, вул. Лемківська, 24) та Комунальний львівський міський шкірно-венерологічний диспансер (м. Львів, вул. Замарстинівська, 83). Ухвалою міськради від 10.07.2008 № 1939 постановлено погодити передачу у спільну власність Облради цих же восьми закладів охорони здоров`я, у тому числі Комунального львівського міського шкірно-венерологічного диспансеру та Львівського міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія». Забезпечення передачі закладів покладено на Управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики у термін до 01.10.2008. З посиланням на рішення від 08.07.2008 № 669 та ухвалу 10.07.2008 № 1939 Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Управління майном спільної власності Львівської міської ради склали акт приймання-передачі восьми закладів охорони здоров`я з зазначенням їх юридичної адреси, балансової та залишкової вартості, зокрема і Львівського комунального міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія». Під час розгляду справи № 910/3581/17 судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо розмежування правового статусу закладів охорони здоров`я, що передавалися згідно з рішенням облради від 08.07.2008 № 669 та ухвалою міськради від 10.07.2008 № 1939 до моменту цієї передачі, зокрема, учасниками справи визнано право комунальної власності міськради на ці заклади. Одночасно судами у межах справи № 910/3581/17 також установлено, що рішення про передачу облраді цілісних майнових комплексів закладів охорони здоров`я, яке би потягло за собою зміну форми власності об`єктів нерухомого майна, в яких розташовувалися такі заклади, не приймалося органом місцевого самоврядування, що свідчить про відсутність необхідного для цього волевиявлення та, відповідно, неправомірність винесення облрадою рішення № 477 у його оскаржуваній частині через відсутність необхідної компетенції. Тобто за висновками судів у справі № 910/3581/17 заклади охорони здоров`я, які розміщувалися у приміщеннях, щодо яких виник спір, станом на момент прийняття рішення № 477 належали територіальній громаді міста Львова на праві комунальної власності, а отже відчуження такого майна відбулося за відсутності волі власника - міськради. 13.07.2009 облрадою видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 729154 на відділення фтизіопульмології літ. А-2 площею 417,4 кв. м та гараж Б-1 30,2 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Лемківська,

24. Рішенням облради від 21.03.2017 № 401 «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області» об`єкт за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 24 (будівля літ. А-2 площею 417,4 кв. м та гараж Б-1 площею 30,2 кв. м) включено у перелік об`єктів, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. Згодом ці будівлю та гараж придбано ТОВ «ЛембергМіт» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.06.2017, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук Вікторією Євгенівною і зареєстрованого за №

325. За цим договором Управління майном спільної власності облради як продавець на підставі рішення VІ чергової сесії VII скликання «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області», протоколу проведення аукціону від 08.06.2017, наказу Управління майном спільної власності облради від 08.06.2017 за № 24-в «Про приватизацію будівлі та гаражу за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 24» передало у власність ТОВ «ЛембергМіт» як покупцю нежитлову будівлю літ. А-2 (А-два) площею 417,4 кв. м та гараж літ. Б-1 (Б-один) площею 30,2 кв. м, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, буд.

24. Згідно з п. 1.1. цього договору право власності облради на це нерухоме майно підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим облрадою 13.07.2009 на бланку серії САС № 729154 згідно з рішенням XXI сесії V-го демократичного скликання облради та рішенням XXXIX сесії V-го демократичного скликання від 30.06.2009 за № 937 та від 26.02.2008 за № 477, зареєстрованим в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 15.07.2009, про що свідчать витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий обласним комунальним підприємством облради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 15.07.2009 за № 23307861, реєстраційний номер 27771490; інформаційна довідка 90372210 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримана 23.06.2017 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В. Є., дата державної реєстрації права власності продавця на нерухоме майно, що є предметом цього договору, - 08.12.2016, номер про право власності 17961563, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1113875046101. Пунктами 1.3., 1.4., 3.1. договору визначено, що відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки, виданого фізичною особою - підприємцем Питуляк Н. С., затвердженого наказом Управління майном спільної власності облради від 17.05.2017 № 19-в «Про затвердження висновку про вартість будівлі та гаражу за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 24», ринкова вартість об`єкта оцінки без ПДВ станом на 30.04.2017 становить 4 653 300 грн та ПДВ - 930 660 грн, ціна продажу згідно з договором купівлі-продажу - 5 583 960 грн (у тому числі ПДВ 930 660 грн). 25.07.2017 між Управлінням майном спільної власності облради та ТОВ «ЛембергМіт» підписано акт приймання-передачі спірного нерухомого майна. 06.02.2020 прокурор направив міськраді листа № 05/1-42вих-20 щодо судового рішення у справі № 910/3581/17, яким визнано незаконним і скасовано рішення від 26.02.2008 № 477, в якому запросив відомості про перебування комунального майна, розташованого за вищевказаною адресою, у приватній власності ТОВ «ЛембергМіт», а також просив надати документи щодо цього майна та повідомити про вжиті заходи претензійно-позовного характеру з метою повернення його у комунальну власність. Міськрада надала прокурору копії документів (лист від 21.02.2020 № 2602-вих-13355). 14.04.2020 прокурор повідомив Міськраду про підготовлення позовної заяви до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в її особі до ТОВ «ЛембергМіт» про витребування спірного нерухомого майна та скасування державної реєстрації права приватної власності, а 15.04.2020 звернувся до суду з цим позовом. Отже, прокурор звернувся з даним позовом до суду, внаслідок невжиття Львівською міською радою жодних заходів на поновлення прав територіальної громади на нерухоме майно після здійснення державної реєстрації права спільної власності територіальних громад Львівської області на спірний об`єкт за Львівською обласною радою та подальше його відчуження у приватну власність ТОВ «Лемберг Міт». ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Між сторонами склалися правовідносини щодо набуття та володіння нерухомим майном. Спір у справі стосується питання наявності чи відсутності підстав для витребування у ТОВ «ЛембергМіт» нерухомого майна унаслідок скасування у судовому порядку рішення облради №

477. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Водночас відповідно до ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала. За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом права власності, визначеного у ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення ст. 330 Цивільного кодексу України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача. Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном. Відповідно до закріпленого у ст. 387 Цивільного кодексу України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна. Цивільним кодексом України передбачені як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 Цивільного кодексу України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом ст. 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Частиною 1 ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України. Отже, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно. Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №910/73/17. З матеріалів справи вбачається, що набуття ТОВ «ЛембергМіт» у власність спірного нерухомого майна відбулося на підставі укладеного з Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.06.2017, реєстровий № 325, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В.Є., згідно з п. 1.1 якого продаж майна здійснюється на підставі протоколу проведення аукціону від 08.06.2017 та наказу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 08.06.2017 за №24-в «Про приватизацію будівлі та гаражу за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 24». Право власності Львівської обласної ради на вищевказане нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим Львівською обласною радою 13.07.2009, на бланку серії САС №729154, на підставі рішення від 26.02.2008 №

477. Так, звертаючись з даним позовом, прокурор та позивач мають надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, а також відсутність волевиявлення позивача на передачу спірного майна Львівській обласній раді. На підтвердження такої обставини скаржники звертають увагу на те, що рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 року № 477 було визнане незаконним та скасоване в судовому порядку в межах господарської справи № 910/3581/17, в якій зокрема встановлено факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Львова, а також ту обставину, що вказане майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею. На переконання скаржників, вибуття спірного нерухомого майна з власності Львівської міської ради відбулось за відсутності її волі внаслідок неправомірного винесення Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 року №477, а тому наявні правові підстави для витребування такого майна в добросовісного набувача, яким виступає відповідач

1. Відповідно до ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ст. 393 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Норми ст. 140 - 143 Основного Закону закріплюють право територіальних громад села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення містить і ст. 327 Цивільного кодексу України. Відповідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, є сільські, селищні, міські ради. Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Так, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати тощо. Отже, суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади села, селища, міста, від імені та в інтересах яких діють сільські, селищні, міські ради. Водночас відповідно до приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органами, уповноваженими управляти об`єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради. Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Відповідно до ч. 4 і 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Згідно з ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовано, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. За змістом ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Отже, обласні ради, як органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад області вправі набувати право власності на майно, зокрема шляхом передачі його із комунальної власності у спільну власність територіальних громад. При цьому, обласні ради виконують функцію власника такого майна. Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» та постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», якою затверджено перелік державного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність) та установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном доручено до 01.01.1992 здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 встановлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 № 285 «Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд», з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів. Відповідно до Переліку державного майна, що передається до власності адміністративно територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, віднесено власність областей (розділ 1 Переліку): об`єкти охорони здоров`я, соціального забезпечення, а саме: багатопрофільні спеціалізовані лікарні для дорослих і дітей, пологові будинки, госпіталі для інвалідів Вітчизняної війни, диспансери, поліклініки, санаторії для лікування дорослих і підлітків, хворих на туберкулез, дитячі спеціалізовані санаторії, станції переливання крові, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, будинки дитини, санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції, бюро судово-медичної експертизи та паталого-анатомічні бюро, центри «Здоров`я», аптечні склади, магазини аптечні та оптики, будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, бальнео- і грязелікарні, молочні кухні, лікарняні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, медичні бібліотеки, медичні училища, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні. Згідно зі ст. 3, 16 Основ законодавства України про охорону здоров`я охорону здоров`я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров`я. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклади охорони здоров`я - це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами визначаються актами законодавства України. Заклад охорони здоров`я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом. Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну, за змістом статті 7 якого з державної у комунальну власність передаються безоплатно, зокрема, заклади охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі незавершені будівництвом. При цьому ч. 4 ст. 7 вказаного Закону (в редакції чинної на момент прийняття рішення № 477) встановлено, що об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об`єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об`єктів, яка здійснює передачу. З матеріалів справи вбачається, що 20.06.2003 виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення «Про передачу матеріальних цінностей» № 525, відповідно до якого вирішено Управлінню охорони здоров`я передати на баланс Головного управління охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації основні засоби, крім будівель, споруд, малоцінні та швидкозношувальні предмети установ охорони здоров`я м. Львова, переданих на фінансування з обласного бюджету, згідно з додатком на загальну суму 2 444 137 грн. Ухвалою Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», враховуючи звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 № 02-вих/1231, керуючись Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», ст. 90 Бюджетного кодексу України, постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», беручи до уваги рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.06.2003 № 525 «Про передачу матеріальних цінностей» та розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 року № 29 «Про передачу установ», з метою забезпечення належного фінансування з обласного бюджету закладів охорони здоров`я Львівська міська рада ухвалила прийняти пропозицію Львівської обласної ради та погодити передачу у спільну власність Львівської обласної ради таких закладів охорони здоров`я, як, зокрема, Львівського міського медичного об`єднання «Фтизіопульмонологія». Крім того, доручено Управлінню охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики забезпечити передачу закладів охорони здоров`я, зазначених вище, відповідно до чинного законодавства. З вищевикладеного вбачається, що створивши заклади охорони здоров`я, визначивши їх місцезнаходження та фізичне розташування (розміщення в об`єктах нерухомості, щодо яких виник спір), орган місцевого самоврядування розпорядився цими закладами, передавши їх у спільну власність Львівської обласної ради. Тобто, було здійснено передачу об`єктив комунальної власності, які надають послуги медичного характеру і виконають інші функції на основі професійної діяльності медичних працівників згідно з потребами об`єднаних територіальних громад області. Наведені вище обставини спростовують доводи скаржників, що спірний об`єкт був відсутній у переліку об`єктів для передачі, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції. При цьому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що зазначене вище передання відбувалось не на підставі рішення № 477, яке визнано незаконним та скасоване, а на підставі звернення Львівської обласної ради від 03.07.2008 № 02-вих/1231 та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 року № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», тобто, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке було ухвалене вже після прийняття рішення №477, що свідчить про наявність волі місцевої ради на відчуження спірного майна на користь обласної ради, оскільки у відповідності із зазначеної вище ч. 4, ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» об`єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємства. До того ж, суд апеляційної інстанції враховує усю послідовність дій, які свідчать про волевиявлення міськради, зокрема, у 2003 році відбулося звернення до облради про передачу майна, а в 2008 схвалення такої передачі. Схвалення такої передачі після ухвалення скасованого рішення облради № 477 не змінює наявності самого факту волевиявлення міськради. А тому відповідні доводи скаржників на спростування вказаного визнаються необґрунтованими. Крім того, 08.07.2008 Львівською обласною радою було прийнято рішення №669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я». Вищевказане рішення було прийнято відповідно до п. 20.ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з метою виконання ст. 90 Бюджетного кодексу України та належного функціонування закладів охорони здоров`я, беручи до уваги розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.01.2001 № 29 «Про передачу установ», враховуючи висновки постійних комісій з питань охорони здоров`я, материнства та соціального захисту, з питань комунального майна та приватизації. Главою 14 Бюджетного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 2001 рік) було здійснено розмежування видатків між бюджетами, де ст. 90 Бюджетного кодексу України передбачала, що до видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів належать видатки, серед іншого, на охорону здоров`я, зокрема, на спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові) та санітарно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації). Відповідно п. 5 ч. 6 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України, Кабінету Міністрів України було доручено до 01.03.2002 забезпечити у порядку, визначеному законом, передачу бюджетних установ відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного цим Кодексом. Тобто, передача закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу з комунальної власності територіальної громади міста Львова до спільної власності територіальних громад Львівської області була зумовлена не лише волевиявленням сторін у даній справі, а й обов`язком Львівської міської та обласної рад на виконання вимог Бюджетного кодексу України, що і було надалі реалізовано. У вищевказаному рішенні зазначено про надання відповідачем 2 згоди на прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області лікувальних закладів, таких як: Комунальна інфекційна клінічна лікарня м. Львова - вул. Пекарська, 54, м. Львів; Львівське комунальне міське медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» - вул. Лемківська, 24; м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер - вул. Замарстинівська, 83, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок №1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2а, м. Львів; Комунальний будинок № 2 для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів. Відносини, пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність врегульовані Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», ст. 2 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об`єктами передачі є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об`єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом. Згідно з п. 1.1. Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 № 787 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цілісним майновим комплексом є об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об`єкти. Постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 затверджено Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, яким врегульовано порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об`єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій. У п. 2 названого Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що об`єктами передачі згідно з цим Положенням є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об`єктів, визначених підпунктом «д» цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об`єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об`єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов`язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території); акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації); державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; підприємства, показники фінансово-господарської діяльності яких погіршилися внаслідок неефективного управління ними органами, уповноваженими управляти державним майном, або самоврядними організаціями; цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв`язку з прийняттям або скасуванням рішення про їх приватизацію; інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого). Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну визначає. Згідно з положеннями ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об`єкти: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, в тому числі не завершені будівництвом. Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі. З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я», ухвали рішення Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», наказу Управління майном спільної власності від 16.07.2008 №14-М, між позивачем та відповідачем 2 було складено акт приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008, а саме: Львівське комунальне міське медичне об`єднання «Фтизіопульмонологія» - вул. Лемківська, 24; м. Львів; Львівський міський психоневрологічний диспансер - вул. Коциловського, 30, м. Львів; Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер - вул. Замарстинівська, 83, м. Львів; Комунальна інфекційна клінічна лікарня м. Львова - вул. Пекарська, 54, м. Львів; Комунальний дитячий туберкульозний санаторій - вул. Антоновича, 80, м. Львів; Комунальний дитячий ревмокардіологічний санаторій - вул. Коновальця, 116, м. Львів; Комунальний будинок № 1 м. Львова для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Комаринця, 2а, м. Львів; Комунальний будинок № 2 для дітей з порушенням центральної нервової системи і порушенням психіки - вул. Антоновича, 117, м. Львів. Отже, саме на виконання рішення Львівської обласної ради від 08.07.2008 року № 669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я» та ухвали Львівської міської ради від 10.07.2008 року №1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу» була створена спеціальна комісія управління охорони здоров`я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яка провела передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу, про що складено відповідний акт приймання-передачі від 19.09.2008. Наведені обставини підтверджують факт волевиявлення обох сторін, у тому числі і міськради та включення спірного об`єкту до переліку закладів, що передаються. А тому заперечення скаржників у такій частині визнаються необґрунтованими. Відповідно, про передачу у власність відповідача 2 медичних закладів разом з цілісними майновими комплексами свідчить зміст акту приймання - передачі, в якому зазначено не лише адреси закладів охорони здоров`я, а й балансова та залишкова вартість цілісних майнових комплексів, що передаються. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що саме з обласного бюджету виділялись кошти на утримання спірного нерухомого майна, яке з 2008 року підзвітне виконавчим органам відповідача 2, які скеровували його діяльність в межах своїх повноважень. Наведені обставини в їх сукупності спростовують доводи скаржників про те, що Львівська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не вчиняла жодних дій, які б могли засвідчити про волевиявлення територіальної громади м. Львова на передання об`єктів нерухомого майна за вищевказаними адресами, що знаходиться на території м. Львів, як адміністративно-територіальної одиниці, у спільну власність територіальних громад області, не надавала погодження на таку передачу і не оформили передачі зазначених об`єктів у спільну власність територіальних громад області. Як вбачається з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною) власністю», розмежування майна між власністю областей проводиться облвиконкомами. На виконання Закону України «Про власність» та постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно - територіальних одиниць (комунальною) власністю», Львівська обласна рада народних депутатів прийняла ухвалу №288 від 12.05.1993 «Про передачу майна комунальної власності», якою затвердила перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області. В ухвалі Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу» та акті приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу від 19.09.2008, укладеному між Львівською міською радою в особі Управління охорони здоров`я Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та Львівською обласною радою в особі Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, предметом передачі є майнові комплекси комунальних закладів здоров`я, зокрема, й спірне нерухоме майно. Отже, з аналізу всіх, наведених вище правових актів Львівської обласної ради та Львівської міської ради, прийнятих на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 та в подальшому в процесі володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності (спірних закладів охорони здоров`я), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ухвала Львівської міської ради від 10.07.2008 № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу» є рішенням органу місцевого самоврядування про погодження передачі права власності на цілісні майнові комплекси закладів охорони здоров`я, яке прийнято у відповідності до вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», яке реалізоване в наступному підписанням акту приймання-передачі закладів охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно - реабілітаційну допомогу від 19.09.2008. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. За таких обставин, посилання скаржників на справу № 910/3581/17, як на преюдицію, якою, на думку останніх, встановлено факт відсутності волі місцевої ради на відчуження спірного майна відхиляється судом з огляду на те, що на момент ухвалення рішення № 477 від 26.02.2008 дійсно не було волі місцевої ради на відчуження спірного майна, однак така воля місцевої ради була виражена після прийняття рішення № 477 від 26.02.2008, а саме 10.07.2008, в день постановлення ухвали Львівської місцевої ради № 1939. При цьому суд першої інстанції правомірно виходив з того, що підставою скасування рішення № 477 від 26.02.2008 у судовому порядку було саме несвоєчасно погодження Львівської міської радою рішення щодо передачі спірного майна у спільну власність (п. 38 Постанови Верховного суду від 14.01.2020 у справі № 910/3581/17), а саме Львівська міська рада не приймала рішення про надання згоди на вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу у спільну власність територіальних громад Львівської області спірних об`єктів нерухомого майна саме до прийняття Львівською обласною радою рішення від 26.02.2008 №

477. Натомість таке було ухвалено після, що є предметом дослідження саме у даній справі. Отже, вказані вище обставини спростовують доводи скаржників про те, що міськрада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює правомочності з володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не вчиняла жодних дій, які б могли засвідчити волевиявлення територіальної громади м. Львова на передання об`єктів спірного нерухомого майна у спільну власність територіальних громад області та не надавала погодження на таку передачу. При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржників на встановлення іншого у даній справі під час касаційного перегляду з огляду на те, що Верховний Суд не встановлює фактичні обставини справи, а на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України). Водночас, під час нового розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанцій досліджуються усі фактичні обставини справи та встановлюється факт волевиявлення міськради на передачу спірного майна з урахуванням усієї сукупності дій органу місцевого самоврядування, які не були предметом дослідження під час першого розгляду справи. А тому відповідні доводи скаржників відхиляються як необґрунтовані. До того ж, такі ж обставини були встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 914/955/20 за позовом Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Приватного підприємства «Біола», Львівської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна та скасування державної реєстрації права власності. Вищевказаною постановою суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021, яким було відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради по суті позовних вимог. Наведені обставини також враховуються судом апеляційної інстанції. Крім того, володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. На момент проведення аукціону щодо продажу спірного майна у відповідача 1 не могло виникнути сумнівів щодо правомірності дій Львівської обласної ради, оскільки рішення №477 від 26.02.2008, рішення №669 «Про прийняття у спільну власність територіальних громад Львівської області закладів охорони здоров`я», ухвала № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров`я, що надають спеціальну медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», свідоцтво про право власності САС №729154 від 13.07.2009 були чинними. Отже, покладаючись на добросовісність дій другого продавця, відповідач 1 законним шляхом набув майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України не може витребувано бути, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у даному випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. До того ж, під час передачі такого майна була наявна волі облради, яка передавала спірне майно, як комунальне, відповідно таке волевиявлення було присутнє на момент відчуження спірного майна. А тому доводи скаржників у вказаній частині визнаються необґрунтованими. Суд першої інстанції правомірно виходив з того, що в діях відповідача 1 (набувача майна) не вбачається недобросовісний характер. Тобто, матеріали справи не дають підстав для висновку про те, що набувач майнових прав був обізнаний про порушення законодавства з боку органу державної влади, або що ним було вчинено певні маніпуляції з метою отримання таких прав. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги першого заступника Львівської обласної прокуратури щодо витребування з приватної власності ТОВ «Лемберг Міт» спірного нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «Лемберг Міт» на вищевказане спірне нерухоме майно з одночасним припиненням права власності на нього є похідною від вимоги про витребування спірного нерухомого майна, а тому суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність підстав для її задоволення. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності Львівської обласної ради на спірне нерухоме майно серії САС №729154 від 13.07.2009. Згідно із ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19. У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Отже, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Враховуючи те, що підстави для задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна з приватної власності відповідача 1 до комунальної власності територіальної громади м. Львова, а також скасування державної реєстрації права власності на вказане майно за ТОВ «Лемберг Міт» відсутні, такий обраний прокурором та позивачем спосіб захисту порушеного на їх переконання права, як скасування спірного свідоцтва, не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення такого права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги. Посилання міськради на принцип «суд знає закон» є безпідставним, оскільки спосіб захисту і застосування норми права є різними діями судового провадження, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції. При цьому судом першої інстанції правомірно взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що втручання у майнові права особи може бути визнано правомірним виключно за умови надання їй справедливої компенсації збитків. Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Суд вважає втручання у право мирного володіння відповідача незаконним, оскільки таке порушує вимоги норми частини другої ст. 388 Цивільного кодексу України, яка встановлює принцип неможливості витребування у добросовісного набувача майна, яке було придбане на прилюдних торгах в порядку виконання судового рішення. При розгляді справи судом також правомірно враховано рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»), Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (п. 74 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Лелас проти Хорватії»). Наведеним також спростовуються доводи прокурора про те, що міський голова та власне міськрада є різними особами, оскільки таке трактування нівелює принцип «належного урядування». Отже, з урахуванням вищенаведеного, витребування на користь Львівської міської ради із власності ТОВ «ЛембергМіт» спірного майна буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном відповідача 1, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Наведено скаржниками не спростовано, варіанти можливої сатисфакції не запропоновано. Враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, доводи усіх учасників апеляційного провадження щодо пропуску строку позовної давності (чи не пропуску) та застосування таких наслідків положення законодавства щодо позовної давності не підлягають застосуванню.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності, у зв`язку з необґрунтованістю заявлених вимог. Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі № 914/970/20 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі № 914/970/20 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва 15.12.2021 у справі №914/970/20 - залишити без змін.

4. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

5. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 у справі №914/970/20, зупиненого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022.

6. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 16.06.2022. Головуючий суддя О.М. Коротун Судді А.Г. Майданевич О.М. Гаврилюк